841

Прочитав у мережі радісну новину. Одразу 841 росіянин нарешті звільнився від обов’язку вчити латиську мову — саме стільки неохочих було депортовано з Латвії. Я вважаю своїм обов’язком привітати всіх причетних, які тепер зможуть жити щасливо десь у іншій країні.

Щоб Латвія депортувала трошки менше росіян, тим треба було піти на страшні жертви. Наприклад, довести легальність своїх доходів. Страшне, як таке можна просити? А як язик повернувся вимагати знання державної мови від людей, які в цій державі роками штани просиджували? Жах. Потрібно скликати ООН, бо так далі не можна.

Росія, звісно, не пропустить шанс розкрутити черговий привід для гібридних ігор. Я не знаю, наскільки міцна латвійська армія чи спецслужби. Але дуже сподіваюся, що вони готові, бо серед цих депортованих цілком можуть бути ті, хто захоче повернутися з автоматами. Судити, а не бути судимим.

Запускати ВПК чи годувати наших біженців?

Мова там дійсно складна, але ця історія більше про ігнорування прохань країни, яка їх всіх колись прихистила. Латвія — зовсім невеличка держава. Добра стосовно своїх громадян. Чверть (24%) населення становлять етнічні росіяни, яких ніхто не розпинає на хресті. І взагалі, багато хто має російське громадянство, бо їм так зручніше.

І це вам можна, і те вам можна. Жили як у Бога за дверима. Ну то якого чорта не виконати хоча б найменшу з вимог? Настільки важко жилось? Куди не цілуй, все одно в одне місце виходить?

Звісно, я теж не здав би латиську на рівні А2. Але я не жив у Латвії і бував там лише проїздом. Тому можу порадити депортованим лише те ж саме, що обрав для себе — жити там, де мова трохи простіша, а держава своя.

Для Росії ж усе ясно. Вийшов іще один епізод її улюбленого серіалу про «утиски співвітчизників». 2014 року вона на Донбас полізла «захищати російськомовних» так, що досі бомбить ті нещасні окуповані території двох областей КАБами. Але ж це ми знаємо, як усе працює насправді. Для російської пропаганди це більше нагадує плацдарм, за успішне зайняття якого світять гроші, медальки та інші приємні речі.

Російські медіа вже не перший рік приписують Латвії «етнічну чистку». Торік, наприклад, звідти вигнали голову Латвійсько-російської асоціації співдружності, який працював в інтересах Кремля. У новинах залишили лише його вік (82 роки) і далі говорили про депортованого як про звичайного пенсіонера. От дідуся просто так скривдили. Мабуть, латвійцям подобається по приколу кривдити дідусів.

І про чистки, звісно, теж наговорили. Ми-то знаємо, що депортації йдуть цілком законно, оскільки відповідні правки Латвія внесла ще з 2022 року. Та чи це завадить російській пропаганді? Ось у нас є Конституція, буквально головний документ у державі. Його Росія навіть не помітила, коли захотіла скористатись нашою слабкістю.

Ще у нас є політичні тенденції. Станом на 2014 рік Україна завжди справно відправляла своїх нових президентів до Москви, навіть Ющенка, і навіть у нього це був перший візит. Любимо ми сусідів чи ні, ось вам гарний жест. Ви вже знаєте, що він неодмінно буде, бо його ми робимо щоразу. На той момент.

Потім одного дня Росії не сподобалась революція у нас. Хоча тенденції були промовисті: найімовірніше, якби все завершилося без кровопролиття (наприклад, позачерговими виборами), наша нова тодішня влада так само поїхала б до Москви. Навіть Тягнибок і Яценюк, якби їх обрали вдвох разом.

Все-таки у чомусь Камю був правий.

Це до окупації Росією Криму та окремих регіонів Донбасу дійсно не вважалось чимось поганим. Як треба, то треба. І я зараз не хочу говорити про мораль та погляди, але скажіть: усе це разом нам сильно допомогло? Бо мені здається, РФ ті тенденції не помітила так само, як і Конституцію.

Тоді я не знаю, що такого вона має помітити в Латвії, крім зручного суперника.

Колись наші президенти бігом їхали до Москви, щойно дізнавались про свою перемогу на виборах. Ну й нічого, а тепер наші солдати вбивають росіян. Коли треба, ситуація змінюється дуже швидко. І саме тому я сподіваюсь, що у балтійських країнах готуються не лише до депортацій.

Ми не були готові 2014 року, заплативши за це Іловайськом, ледве викрутившись у Дебальцеве. Повернули Маріуполь, щоб потім знову його на певний час утратити. Наші помилки надто красномовні, щоб я не хотів, аби інші держави хоча б урахували їх, не набиваючи ті ж синці та ґулі заново.

Інакше в інших держав будуть ті ж Іловайськ, Дебальцеве, Маріуполь, просто з іншими назвами.