СЕО МЮ Беррада — про віру в Аморіма, чемпіонські амбіції та помилки

Енді Міттен, журналіст авторитетного спортивного порталу The Athletic, розповів про спілкування з Омаром Берадою, в рамках якого дізнався про підсумки першого року француза на посаді СЕО клуба, труднощі, з якими той зіткнувся та багато іншого.

---

Я вперше зустрів Омара Берраду ще у середині 2000-х, коли він працював у Барселоні. Його тоді високо цінували за вміння перетворювати популярність каталонців на прибуток. Хоча на той час клуб ще значно поступався у комерційному плані Манчестер Юнайтед та Реалу. Його репутація була настільки сильною, що в 2011 році його запросили до Манчестер Сіті. Востаннє він побачив Барсу наживо вже у фіналі Ліги чемпіонів 2011 року на Вемблі — якраз проти Юнайтед — перед тим, як переїхати до Англії.

У Сіті Беррада швидко зарекомендував себе і на комерційному, і на футбольному напрямках. А вже в січні 2024-го Манчестер Юнайтед запропонував йому посаду генерального директора — і він без вагань погодився.

2 червня ми зустрілися в офісі на Олд Траффорд, де він працює в просторому опенспейсі. Ми проговорили 70 хвилин — це було його перше велике інтерв’ю з моменту призначення. Після поразки у фіналі Ліги Європи від Тоттенгема в Більбао я почувався максимально пригнічено як фан Юнайтед. Але після цієї розмови вийшов із кімнати з надією. Беррада чудово усвідомлює, наскільки складним буде шлях, але в нього є чітке бачення і великий досвід у футболі, щоб розуміти, як виглядає успіх.

Нижче — головне з нашої розмови та мій короткий аналіз його слів.

Чому він вірить у Рубена Аморіма

Беррада пояснив логіку запрошення Рубена Аморіма ще в листопаді — це було рішення "технічних людей", адже "це не зовсім моя сфера відповідальності".

Він визнав, що змінювати тренера посеред сезону завжди ризиковано. Але клуб розглядав це як інвестицію у майбутнє: "Ми хотіли дати Рубену час, щоб він краще зрозумів команду, клуб і саму Прем’єр-лігу".

"Зараз, у червні 2025-го, ми вже пройшли всі обговорення — що потрібно складу, який у нас план на два-три роки, щоб побудувати команду, здатну виграти Прем’єр-лігу".

"У нас є чітка дорожня карта. Якби Рубен почав працювати лише 1 липня 2025 року, ми б не мали того досвіду й знань, які він здобув за ці сім-вісім місяців. Так, він страждав у Прем’єр-лізі, і команда також. Але саме це, на мою думку, стане основою для майбутнього прориву".

Я запитав, чи не нагадує йому це ситуацію з Пепом Гвардіолою, який теж непросто входив у перший сезон у Сіті після свого приходу в 2016-му — вже через п’ять років після самого Беради.

"Так, абсолютно", — відповідає Беррада. — "Пеп залишився вірним своїм принципам, і завдяки всьому, що він виграв раніше, мав великий кредит довіри. Йому дозволили пройти перший сезон не на своєму рівні. Клуб його підтримав того літа, команда почала перемагати — і так було закладено фундамент переможного циклу, який тривав аж до цього сезону".

"Найгірше вже позаду"

Минулого сезону з Олд Траффорд надходили переважно тривожні новини — масові скорочення персоналу, 18 поразок у Прем’єр-лізі, загальне пригнічення навколо клубу. Настрій залишався похмурим.

Беррада назвав свої перші 11 місяців на посаді буревієм і визнав, що не очікував настільки провального сезону в АПЛ. Але водночас він переконаний — найгірше вже минуло, і все почне змінюватися.

"Ми вже прийняли весь короткостроковий біль у цьому сезоні. А з цього літа найгірше залишиться позаду, — каже він. — Ми стабілізуємо менеджмент, тренерський штаб, з технічною командою навколо нього".

"У футбольному плані теж усе стало чіткіше — ми розуміємо, яких гравців хочемо запросити, у який футбол повинні грати, як будемо інтегрувати вихованців академії, куди інвестуватимемо, щоб знайти таланти майбутнього".

"Сидячи тут зараз, я насправді дуже оптимістично налаштований. Звісно, нам потрібно ухвалити багато правильних рішень. І ми будемо помилятися — це неминуче. Але ми намагатимемося мінімізувати ці помилки. Бо наша мета — побудувати щось стабільне й довгострокове. Чи не так?"

"Ми можемо виграти титул до 2028 року"

Одним із головних орієнтирів Беради став проєкт Project 150 — комплекс цілей, яких клуб має досягти до свого 150-річчя у 2028 році.

Він охоплює як позафутбольні завдання — наприклад, вийти в плюс фінансово, — так і спортивні. Беррада хоче, щоб жіноча команда Юнайтед за найближчі три роки виграла свою першу жіночу Суперлігу, а чоловіча — Прем’єр-лігу.

Це взагалі реально? "Звісно", — впевнено відповідає він. — "Так, ми щойно фінішували п’ятнадцятими, й це може звучати як фантастика. Але чому б не прагнути до цього? Чому б не зробити все, що в наших силах?"

Беррада говорить із досвідом. У 2004 році, коли він прийшов до Барселони, клуб перебував у кризі. Каталонці фінішували другими після Валенсії, вилетіли з Кубка Іспанії у чвертьфіналі, а замість Ліги чемпіонів змушені були грати в Кубку УЄФА — де програли Селтіку в четвертому раунді.

Тоді ситуація на Камп Ноу теж здавалася безнадійною. Але вже за два роки Барса стала чемпіоном Іспанії та Європи. Саме така трансформація дає Бераді надію на відродження Юнайтед.

"Я щиро вірю, що ми можемо це зробити", — каже Беррада. — "У нас є два або три літніх трансферних вікна, щоб зібрати склад, здатний боротися за титул Прем’єр-ліги. Якщо вдасться зробити це раніше — будемо тільки раді. Але це не означає, що до того часу ми не намагаємося перемогти".

Трансфери і чому Кунья — це Кантона-стайл

Беррада запевнив, що Юнайтед буде активним на трансферному ринку цього літа. Щоправда, як і слід було очікувати, ніяких обіцянок щодо конкретних сум або імен він не давав.

Він підкреслив, що між головним тренером Рубеном Аморімом і футбольним директором Джейсоном Вілкоксом повне порозуміння, а бачення щодо формування складу — чітке. Водночас Беррада визнав: певні гравці все ж таки залишать клуб, аби привести фінанси до ладу.

"Завдяки скороченню витрат цього року ми підготували ґрунт для якісної роботи, — пояснив він. — Я впевнений, що після трансферного вікна ми будемо мати склад, значно сильніший за той, що маємо зараз".

Беррада також висловив велике захоплення єдиним на сьогодні новачком — Матеусом Куньєю, який перейшов із Вулверхемптона за £62,5 млн. За словами CEO, у нього є риси, що нагадують одну з легенд клубу.

"Це гравець, якого фанати точно полюблять, — сказав він. — Можна говорити про його техніку, про те, що він може грати на трьох позиціях — це атакувальний плеймейкер, здатен як забивати, так і віддавати гольові передачі. Він змушує людей підхоплюватися з місць. У нього є певна самовпевненість, яка точно зайде публіці. Смію сказати — що в його стилі є щось від Еріка Кантона".

"Це було дуже важливе підписання. І ми зробимо все, щоб оформити ще декілька трансферів якомога швидше. Хоча іноді, якщо все затягується — це через переговори. Ми хочемо отримати оптимальну вартість, тож швидкість — не завжди найкраще рішення".

Вибачення перед працівниками і фанатами

Сезон був невдалим не лише на полі, а й за його межами.

У клубі відбулося два раунди скорочень персоналу: у вересні (тоді звільнили близько 250 людей) і ще один — одразу після закінчення сезону. У тій першій зустрічі з працівниками Беррада запевняв, що скорочення буде лише одне. Згодом він визнав, що помилився, і публічно вибачився перед командою.

"Ми тоді просто не уявляли, наскільки критична ситуація була у фінансах клубу, — пояснив він. — Є безліч речей, які треба контролювати. Це не лише фінансовий фейр-плей, а й готівкові потоки, і здатність працювати за власні кошти — саме цього від нас вимагають".

"Ми — великий клуб, і маємо бути здатні працювати з прибутком. Так, як це було в минулому: і при цьому вигравати трофеї. Це цілком можливо — бути стабільно успішним і на полі, і поза ним".

Скорочення — лише одна з темних плям минулого сезону для Юнайтед. Ще одна — скандальне рішення скасувати пільгові ціни на квитки в середині сезону. Це означало, що молодь і пенсіонери були змушені платити £66 за вхід. Додатково — багатьох давніх власників абонементів у Південній трибуні пересадили, звільнивши місця для VIP-персон.

Коли я зауважив Бераді, що політика з £66 була провальною і нашкодила більше, ніж принесла користі, він відповів:

"Визнаю, що реалізація цього рішення була невдалою. Піднімаю руку — це на мені. Якщо повернутися до самої суті рішення — частка людей, яких це реально зачепило, була дуже маленькою. Але ми погано це пояснили. І зробили занадто швидко — ще й посеред сезону. Це був урок, і ми зробимо все, аби подібного не повторювати".

"Після цього ми активно працюємо з фанатською радою — і мушу сказати, розмови були відвертими. Вони різко критикували деякі наші ідеї, зокрема ті, що ми хотіли втілити, і ми дослухалися".

Щодо протестів через пересаджування з Південної трибуни, Беррада каже:

"Ми розуміємо їхнє розчарування. Але впевнені, що ці рішення ухвалювались в інтересах клубу, навіть якщо вони не були популярними".

Хто він?

Омар Беррада — дуже розумна людина. Його батько був професором економіки, а мати працювала в UNICEF при ООН. Він говорить п’ятьма мовами і жив у п’яти країнах.

Він зазначає, що може відрізнити "футбольних базік" від тих, хто справді щось вартий — і ця здатність точно стане в пригоді в найближчі роки. Водночас він розуміє важливість спокою та зваженості.

У нього, за його словами, дуже хороші відносини із сером Джимом Реткліффом, співвласником клубу й засновником INEOS:

"Ми спілкуємося досить часто. З ним ти точно знаєш, на що розраховувати".

Народжений у Парижі, Беррада виріс у Рабаті, Марокко. Він обожнював футбол — передусім національну збірну Марокко і Барселону. Його перша футбольна згадка — ЧС-1986:

"Марокко тоді зіграло внічию з Англією (0:0), а потім обіграло Португалію 3:1 і вперше в історії африканських команд вийшло з групи. Це був момент національної гордості. І я тоді остаточно закохався у футбол".

З дев’яти років його родина жила у США (згодом він повернувся туди на навчання, щоб вивчати інженерію). Також він мешкав у Брюсселі та Барселоні. Перед тим як очолити Юнайтед, він багато читав про клуб — і продовжує це робити. Знання історії команди, інтерес до тактики й аналітики — усе це проявляється у його словах.

Це — ще одна причина, чому він вірить в Рубена Аморіма і не погоджується з думкою, що той надто зациклений на єдиній моделі гри.

"Ми хочемо бачити привабливий, атакувальний футбол. Але згадайте Йогана Кройфа — він теж грав у 3-4-3, і ніхто не казав, що це оборонний стиль. Тож я б не зациклювався на схемі, краще дивитися на ідентичність команди і стиль гри, який намагається прищепити Рубен".

The Athletic