Директор «Миколаївських новин» Анатолій Білоножко: «Ми боротимемося до останнього читача»

Газета «Миколаївські новини» — одна з перших приватних газет незалежної України. Навесні 2025-го газеті виповнилося 30 років. До липня 2024 року видання було російськомовним. З набуттям чинності норм закону про мову перейшли на українську. Зареєстровані як «Миколаївські новини»/«Николаевские новости».

Це було перше видання на Миколаївщині, засновником якого став трудовий (журналістський) колектив. Засновником і видавцем наразі є ПП «Редакція газети “Николаевские новости”». «Назву підприємства будемо теж міняти на українську», — пояснив колишній редактор, а зараз директор Анатолій Білоножко.

Раніше газета виходила тричі на тиждень, зараз раз. Тираж скоротився з 35 тисяч до 1300, колектив також зменшився вдвічі.

Загалом в Миколаївській області виходить трохи більш як десять газет, переважно тижневики. За словами пана Анатолія, видавати друковане видання під час війни — це теж невеличкий подвиг.

Газета продається вроздріб і поширюється через передплату, заробляє невеликі кошти на рекламі. Але майже все «з’їдають» друк, податки й послуги «Укрпошти», зарплати у членів редакції мізерні, розповідає директор.

Приміщення редакції постраждало й було пограбоване. Тому наразі всі працюють дистанційно. На ремонт коштів немає. Пан Білоножко обурюється, чому держава не підтримує друковану пресу. «Якщо можновладці відстібнуть нам хоча б невеликий шматок із тих грошей, що направляють на телемарафон“Єдині новини”, то друкована преса отримає друге дихання», — каже він. І додає, якщо газети повернуть рекламодавця і будуть підтримані державою, у них з’явиться майбутнє.

Про це, а також про те, як місцева влада ставиться до журналістів, читайте в інтерв’ю Анатолія Білоножка «Детектору медіа».

— Пане Анатолію, нещодавно на зустрічі з миколаївськими журналістами ви розповіли, як працює ваша газета «Миколаївські новини» під час повномасштабної війни. Скільки газеті років?

— «Миколаївські новини» було засновано 21 березня 1995 року, перший номер надруковано 20 квітня 1995 року. 4157-й номер газети вийшов 18 червня 2025 року. Засновниками газети стали два журналісти колишньої обласної молодіжної газети Олександр Настенко (закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка) й Анатолій Білоножко (факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка). Це було перше видання на Миколаївщині, засновником якого став трудовий (журналістський) колектив. Нині засновником і видавцем є ПП «Редакція газети “Николаевские новости”».

Редакція до повномасштабного вторгнення

— Який наразі тираж газети?

— Під час повномасштабної війни вийшло понад двісті номерів газети. Виходимо щосереди. Пропуск був лише навесні 2022-го, коли танки стояли під Миколаєвом. Тираж обвалився, реалізуємо 1100—1300 примірників на тиждень. Але це газети, за які люди в Миколаєві платять гроші! У нас було кілька проєктів випуску безплатних номерів для деокупованих громад і місць можливих бойових дій — наклад 20 тисяч. Надрукували загалом близько 150 тисяч примірників. Але це були грантові проєкти, допомога передусім читачам із прифронтових територій, а не газеті. Бо майже всі отримані кошти йшли на оплату поліграфічних послуг, логістику, податки.

— Видання поширюється передплатникам?

— Маємо десь 20 відсотків передплатників (решта 80% — роздріб). Але це конкретні люди, які самі пішли на пошту та заплатили за передплату. Це дуже цінно. Видання всі 30 років орієнтується на роздрібний продаж — так краще зрозуміти, чи потрібні ми читачу. Поганий товар ніхто не купує. Ми всі ці роки були лідерами роздрібної торгівлі та цим пишаємося.

— Яка вартість передплати на рік? Чи збільшилася порівняно з 2024 роком?

— Вартість річної передплати — 792 гривні. Плюс 20 гривень пошта ще бере за оформлення. Вартість на місяць 66 гривень. Ціни фактично не змінилися.

— Скільки газет виходять друком зараз на Миколаївщині?

— Нацрада зареєструвала трохи більш як десять друкованих видань у Миколаївській області. У руках під час війни тримав десять газет — три видають у Миколаєві, ще сім — це колишні районки. В кращому випадку всі виходять раз на тиждень. Але і це можна вважати за маленький подвиг.

Студенти під час практиці в газеті

— Яка кількість населення зараз у Миколаєві? Чи багато жителів виїхало?

— Миколаїв втратив статус півмільйонника, перед лютим 2022 року було орієнтовно 480—490 тисяч жителів. За офіційною інформацією, Миколаївщина прийняла приблизно 180 тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Скільки виїхало, не знаю. Але коли ввечері лютого 2022-го йшов проспектом і бачив, що у висотках світилося всього три-чотири вікна, то настрій був гнітючий. У другій половині дня місто вимирало.

— Ви розповідали, що мали приміщення в будівлі мерії. І що його пограбували. У якому стані приміщення вашої редакції зараз? Редакція там працює?

— Редакція газети розташована в лівому крилі будівлі нинішньої міської ради. Понад сімдесят років у цьому крилі розміщувалися редакції, здається, семи газет та обласна Спілка журналістів. У війну у нас був «приліт» і грабіж. Ми постраждали найбільше, залишилися без восьми вікон і техніки. Тож усю війну працюємо дистанційно. Нещодавно міська влада встановила вікна, але всередині потрібний ремонт, на який у нас немає коштів.

— Чи великий у вас колектив?

— До війни працювало 12—14 людей, плюс були позаштатні журналісти. Нині колектив — 5—7 працівників. Навантаження дуже велике, хоча зараз ми виходимо раз на тиждень, а до війни випускали газету тричі на тиждень (спортивний випуск — щовівторка, загальнополітичний — щосереди, телевізійний — щочетверга).

— Чи їздите ви на лінію розмежування?

— Кілька разів їздили в деокуповані громади, у військові частини, що дислокуються на Миколаївщині. У нас є офіційні акредитації Генштабу ЗСУ, бронежилет, шолом, аптечки, але на лінію розмежування зараз не їздимо. Ми й по фінансах не потягнемо, і по людських ресурсах, і проблема зі страхуванням існує.

— Окрім газети, чи робите ви ще якісь проєкти? У вас є сайт газети? У яких соцмережах ви присутні?

— Ми намагаємося підлаштуватися під ті інформаційні майданчики, на які у нас є хист і можливість. Сайт niknews.mk.ua мав торік 4,3 млн переглядів сторінок, у 2023-му — 4,5 млн переглядів. У середньому ми тримаємося на позначці 100 тисяч відвідувачів щомісяця — це за статистикою Google Analytics 4 (GA4). У фейсбуці у нас офіційна сторінка має 8,9 тисячі підписників, плюс по кілька тисяч друзів і підписників мають штатні працівники редакції. Намагаємося закріпитися в телеграмі. Але там аудиторія росте дуже повільно, за пів року з 800 підписників піднялися до 1230. На інші соцмережі не вистачає людських і фінансових ресурсів.

— Чи відомо вам, яка у вас аудиторія?

— Аудиторію сайту моніторимо за допомогою того ж Google Analytics. Більшість відвідувачів – це читачі з України. Із-за кордону - Норвегія, США, Польща Німеччина, Ірландія, там дуже багато миколаївців. Газету читають переважно ті, кому 55+. На жаль, у Миколаєві багато молоді за своє життя газет у руках не тримала, тільки смартфони.

— Вам вдалося зберегти архів газети?

— Так, у нас в редакції зберігається весь архів із 1995 року, також щороку річні підшивки газети ми передаємо до місцевих бібліотек.

— Чи є у вас проблеми з газетним папером? Після повномасштабного вторгнення наші газетярі перестали купувати його у Росії. Де ви його купуєте?

— До війни ми закуповували в оптовиків по 5—8 тонн газетного паперу, що завозили з Росії, Білорусі, Польщі. Тоді існувало чимало проблем з постачанням, але зараз зменшилися обсяги. Нині закупівлею паперу займаються друкарні, і нас це цілком влаштовує. Друкуємося переважно на словенському папері.

— Ми вже пережили три зими після повномасштабного вторгнення. Хтось допомагав вашій редакції з зарядними станціями чи генераторами, щоб ви були забезпечені електроенергією в періоди блекаутів?

— Так, нам допомогли з зарядними станціями. Зокрема, ми дуже вдячні ІМІ за потужний EcoFlow. Розв’язали проблему на найближчі два-три роки. Нещодавно двічі під час верстки газети залишалися без електроенергії. Зарядна станція тримала сервер і два комп’ютери. І відсутність світла на роботі не позначилася.

— Чи хтось допомагає вам видавати газету, зокрема фінансово? НСЖУ? Колеги з інших областей? Донори?

— Ми зрозуміли, хто є справжніми друзями української преси. Після перших атак на Миколаїв IREX допоміг релокувати нашу редакцію і техніку в Одесу та налагодити там тимчасове виробництво. Internews Network, IMS, ІМІ, АУП — підтримка цих організацій була дуже важливою для посилення стійкості у 2022—2024 роках. У Спілки журналістів України грошей небагато, але ми їм дуже вдячні, за їхні кошти ми заплатили друкарні за кілька поточних випусків газети.

— Пригадайте, як пройшов перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року?

— У середу, 23 лютого, ми своїм мікроавтобусом розвозили залишки тиражу (7000 примірників) на пошту і торгові точки. А вночі вдарили по нашому аеропорту. Вже зранку, 24 лютого, Миколаїв почав готуватися до оборони. У будівлі мерії, де розміщується наша редакція, почалася термінова евакуація. Ми забрали тільки найнеобхідніше — редакційні документи, трудові книжки, фотоапаратуру. Вікна на Адміральську вулицю заліпили папером. Думали, що це ненадовго. Та коли військові взяли будівлю під охорону, зрозуміли, що помилялися. Ми всю роботу терміново перевели в онлайн, зосередилися на роботі сайту. Місто вимерло, магазини й підприємства позакривалися. Під вікнами редакції встановили протитанкові їжаки, а на перехрестя миколаївці несли автопокришки та коктейлі Молотова — готувалися до зустрічі бронетехніки.

— На зустрічі з миколаївськими журналістами ваші колеги говорили про закритість місцевої влади: не проводять пресконференції, неохоче відповідають на інформаційні запити. Як загалом місцева влада ставиться до журналістів?

— Не скажу, що миколаївська обласна влада закрита, зневажливо ставиться до журналістів чи ігнорує їх. Хто найвідоміший в Україні голова обласної військової адміністрації? Хто найвпізнаваніший, частіше за інших присутній на телебаченні та в інтернеті? Крім Віталія Кіма є ще кандидатури? Важко сказати, що Кім надає комусь особливу перевагу: державним, комунальним чи незалежним медіа. Він працює на позитиві, є публічною особою і, мабуть, краще за інших розуміє суть цього поняття.У міської влади ситуація дещо інша. У неї є власне комунальне телебачення, а ще «улюблені» газети й сайти. Чому так сталося, швидше запитання до самої міської влади.

— Скільки років ви очолюєте газету? Який найбільший і найменший наклад був у видання за всі роки існування газети?

— Я головним редактором працюю з першого дня. Тепер я не головний редактор, а директор ПП «Редакція газети “Николаевские новости”». Найменший тижневий наклад — 1050 примірників — був у червні 2025 року. Найбільший тижневий був 35 тисяч примірників. Окремо ми мали 20000 екземплярів загальнополітичного випуску, 3000 — спортивного, 19000 — телевізійного. Ці тиражі була актуальними протягом 2007—2017 років.

— Згідно з дослідженнями медіаспоживання в Україні дуже мала кількість людей отримує інформацію з друкованої преси. На вашу думку, чому місцева преса важлива? Чи є майбутнє у друкованої преси, чи вона все ж перейде в онлайн?

— Ми боротимемося до останнього читача. Якщо газети повернуть рекламодавця і будуть підтримані державою, у них з’явиться майбутнє. Якщо можновладці відстібнуть нам хоча б невеликий шматок із тих мільярдів, що спрямовують на телемарафон «Єдині новини», то друкована преса отримає друге дихання. Телебачення всі ці роки трубило, що газет ніхто не читає, а зрештою, саме ТБ разом із радіо просіло в рейтингах. Але у них є держпідтримка, а чому в газет немає?

Нещодавно головний тренер баскетбольного клубу «Ніко-Баскет» Валентин Берестнєв передав мені номер італійської La Gazzetta dello Sport. 100 тисяч щоденного накладу, 48 сторінок спорту і реклами! Друзі скидають скани й надсилають газети з Туреччини, Великої Британії, Франції. Преса живе! Газети залишаються інформаційним майданчиком, за них люди платять. А телебачення, сайти, фейсбук, ютуб, телеграм, інстаграм безплатні в Україні. Тому вони й збирають багатомільйонні аудиторії. А що залишиться після того, як введуть, скажімо, плату за перегляд, а всі без винятку блогери та власники інформаційних ресурсів платитимуть податки, як це роблять газети?

Преса вже в інтернеті. Більшість газет пристосувалася до реалій і пропонує свій продукт хоча б у фейсбуці. Інша справа, коли преса матиме з цього матеріальну вигоду. Але все одно, вважаю, що друкована преса залишатиметься ще не один рік серцевиною журналістики.

Фото: з архіву редакції