Режим стане небезпечнішим: чому для США навіть слабкий Іран – це проблема і що пишуть на Заході

Удари США по ядерних об’єктах Ірану заполонили весь інформаційний простір західних видань. Планування, перебіг операції та можливі наслідки стали основною темою для роздумів більшості експертів та аналітиків. Чи було рішення Трампа зумовлене реальним військовим розрахунком, або ж це класичне політичне рішення, щоб виставити себе "крутим хлопцем", без усвідомлення можливих наслідків?

24 Канал зібрав кілька аналітичних матеріалів західних медіа, щоб розібратися в тому, як події навколо ударів по Ірану сприймаються у самих Сполучених Штатах та чи вдасться таким чином зупинити ядерну програму Ірану або змінити режим аятол.

Трамп більше не миротворець?

У п’ятницю ввечері Дональд Трамп прогулювався своїм гольф-клубом у Нью-Джерсі, жартував із Семом Альтманом (гендиректором OpenAI) про штучний інтелект і не подавав жодного виду, що відбувається дещо значуще.

Вже через кілька годин у повітря підіймались літаки B-2 із 13-тонними бомбами, щоб ударити по трьох ключових ядерних обʼєктах Ірану – Фордо, Натанзу та Ісфахану. В усіх деталях перебіг цих подій описує CNN.

Схема польоту американських бомбардувальників до Ірану та назад / Інфографіка CNN

Це була одна з наймасштабніших операцій американських ВПС за останні десятиліття. Загалом було використано понад 125 літальних апаратів. В ударну групу ввійшли сім стелс-бомбардувальників B-2 Spirit, кожен із яких летів зі США майже 18 годин – це найдовша місія для цих машин за останні 20 років. Підтримували їх літаки-заправники, розвідувальна авіація та винищувачі прикриття. Частина бомбардувальників була запущена в протилежному напрямку, щоб створити ефект відволікання.

На додаток – американський підводний човен випустив понад два десятки крилатих ракет Tomahawk, які вдарили по наземній інфраструктурі поблизу Ісфахану.

Підтримка операції також забезпечувалась з моря / Інфографіка CNN

Операція отримала назву "Опівнічний молот", а на її підготовку пішли місяці. Але публічно Трамп удавав, що ще не визначився. У четвер прессекретарка Білого Дому зачитала з папірця попередження, мовляв, в Ірану є ще два тижні, щоб повернутися до перемовин. Насправді ж, як пише CNN, остаточне рішення було прийняте вже давно. Просто все, включно з цією "паузою" — було частиною інформаційної димової завіси.

До моменту, коли літаки були вже в небі, Трамп сидів у "Cитуаційній кімнаті", вдягнений у червону кепку "Make America Great Again", і спостерігав за перебігом удару в прямому ефірі. З Конгресом, звісно, не радились, а повідомлення про операцію завчасно отримали лише кілька республіканців. Демократи ж дізнались уже постфактум.

Історія цієї атаки почалася ще в квітні, коли Трамп дав Тегерану 60 днів на нову ядерну угоду. Переговори відбулися в Омані, виглядали обнадійливо, але швидко зайшли в глухий кут. Паралельно Ізраїль готувався до власної атаки, і зробив це на "61-й день". Трамп спершу намагався відсторонитися, запевняючи, що це суто ізраїльська ініціатива. Але вже через кілька днів повернувся із саміту G7, замкнувся з радниками в бункері й почав готувати свій удар.

Моделювання роботи бомби GBU-57A/B, яку США скинули на об'єкт у Фордо / Джерело AFP

За словами посадовців, у Трампа було два основних критерії:

• по-перше, удар має бути ефективним – зокрема, по глибоко захованому об’єкту в Фордо.
• По-друге, він не має затягнути США у нову війну.

Перший пункт, видно, виконано. B-2 скинули GBU-57A/B – бункеробійні бомби, вагою до 13 тонн по іранських об'єктах у Фордо.

За оцінками Пентагону, пошкодження іранських обʼєктів – "екстремальні". Голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Ден Кейн уточнив, що на повну оцінку наслідків піде ще деякий час.

Супутникові знімки, опубліковані 22 червня, показали 6 воронок на території Фордо – ймовірні місця входження бомби в ґрунт. Експерти з McKenzie Intelligence Services, на яких посилається BBC, зазначають, що характер пошкоджень підтверджує: боєприпаси вибухнули вже під землею, пробивши бетонні перекриття.

Видно великі маси цементного пилу, уламків, а також – перекриті входи до тунелів. Щоправда, іранці запевняють, що встигли евакуювати матеріали ще до ударів, а рівень радіації, за даними МАГАТЕ та Саудівської Аравії, не підвищився.

За оцінками Пентагону, ціль вдалося вразити, сам вибух стався під землею / Супутниковий знікок Maxar Technologies

А от із другим критерієм – уникнути затяжної війни, справи стають дедалі складнішими. Ніхто не виключає іранських ударів у відповідь або проксі-операцій проти американських баз у регіоні.

CNN окремо підкреслює рівень секретності місії. Ізраїль і деякі країни Затоки були попереджені тільки в загальних рисах – без конкретики. Удар почався в ніч із пʼятниці на суботу, близько 6:40 вечора за вашингтонським часом. Першими вдарили по Фордо, потім – по решті обʼєктів. О 7:05 операцію було завершено, і американські літаки повернулись без інцидентів. Жодного пострілу з іранського боку так і не було зафіксовано. Після цього Трамп з'явився у своєму Truth Social з повідомленням.

Ми успішно провели атаку на три ядерні обʼєкти в Ірані. Повне навантаження бомб було скинуто на головну ціль – Фордо,
– написав Трамп.

Паралельно американці передали через закриті канали, що подальших атак не планується, а це був "стриманий" удар. Але вже в своєму публічному зверненні Трамп заявив, що у випадку, якщо "Іран не зробить висновків – наступні атаки будуть значно потужніші й набагато простіші". А отже – нічого не завершено.

Невизначеність майбутнього, як один з результатів удару США

У день після американського удару над регіоном зависає гнітюче запитання: а що тепер? Відповісти на це питання спробували в аналітичному центрі Brookings Institute. За минулий тиждень Іран отримав по зубах – спершу від Ізраїлю, тепер від США. І якщо ізраїльська кампанія вже частково знесла інфраструктуру іранської армії та проксі-сил, то американці взялися за те, що самотужки Ізраїль не подужав би – ядерні об’єкти. Але чи вдалося американцям "завершити справу" та якими будуть наслідки для режиму аятол?

Перш за все, ніхто достеменно не знає, чи США остаточно знищили ядерну програму Ірану, чи просто пригальмували її. Офіційний Вашингтон наголошує, що об'єкти "повністю та остаточно знищені", але в Пентагоні визнають складність в оцінці рівня руйнувань глибоко під землею. Глава МАГАТЕ Рафаель Гроссі прямо сказав, що ніхто, включно з його агентством, не має доступу, щоби дати точну оцінку, що сталося на глибині у Фордо. Водночас Іран заявляє, що "нічого непоправного не відбулося".

І навіть якби удари й завдали критичних пошкоджень, Іран усе одно зберігає значні запаси збагаченого урану, або принаймні його частину, як визнав віцепрезидент США Джей-Ді Венс. Крім того, існують незрозумілі фактори – так звані "відомі невідомі" – невстановлені центрифуги, які могли бути виготовлені, але не встановлені, або невідомий досі об'єкт, про який Іран натякав напередодні ізраїльських атак. Без інспекторів на місцях гарантувати ефективність цієї "профілактики" – неможливо.

• Друга інтрига полягає у можливій відповіді Тегерана. Звідти вже пролунали заяви про "тяжкий злочин" і обіцянки "захистити суверенітет усіма можливими засобами". Але в цьому випадку справа не лише в емоціях. Іранський режим завжди діяв обережно, вичікуючи момент і уникаючи прямої ескалації. І цього разу така обережність цілком може взяти гору.

Хоч американці вже у грі, реальність для Тегерана не змінилась. Його військова машина розвалена, проксі-сили ослаблені, а ракети переважно знищені ще під час ізраїльських ударів.

Варіантів для Ірану залишається небагато. Малий терор чи кіберудари можуть принести локальне задоволення, але з великою ймовірністю обернуться новими ударами у відповідь. Блокування Ормузької протоки звучить гучно, але лише ще сильніше вдарить по власній економіці Ірану і поставить під удар крихке потепління відносин із Саудівською Аравією. Навряд чи Тегеран готовий піти на це в сьогоднішніх умовах.

Ормузька протока – найважливіший нафтовий коридор світу. Через неї проходить близько третини морських постачань нафти

Найреалістичніший варіант – перейти в тінь. Поступово відновлювати ядерну програму в секреті та паралельно вийти з усіх міжнародних угод, включно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Іранський парламент уже подає відповідні сигнали для такого рішення. Втім, така демонстративна ескалація може стати приводом для нових ударів вже по ширшому переліку цілей, включно з центрами ухвалення рішень. Режим має вирішити, яка із загроз для нього переважає – втрата престижу чи втрата влади.

• І це підводить до третього питання: чи існує реальна перспектива зміни режиму в Ірані? Формально США заявляють, що мета удару не в цьому. Цілі були чітко обмежені лише військовою та ядерною інфраструктурою.

Однак для керівництва Ісламської Республіки будь-який тиск з боку США завжди виглядає як спроба підірвати систему. І навіть якщо найближчим часом режим вистоїть, тріщини в його легітимності нікуди не зникають. Економіка напівмертва, довіра в суспільстві – мінімальна, протести приглушені, але не задушені повністю.

Натомість альтернатив режиму аятол поки не видно. Опозиція за кордоном роздрібнена та не має єдиного обличчя. Внутрішні реформатори паралізовані судами та силовиками. Режим, як і 40 років тому, знову намагається зіграти на національній гордості та мобілізувати населення проти зовнішнього ворога. Проблема в тому, що сьогодні цей сценарій працює гірше, ніж під час війни з Іраком: патріотичний запал вже не той, а страх перед нестабільністю – куди більший.

Поки що все вказує на нову фазу затяжної, але вже менш передбачуваної конфронтації. А для більшості іранців – це просто ще одна катастрофа в довгому списку нещасть, які вони пережили з 1979-го року. І поки жодної світлої плями на горизонті.

Трамп обіцяв мир, але втягнув США в чергову війну

Трамп звертається до американців після атаки проти ядерних об'єктів Ірану / Фото AP

Своїм рішенням про удари по ядерних обʼєктах Ірану Дональд Трамп остаточно втягнув США у війну, яку почав Ізраїль, пише Foreign Affairs. І хоча у Вашингтоні стверджують, що на цьому американська участь завершиться, реальність значно менш передбачувана.

• У кращому випадку – Іран змириться з ударами й піде на поступки.
• У гіршому – почнеться коловорот ескалацій, які закінчаться затяжною війною в регіоні та черговим американським застряганням на Близькому Сході.

Перші ознаки не надто обнадійливі. Іран, який ще тиждень тому стримувався, тепер вже не має стимулів гальмувати. Удар по Фордо, який Ізраїль фізично не міг здійснити без американських "бункеробійних" бомб, сприймається в Тегерані як точка неповернення.

Найбільш імовірний сценарій – удари по базах США в Іраку, Кувейті чи Бахрейні. У 2020 році Іран уже діяв за цим сценарієм після вбивства генерала Касема Сулеймані, і сьогодні це цілком може повторити. Навіть якщо втрати будуть мінімальними, ризик ескалації залишиться високим.

Ситуацію може ще більше погіршити випадковість, адже достатньо всього однієї ракети, що пролетить крізь американську ППО, щоб "знову почалося пекло". Або ж Тегеран піде далі й почне мінувати Ормузьку протоку чи атакувати американські кораблі з малих човнів – що вже тягне за собою військово-морську кампанію і потенційне блокування третини світової нафти. Такий сценарій призведе до світової рецесії й повного розриву дипломатичних контактів Ірану з Китаєм і країнами Перської затоки. Саме тому, як зазначає Foreign Affairs, поки що ринки закладають лише 10% ймовірності на таку розв’язку.

Але навіть без масштабної війни, наслідки вже є. Найреалістичніший із них – не крах режиму аятол, а його радикалізація. На відміну від Сирії чи Іраку, де влада падала під вагою громадянських воєн, Іран поки стоїть міцно. Навіть якщо удари ослаблять апарат, вакуум навряд чи заповниться демократією. Скоріше навпаки, Іран обере більш жорсткий курс, більший тиск на опозицію, більше ракет, але вже без спроб домовлятися.

• Мінімальний шанс залишають на перемогу реформаторів. Хтось на кшталт президента Масуда Пезешкіана чи експрезидента Хассана Роухані, які зрозуміють, що ядерна програма й проксі-війни лише шкодять Ірану. Але це, як чесно визнає Foreign Affairs, радше фантазія.

Іран – не Хезболла, це 90 мільйонів людей, із жорсткою системою безпеки та не менш жорстким політичним контролем. Тому більш імовірно, що все піде за сценарієм Іраку після 1991-го: режим залишається, але стає ще небезпечнішим.

Окремий ризик вбачають в атаках на американські обʼєкти за межами регіону. Сюди включають теракти, замахи на посадових осіб та кібератаки. Іран уже намагався діяти так після вбивства Сулеймані, як колись Саддам намагався вбити Джорджа Буша-старшого після "Бурі в пустелі". І таких спроб тепер, ймовірно, буде більше.

Для США навіть слабкий Іран – це проблема. Його постійні погрози вимагатимуть уваги від адміністрації, грошей, присутності в регіоні – і це означає менше фокусу на Китаї чи Європі. Можливі також "вторинні ефекти". Як нагадує автор статті, саме присутність американських військ у Саудівській Аравії після війни в Перській затоці стала одним із ключових мотивів для Аль-Каїди. Історія має властивість повертатись.

І нарешті – можливі політичні наслідки для самого Вашингтона. Якщо війна затягнеться, а втрати зростуть, союз з Ізраїлем може опинитися під тиском. Якщо у 2000-х лише маргінали звинувачували Тель-Авів у "втягуванні" США в Ірак, то тепер подібна критика вже звучить і на лівому, і на правому політичних флангах. Згадати хоча б нещодавню перепалку між Такером Карлсоном і Тедом Крузом про ціну цього союзу.

І хоч атака по Фордо ще може принести короткочасну вигоду – як мінімум у вигляді дипломатичного тиску, – довгостроково це рішення лише зменшило шанси на справжню угоду. Вікно можливостей для дипломатії зачиняється, а попереду лише дорога в нікуди.

Миттєвий успіх може обернутися затяжними проблемами

Попри весь масштаб операції, роль США у цій війні поки що залишається обмеженою. Один удар – хай і гучний, хай і по Фордо – ще не кампанія. Але саме тому, як пише Foreign Policy, ризик зробити фатальні помилки тільки зростає. Перший варіант говорить про те, що удар США був недостатнім. Тобто, якщо ядерну програму Ірану лише пригальмували, а не знищили, вся ця історія виявиться високоризиковою, коштовною, а головне – безрезультатною.

Другий варіант ще гірший: США спробують досягти надто багато, маючи надто мало. І мова тут уже не про збагачення урану, а про зміну режиму.

Foreign Policy прямо каже, що падіння іранської влади дійсно було б хорошим сценарієм – як для регіону, так і для самих іранців. Але це пастка. Бо опозиції, яка готова взяти владу, просто не існує. І якщо навіть режим упаде, вакуум може заповнити що завгодно – від військової хунти до хаосу за лівійським або іракським зразком.

Нав’язана ззовні "демократизація" вже довела свою неефективність, і повторення цих сценаріїв на іранському ґрунті швидше за все зіграє на користь ще жорсткішого антиамериканського курсу. І будь-яка офіційна ставка на зміну режиму потягне за собою одне – американські війська, які воюватимуть безпосередньо на землі. А цього, як знову ж таки визнає сам Трамп, "ніхто не хоче".

І навіть якщо Білий дім не заговорить про "режим чейндж", не варто недооцінювати Іран. Можливо, Тегеран відсидиться і перечекає, але не виключено, що на хвилі приниження та страху перед внутрішнім крахом він відповість жорстко. Власне, верховний лідер Хаменеї ще до удару попереджав про "непоправні наслідки". Іран уже має досвід ракетних ударів по американських базах після 2020-го. Тоді це була реакція на вбивство одного генерала. Цього ж разу бомбили всю країну.

Наразі Хезболла та ХАМАС не рвуться в бій, адже після жовтня 2023-го ізраїльтяни сильно прорідили їхні лави. Але Іран має проксі-мережу не лише для ефективності, а й для сигналів. За плечима також арсенал терористичних методів. І саме на них, як попереджає Foreign Policy, він може знову покластися. Це не виглядатиме як стратегія перемоги, а скоріше спосіб змусити США платити за свої дії.

Та найнебезпечніша розвʼязка – якщо Іран після всього не відмовиться від ядерної програми, а піде "ва-банк". Так само, як Ірак після бомбардування реактора в Осіраку в 1981-му, тільки тихо й без декларацій. У Тегерані можуть вирішити, що найбільшою їхньою помилкою було те, що вони просто не встигли зробити бомбу раніше. І наступного разу так помилятись вже не будуть.

Все впирається в умови, на яких Трамп тепер хоче "миру". У своїй заяві після ударів він вигукнув: "ТЕПЕР ЧАС ДЛЯ МИРУ!" – але яким саме має бути цей "мир"? Якщо він буде без гарантій, без інспекцій, без участі союзників США в регіоні – він розвалиться ще до підписання. Саудити та еміратці можуть радіти знищенню іранських баз, але жити з Іраном поруч доведеться їм.

І зрештою – чим більше цілей поставить перед собою Вашингтон, тим більше військ і грошей знадобиться, щоби досягти бодай однієї. Тонка межа між рішучістю і самознищенням проходить саме тут. І якщо її не побачити – ця "успішна кампанія" дуже швидко перетвориться на ще одну американську війну, яка починалась з красивих брифінгів і закінчилася довгою, виснажливою війною десь посеред пустелі, з якої ніхто не бачить виходу.