Найперше – питали, скільки ми заплатили, – інтерв'ю з жінкою, яка усиновила дитину під час війни
Найперше – питали, скільки ми заплатили, – інтерв'ю з жінкою, яка усиновила дитину під час війни

Найперше – питали, скільки ми заплатили, – інтерв'ю з жінкою, яка усиновила дитину під час війни

У 2016 році Ірина Заремба вперше відвідала дитячий центр. Натхненна, разом із колегами, вона привезла дітям багато подарунків, щоб їх потішити. Але відчула розчарування, бо зрозуміла: цим дітям не потрібні подарунки, їм потрібна увага, потрібні дорослі. Вже за 5 хвилин подарунки лежали десь у кутку, а вся увага дітей була зосереджена на гостях.

Цей візит став трансформаційним. З центру Ірина вийшла з розумінням, що діти не мають рости у закладах інституційного догляду. Цей досвід став початком її змін як у кар'єрному, так згодом і в особистому житті.

Сьогодні Ірина Заремба сама є мамою-усиновлювачкою, співавторкою та ведучою подкасту "Мамо, я вдома!" і проєктною менеджеркою Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей. В інтерв'ю 24 Каналу Ірина розповіла про власний досвід усиновлення під час війни та зруйнувала найпоширеніші міфи.

Як відбувалося усиновлення і скільки часу тривало

Тоді, у 2016 році, Ірина з чоловіком ще обережно говорили про батьківство, адже були зовсім молоді. Тож Ірина, яка займалася корпоративним правом, прийняла рішення: якщо не може зараз бодай одну дитину забрати з цієї системи, то допоможе іншим людям проходити цей шлях. Так почалася її практика сімейного адвоката з питань усиновлення.

Утім, повномасштабне вторгнення Росії загострило для Ірини з чоловіком питання батьківства – вони зрозуміли, що для них це на часі. І в серпні 2022 року почали збирати документи.

Важливо пам'ятати, що усиновлення – не єдиний спосіб стати родиною для дитини. Більше інформації про усиновлення та сімейні форми виховання дітей можна дізнатися на платформі "Україна для кожної дитини".

Збір документів, щоб стати кандидатом в усиновлювачі, зайняв 2 тижні. 9 вересня 2022 року в Дії з'явилася можливість подати документи онлайн, й Ірина з чоловіком були одними з перших, хто скористався цією функцією. Далі Служба у справах дітей мала перевірити житлові умови й надати направлення на навчання для майбутніх усиновлювачів, що є обов'язковим кроком.

"На навчанні фахівці прямо говорять: "Наше завдання тут – зняти з вас рожеві окуляри, розтоптати, щоб ви не мали шансу вдягнути їх назад. Бо ви вступаєте на шлях батьківства, яке є відповідальністю і в якому терпіння є ключовою концепцією, щоб з ним впоратися", – розповіла Ірина.

Маючи досвід у питаннях усиновлення як юристка, Ірина з чоловіком закладали собі рік на пошук дитини. Утім, вже через 2 тижні після завершення навчання їм зателефонували зі Служби у справах дітей і повідомили про хлопчика. Найбільше Ірину здивувало, чому з ними так швидко зв'язалися – вони були єдиними, хто готові були прийняти дитину старше 5 років. А Данилкові на той час було майже 8 років.

Хлопчик тоді перебував у Центрі соціальної підтримки дітей, метою якого є повернення дитини в біологічну родину, або ж, якщо родина цим не скористається, – пошуку нової. Тож його добре підготували до першої зустрічі, яка мала тривати 20 хвилин, але так добре пішла, що тривала 2 години.

Перебування в закладі – це насильство над дитиною

Для себе Ірина з чоловіком ще до зустрічі вирішили, що готові стати хлопчику новою сім'єю і чекали на його рішення. Адже Данилко мав сильну прив'язаність до своєї біологічної матері та згадував про неї.

Вже 17 січня 2023 року Данилко переступив поріг нового дому. Спочатку його прийняли під опіку, адже хлопчик мав статус дитини, позбавленої батьківського піклування, але біологічна мати ще не була позбавлена батьківських прав відносно дитини й все ще могла його повернути.

Та Ірина з чоловіком були готові до такого ризику, бо просто не могли допустити, щоб його відправили в інший заклад на постійне проживання, адже знали, що було з хлопчиком у найпершому закладі, куди його помістили на місяць. На їхню думку, перебування дитини в такому закладі – це насильство над нею.

Ми просто не могли допустити, щоб він ще рік часу провів там (в закладі, що здійснює інституційний догляд і виховання – 24 Канал) і прийняли рішення, що якщо так склалися зорі й наші долі перетнулися, то ми будемо йому батьками стільки, скільки нам дозволить ця ситуація. І ми включилися на повну як батьки,
– поділилася Ірина.

Далі почалися лікарі та логопед – Данилко не вимовляв 6 звуків. Згодом і домашнє навчання, адже в першому класі дитина навіть не знала алфавіт і не була привчена вчитися. Ірина неймовірно вдячна першій вчительці Данилка, яка з розумінням до всього поставилася і дозволила хлопчикові наздоганяти матеріал у своєму темпі.

Вже влітку відбулося перше засідання щодо позбавлення біологічної матері Данилка батьківських прав. Вона навіть хотіла з ним поговорити й телефонувала чоловіку Ірини. Але це мала вирішувати Служба у справах дітей, тож на дзвінку все завершилося і на наступні засідання жінка не з'явилася.

5 листопада 2023 року набрало чинності рішення суду про позбавлення батьківських прав біологічної матері відносно Данилка. Це дало право на усиновлення, і вже у січні 2024 року хлопчик офіційно став частиною нової родини.

Найперше – питали, скільки ми заплатили, – інтерв'ю з жінкою, яка усиновила дитину під час війни - Фото 1
Ірина з чоловіком і Данилком / Фото з інстаграму Ірини Заремби

Про складнощі адаптації та зв'язок дитини з біологічною матір'ю

Адаптація дитини у новій родині – дуже складний процес. Спочатку триває "медовий місяць", але потім дитина розслабляється і починає працювати зі своїм болем, який часто виходить через неконтрольовані емоції, бо дитині 8 років, а емоційний інтелект – на 3 – 4 роки. Дитина не розуміє, що з нею відбувається і завдання батьків – навчити її з цим справлятися.

"Треба було проявити багато терпіння. Дуже складно, коли ти бачиш, як дитина може завдавати собі болю, завдавати болю тварині. Але вона робить це не тому, що є злою, а тому, що в неї стільки болю, який вона має якось вивільнити. Це цілюще батьківство насправді, бо коли ти проявиш достатньо терпіння, то дитина виходить оновленою, вона має можливість і простір відпустити цей біль", – поділилася Ірина.

У Данилка був дуже сильний зв'язок із біологічною матір'ю, тому він дуже часто згадував і питав про неї. Нахвалював, який у мами смачний борщ або тісто, а потім у розмові з'ясовувалося, що дитина їла просто борошно. Було багато істерик і з інших причин, як-от через поліцейську машину, яка проїхала поруч, бо він згадав, як вони з біологічною матір'ю їхали в такій.

Були моменти, коли він плакав і казав, що дуже хоче до своєї мами. Ми пояснювали йому, чому це неможливо та нагадували, що в неї було багато можливостей, але так не сталося,
– пригадала Ірина.

Ірина з чоловіком вислуховували його історії про біологічну маму. Через 2,5 роки у новій сім'ї Данилко вже набагато менше згадує її та називає просто на ім'я. Період адаптації для родини Ірини вже позаду, й тепер перед ними звичайні виклики зі звичайною дитиною, у якої лише починається підлітковий вік.

Нещодавно Данилко зіграв на своєму першому концерті на фортепіано. Сам захотів та ініціював ці заняття. Він багато читає, починає говорити англійською та вчить німецьку. Хлопець дуже активний, вже встиг позайматися футболом і фехтуванням.

"Данилко – дуже розумний хлопець, він надзвичайно талановитий. Це велика честь відкривати в ньому ці таланти й давати йому простір для цього", – сказала Ірина.

Найперше – питали, скільки ми заплатили, – інтерв'ю з жінкою, яка усиновила дитину під час війни - Фото 2
Данилко має багато хобі / Фото з інстаграму Ірини Заремби

Страхи, пов'язані з усиновленням

Найбільше Ірину хвилювало, що не всі близькі люди зможуть прийняти їхнє рішення. Насправді було й так, але поруч були й ті, хто підтримав. Інші ж страхи були більш абстрактні – невідомість через війну, через те, що все зміниться.

"Спочатку ти чуєш про різні негативні кейси й думаєш, що в тебе так не буде. Буде! І треба готуватися, пропрацьовувати свої реакції. Під час навчання було багато питань, коли ми з чоловіком ввечері сідали й рефлексували, що ми робитимемо в таких випадках. Усі ці речі про те, що усиновлювачі повертають дітей в систему, – це одне з найгіршого, що взагалі може статися. Це дуже страшно, але десь в рамках першого року адаптації в мене теж пробігали такі моторошні думки", – поділилася Ірина.

Як змінилося усиновлення під час війни

Навіть в умовах воєнного стану в Україні продовжує працювати система усиновлення, щоби більше дітей змогли знайти собі нові родини. Проте від початку повномасштабного вторгнення процес усиновлення зазнав деяких змін.

Насамперед міждержавне усиновлення на час воєнного стану повністю припинено. Це означає, що іноземці або українці, що проживають за кордоном, не можуть усиновити українських дітей. Виключення є лише для людей, які є родичами дитини, а також тих, хто хоче усиновити брата чи сестру раніше усиновленої ними дитини.

На початку повномасштабного вторгнення частину дитячих закладів евакуювали за кордон, і усиновити дітей, які там проживали, було неможливо. Однак з червня 2023 року це стало можливим. Зокрема, українським родинам дозволили частину процедури пройти онлайн, а саме – попереднє знайомство з дитиною. Проте особиста зустріч все одно є обов'язковою – майбутні батьки або хоча б один із них мають поїхати до дитини в ту країну, куди її евакуювали.

Водночас для українців, які проживають в Україні та хочуть усиновити дітей, процес дещо спростився через диджиталізацію. Зокрема, у вересні 2022 року з'явилася можливість подавати документи та отримувати консультації від Служби у справах дітей онлайн.

Також з 2024 року функціонує державна онлайн-платформа про усиновлення та сімейні форми виховання dity.gov.ua, де майбутні усиновлювачі можуть отримати покроковий алгоритм дій, перелік документів, шаблони заяв, інструкції – що значно полегшить та пришвидшить процес збору необхідних документів.

Крім того, з травня цього року кандидати в усиновлювачі можуть приймати дитину під тимчасову опіку/піклування на період судового розгляду справи. Це означає, що дитина зможе проживати з майбутніми батьками ще до завершення судового процесу, замість того щоб чекати в інституційному закладі, а кандидати зможуть офіційно стати її законними представниками на цей період.

День народження Данилка
Свій восьмий День народження Данилко відсвяткував у новій родині / Фото з інстаграму Ірини Заремби

Для цього кандидатам в усиновлювачі не треба знову збирати пакет документів чи проходити окреме навчання, головне – підтвердження того, що документи на усиновлення вже подано в суд.

Найпоширеніші міфи про усиновлення

Через війну в Україні стає більше дітей, яких можна усиновити.

Це не зовсім відповідає дійсності, адже насправді більшість дітей, які сиротіють через війну, приймають у родини родичі, хрещені. Тобто у більшості випадків у дитини є близькі, які можуть прийняти її під опіку/піклування.

Усиновлення – складний і бюрократичний процес.

Часто можна почути від людей думку, що в Україні дуже бюрократична і складна система, щоб стати кандидатами в усиновлювачі.

"Моя відповідь на цю тезу завжди буде: або люди не пробували, або розглядають усиновлення як щось дуже несерйозне і підходять невідповідально. Зібрати пакет документів і пройти медогляд, щоб податися на навчання на водійське посвідчення, – це окей, то чому в процесі усиновлення має бути простіше? Коли ми говоримо про ввіряння державою дитини з непростою історією", – зауважила Ірина.

Пошук дитини може тривати роками.

Тривалість усиновлення чимало залежить від вимог кандидатів до дитини, яку вони шукають. Здебільшого люди шукають одну "ідеальну дитину" віком до 5 років, що якраз-таки й утворює найбільшу чергу батьків. Адже це означає, що вони чекатимуть, поки хтось залишить дитину у пологовому або, наприклад, дитину відберуть у батьків та позбавлять їх батьківських прав.

Водночас якщо люди заходять у процес і розуміють, які діти сьогодні чекають на батьків, є набагато більша ймовірність, що вони вийдуть з нього з дітьми й це займе менше часу. Мовиться насамперед про дітей старшого віку, братів і сестер, а також дітей з інвалідністю.

"Я дуже хочу, щоб кандидати розуміли, що діти не обирали сім'ю, в якій народжуватися, але ми можемо обрати – дати їм краще майбутнє: як нація, як країна, як люди. Бо чужих дітей не буває. І коли ми це усвідомимо, то не будемо робити різниці між дітьми", – сказала Ірина.

За дитину треба заплатити.

Один з найпоширеніших наративів щодо усиновлення – щоб усиновити дитину, треба дати хабаря. Проте ні Ірина, ні батьки-усиновлювачі, яких вона знає, не стикалися з цим і проходили процес без хабарів.

"Це було одне з перших питань, яке ставили. Не нам напряму, але питали наших батьків, скільки ми заплатили. Це було і смішно, і трагічно, тому що ми без хабаря прийшли. І всі з мого оточення проходили без хабаря", – розповіла Ірина.

Ірина Заремба
Ірина зруйнувала найпоширеніші міфи про усиновлення / Фото з інстаграму Ірини Заремби

Усиновити дитину може лише подружжя.

Насправді неодружена людина абсолютно спокійно може стати усиновлювачем, створити прийомну сім'ю чи дитячий будинок сімейного типу. При цьому процес не відрізняється.

Утім, треба розуміти, що у випадку усиновлення соло-мама або соло-тато мають показати достатній дохід, який дозволить забезпечити дитину (а це не менше, ніж один прожитковий мінімум на кожного члена сім’ї), адже людина самостійно відповідає за фінансовий добробут своєї сім'ї.

Щоб усиновити дитину, потрібно мати власне житло.

Для усиновлення необов'язково мати житло у власності. Достатньо мати підтверджену оренду.

Ірина мріє про Україну без дитячих будинків, де кожна дитина матиме родину, тепло й любов. Усиновлення – це нелегкий шлях. Це повна віддача, щоденна робота й багато невідомого. Але кожна хвилина поруч із дитиною доводить: цей вибір був правильним. Головне – робити його свідомо.

Теги за темою
Діти і неповнолітні
Джерело матеріала
loader
loader