Європейська мрія Вірменії: як втрата Карабаху підштовхнула Єреван на розворот від Росії
Європейська мрія Вірменії: як втрата Карабаху підштовхнула Єреван на розворот від Росії

Європейська мрія Вірменії: як втрата Карабаху підштовхнула Єреван на розворот від Росії

Вірменія хоче й безпекової співпраці з Європою.

Навесні Вірменія та Азербайджан сколихнули світ новиною про узгодження остаточного тексту мирної угоди. Це породило нову хвилю сподівань на те, що конфлікт у Нагірному Карабаху, який триває між сторонами вже понад 35 років, нарешті вдасться врегулювати. Про те, що підписання угоди близько, заявляє навіть президент США Дональд Трамп. На його думку, саме Вашингтон "створив диво" у питанні врегулювання.

Насправді перед обидвома країнами зараз відкрилося величезне вікно можливостей — не лише покласти край затяжному конфлікту — а й зацікавити та поглибити партнерство з такими глобальними гравцями як США та ЄС. Й що головніше — звести до мінімум вплив Росії у регіоні.

На тлі цього кардинальний розворот у бік Європи робить Вірменія. Що стоїться за європейською мрією Єревана — далі в матеріалі "Телеграфу".

Тектонічний зсув

Офіційно новий курс Вірменія взяла на початку 2024 року, коли уряд схвалив законопроєкт про початок процесу вступу країни в Європейський Союз. Навесні законопроєкт став законом, який, очевидно, є лише початком довгого шляху реформ. Однак зсув Єревана у бік Європи став незаперечним фактом.

На тлі стрімких подій цього місяця дещо непомітним пройшов візит до Брюсселя прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. Приїзд був коротким, утім насиченим: вірменський прем’єр зумів зустрітися з президентом Євроради Антоніу Коштою та президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, які висловили підтримку демократичним перетворенням у країні, йдеться в офіційному релізі.

Та що важливо — обговорювався зміст так званого Нового порядку денного партнерства між Брюсселем та Єреваном. Йдеться про амбітний документ на понад 50 сторінок, котрий охоплює усі можливі сфери. За даними "Телеграфу", вперше у ньому згадується і про співпрацю у сфері безпеки та оборони.

На даному етапі також йдеться про лібералізацію візового режиму для вірмен. Себто безвіз. Хоча, за неофіційними підрахунками, на підготовку до його запровадження може піти три-чотири роки, вірменські посадовці налаштовані зробити це.

ЄС вже вкладає значні фінансові ресурси у розвиток Вірменії — очікується, що обсяги загальних інвестицій в енергетику, інфраструктуру та соціально-економічні перетворення сягнуть 2,5 мільярда євро. Ба більше, "для підтримки інформаційної екосистеми" Вірменії — а по суті, боротьби з російською дезінформацією — ЄС оголосив про пакет у розмірі 1,5 мільйона євро на зміцнення незалежних медіа країни.

Як до цього ставляться всередині самої країни? Згідно з даними соціологічних опитувань, станом на 2024 рік довіру до ЄС висловлювали 66% опитаних жителів Вірменії. При цьому 75% зазначили, що хотіли б, аби ЄС відігравав більшу роль у зміцненні оборони країни.

При цьому 20% респондентів вважають, що зовнішня політика Вірменії має бути орієнтована виключно на ЄС і Захід, 31% — що вона має бути проєвропейською, але зі збереженням відносин із Росією, ще 20% — що політика має бути проросійською із підтримкою відносин із Заходом, і 6% — що курс має бути виключно проросійським. Словом, відверто проросійська частина населення — у меншості.

Хоча тут варто не забувати й про вірменську діаспору — одна з найчисельніших у світі порівняно з населенням самої країни. Приблизно 7–8 мільйонів вірмен живуть за межами Вірменії, у той час, як населення самої країни — близько 3 млн. Великі вірменські діаспори знаходяться в РФ, США, Франції, Грузії та інших державах.

58% опитаних відповіли, що проголосували б за вступ до Європейського Союзу. В той самий час вірменські громадяни вважають Росію найбільшою загрозою після Туреччини та Азербайджану. Колись головний безпековий партнер, Москва дедалі частіше сприймається як ненадійний союзник та джерело небезпеки у військовому та економічному плані.

Зменшити залежність від РФ

А що з членством Вірменії в союзах, підпорядкованих РФ? Як відомо, країна заморозила своє членство в ОДКБ — Організації договору про колективну безпеку, до якої нині входять Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан. Виглядає так, що шляху назад немає. У безпековому плані Москва "кинула" Єреван ще коли не поставила озброєння на суму 400 мільйонів доларів за договором 2021 року. На той час Москва готувалася до вторгнення в Україну, тож інтересу у виконанні комерційних контрактів не мала.

Натомість договір про колективну безпеку не поширився щодо Єревана під час загострення ситуації у Нагірному Карабаху кілька років тому, коли азербайджанські військові просунулись на кілька кілометрів вглиб території, яку Вірменія вважала своєю. Єреван звернувся до союзників по ОДКБ, однак жодної допомоги не отримав. Кремль вдав, що не має підстав для втручання в конфлікт.

Нині головним безпековим партнером Вірменії є Індія, на другому місці — Франція. Саме у цих країн Єреван закуповує найбільшу кількість озброєння.

Також Вірменія домоглася виведення російських прикордонників з усіх пунктів контролю — як на кордонах з Іраном і Туреччиною — так і з єреванського аеропорту. Попередньо, Москва погодилася залишити й вірмено-азербайджанський кордон.

Єдиним місцем дислокації російських військових у Вірменії залишається 102-га військова база в місті Ґюмрі. Першочергово присутність російського контингенту мала бути гарантією невтручання Туреччини у питання Нагірного Карабаху.

Строк дії договору щодо безкоштовної оренди військової бази росіянами — аж до 2044 року. При цьому російські солдати в Ґюмрі вже не раз ставали проблемою для місцевого населення. 2015 року строковик Валерій Пермяков жорстоко розстріляв сім'ю Аветисянів — загинуло семеро людей, в тому числі 6-місячний малюк.

Москва відмовилася видавати Вірменії злочинця, хоча напередодні запевняла, що Пермякова будуть судити на вірменській території. Масове вбивство родини та брехня росіян викликали хвилю громадських протестів. У підсумку було ухвалене спільне рішення, що убивцю судитимуть на російській військовій базі. Пермяков отримав пожиттєвий строк, який зараз відбуває на території РФ.

Пізніше було оприлюднено інформацію, що з 1999 по 2015 рік щонайменше 11 жителів Ґюмрі загинули в інцидентах за участі російських військовослужбовців.

Як проблему російської військової бази вирішуватимуть європейські партнери в разі подачі Вірменією заявки про вступ до ЄС, поки що незрозуміло.

Водночас у сфері торгівлі російський ринок наразі потіснили Об’єднані Арабські Емірати. З наступними кроками європейської інтеграції та вкоріненням вірменського ринку в європейський не за горами й вихід Єревана з Євразійського економічного союзу, в котрому заправляють Росія та Білорусь.

Червневий саміт союзу проходив без особистої присутності Пашиняна — той доєднався по відеозв’язку (хоча варто зазначити, що в травні вірменський прем’єр був у Москві особисто для участі в параді на Червоній площі). У результаті Путін, спілкуючись з пулом кремлівських медіа після завершення саміту ЄЕС, жодного разу не згадав про Вірменію. А російські ЗМІ запустили хвилю матеріалів, в яких критикували Пашиняна за "демарш" та "вперте бажання вести Єреван в ЄС".

Навесні вірменська сторона готується приймати саміт Європейської політичної спільноти, який з 2022 року слугує платформою для політичних і стратегічних дискусій щодо майбутнього континенту. Примітно, запросити на саміт планують і президента Азербайджану Ільхама Алієва, і президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, що може стати кроком до нормалізації відносин країн-сусідів.

Для довідки: відносини між Вірменією та Туреччиною є напруженими через низку глибоких історичних і політичних конфліктів. Найболючіша причина — масові вбивства вірмен в Османській імперії в роки Першої світової війни, які Вірменія та понад 30 країн світу вважають геноцидом. Туреччина не визнає ці події як геноцид.

Крім того, Анкара є близьким союзником Азербайджану — історично, політично та військово. Кордон між Туреччиною та Вірменію залишається закритим із 1993 року, а дипломатичні зв’язки тривалий час були фактично заморожені. Лише наприкінці 2021 року, після Другої Карабаської війни та втрати Вірменією значних частин території, сторони зробили перші кроки до відновлення діалогу.

Встигнути прийняти європейських та інших лідерів у Єревані хочуть до парламентських виборів. На даному етапі немає ознак того, що правляча партія "Громадянський договір" поступиться комусь лідерством. У прем'єра Пашиняна низький рейтинг — йому довіряють 13% громадян — але він все одно випереджає за популярністю будь-якого іншого політичного діяча країни.

Однак, як це було на прикладі Молдови, Грузії та інших країн Східної Європи, ймовірно, не обійдеться без спроб Росії вплинути на волевиявлення вірменського народу. І перші знаки вже є.

План державного перевороту

25 червня у Вірменії відбулися гучні затримання — було оголошено про розкриття мережі, що нібито готувала здійснення терористичних актів та силове захоплення влади у країні. Серед заарештованих — священники Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), серед них — архієпископ Баграт Галстанян, який був лідером масових антивладних протестів минулого року, і якому відводили роль потенційного кандидата на пост прем’єра.

Було оприлюднено аудіозаписи розмов Галстаняна з іншими членами руху, де вони нібито обговорюють паралізацію державного апарату, створення хаосу та підривну роботу невеликих тактичних груп. Під час обшуків було знайдено документ, який свідчив і про можливий російський слід у цьому плані.

"Можливо, буде необхідно організувати зустріч усіх ключових учасників у нейтральній країні за участі представників з російського боку", — йшлося у знайдених паперах.

Датою перевороту передбачалося 21 вересня — День незалежності Вірменії. Захист Галстаняна називає справу політично вмотивованою та спробою влади розправитися з опонентами.

До слова, уряд Нікола Пашиняна та Вірменська апостольська церква ніколи не були союзниками. Прем'єр критикував духовенство за зв'язки з попередньою владою, а церква, своєю чергою, не приховувала розчарування політикою Пашиняна. На цей час прем’єр — у відкритій конфронтації з керівником ВАЦ, патріархом-католікосом Гарегіном II. Серед іншого він звинувачує духовного лідера у порушенні обітниці безшлюбності, мовляв, у глави церкви є дитина — якщо це виявиться правдою, той може втратити свій титул.

"Вірменська Апостольська Свята Церква повинна мати новообраного католікоса, чия добра поведінка буде перевірена та підтверджена перед її виборами", — заявляв Пашинян.

Гарегін II натомість не полишає закликів до відставки вірменського прем’єра.

Минулого місяця у Вірменії також затримали російського олігарха, одного з головних меценатів Вірменської апостольської церкви Самвела Карапетяна, якого обвинувачують у формуванні й фінансуванні мережі, яка б виконувала функції з повалення конституційного ладу.

Звісно, не обійшлося без публічного втручання Москви у ці події. Очільник МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що "нападки на канонічну тисячолітню Вірменську апостольську церкву викликають серйозну стурбованість" Росії.

Натомість російська пропагандистка Маргарита Симоньян заявила: якщо вірмени не усунуть прем’єр-міністра Пашиняна, їм "доведеться попрощатися зі своєю державністю". "Коли мої діти закінчать школу, вірменська держава може існувати лише на сторінках історії", — стверджувала Симоньян.

В Єревані з відповіддю не забарилися. Спікер парламенту Вірменії Ален Симонян назвав російську пропагандистку "огидною істотою з цирку виродків, яка орудує на території Росії, та не перестає втручатися в суверенні справи Вірменії".

"Апелюючи до своїх вірменських коренів і водночас не маючи нічого спільного з Вірменією та вірменським народом, крім прізвища, яке закінчується на "ЯН", — раз у раз вискакує в медіапросторі, ображає керівництво Вірменії, закликає людей на мітинг у нашій країні, закликає повалити владу. І поширює брехню, одночасно погрожуючи країні і людям", — написав Симонян.

На думку спікера, подібні заяви з Москви — прояв "гібридної війни" проти його країни.

І з цим складно не погодитися. Саме тому Європейський Союз має допомогти Вірменії впоратися з викликами, що постали перед країною у критичний момент її історії. Європа не може дозволити собі втратити ще одну державу, яка добровільно обрала шлях демократій. Це сигнал, що альтернативи "стратегічному партнерству з Росією" існують, і вони — цілком реальні.

Теги за темою
Євросоюз Вірменія
Джерело матеріала
loader
loader