Що сталося з водою на Марсі: вчені пропонують нову версію драматичних подій

Марс: від річок до пустелі

Дослідження, опубліковане в журналі Nature 2 липня 2025 року, пропонує нове пояснення кліматичних змін на Марсі. Вчені на чолі з Едвіном Кайтом стверджують, що Марс переживав короткочасні періоди потепління через поступове збільшення яскравості Сонця – приблизно на 8% кожен мільярд років. У ці періоди на поверхні планети з’являлася рідка вода, що формувала глибокі каньйони та озера, сліди яких ми бачимо сьогодні, пише 24 Канал з посиланням на

Однак, на відміну від Землі, де клімат лишається стабільним завдяки циклу вуглекислого газу між атмосферою та гірськими породами, на Марсі цей процес був самообмежуючим. Під час потеплінь вода сприяла утворенню карбонатних мінералів, які зв’язували вуглекислий газ з атмосфери у скелі. Це призводило до охолодження, оскільки вуглекислий газ, який забезпечує парниковий ефект, зникав з атмосфери. На відміну від Землі, де вулкани постійно поповнюють атмосферу вуглекислим газом, на Марсі вулканічна активність є мінімальною, тож баланс не відновлюється.

За моделями вчених, періоди наявності рідкої води на Марсі тривали недовго, після чого планета поверталася до стану холодної пустелі на періоди до 100 мільйонів років. Такі тривалі перерви у придатності для життя робили Марс невдалим місцем для тривалого розвитку біологічних форм, подібних до земних. Тобто навіть якщо якесь життя там і зароджувалось, воно не встигало б еволюціонувати за такі короткі проміжки часу.

Ключовим доказом цієї теорії стало відкриття марсоходом Curiosity карбонатних порід на горі Шарп. Ці породи є своєрідним "сховищем" атмосфери Марса, адже вони пояснюють, куди подівся вуглекислий газ, необхідний для створення парникового ефекту та підтримки рідкої води. Раніше вчені не могли знайти таких порід, але дані Curiosity, оголошені у квітні 2025 року, заповнили цю прогалину в розумінні марсіанського клімату.

Карбонатні породи – це мінерали, які утворюються внаслідок хімічних реакцій між вуглекислим газом, водою та певними елементами у ґрунті. На Землі вони також відіграють важливу роль у регулюванні клімату, але на Марсі цей процес став "пасткою", яка забрала атмосферу планети.

Едвін Кайт підкреслює, що придатність Марса до життя завжди була винятком, а не правилом. Планета природно "саморегулюється" як пустеля, і саме тому, попри схожість із Землею за складом (наявність вуглецю, води та близькість до Сонця), вона не змогла утримати стабільні умови для життя. Усе це також означає, що у далекому майбутньому цикл може повторитись і Марс знову "оживе" на деякий час.