Така ж священна для закарпатців, як Ганг для індусів: що приховують легенди про Тису

Тиса протікає через п'ять держав і є найбільшою водною артерією Закарпаття. Річка довжиною 966 кілометрів бере початок на Рахівщині, де зливаються Чорна та Біла Тиса. Через Україну проходить лише 201 кілометр верхньої течії.

Ця водойма має багатовікову історію, тісно пов'язану з життям місцевого населення. Назва річки відома кожному закарпатцю, але походження її досі викликає суперечки серед науковців і краєзнавців. Детально у цьому розбирався "Карпатський об'єктив".

Походження назви

"Етимологічний словник топонімів України" пропонує слов'янську версію походження назви. Науковці пов'язують гідронім з праслов'янським коренем, що означає "тиснути, тісний" або "плавити, танути". Реконструйована основа вказує на "тісну ущелину, вузьке русло", що вказує на гірські річки.

87-річний Юрій Ковач із Тячева має власну думку про назву водойми. Старожил стверджує, що річку назвали на честь дерева тис, з якого у Хустському замку виготовляли луки та гарматні ядра.

"Я не вчений, але колись на Закарпатті були дуже густі ліси. Тут цілком природно могли назвати річку на честь рослини. Адже маємо, для прикладу, гору Явірник, або Виноградово на честь винограду", — розповідає чоловік.

Мовознавець Іван Галай пропонує іншу версію. На його думку, колишня Тиса була повноводною артерією на зразок Дніпра чи Дунаю, а назва означає "тісна ущелина" або "дика вода".

"Оскільки наші пращури були язичниками, вони до прийняття християнства поклонялися річці, приписували їй людські якості, поклонялися воді і навіть приносили жертви", — запевнив він.

Версія про "чисту воду"

Дослідник закарпатських топонімів Валентин Стецюк схиляється до болгарсько-угорського походження назви. Він вважає, що слово походить від болгарського "таса" або угорського "tiszta", що означає "чиста".

"Відомо, що Закарпаття протягом тривалого часу входило до складу Угорщини, тож пояснення гідроніму слід шукати саме в угорській мові", — зазначає науковець.

Готський історик Йордан, який жив на території сучасного Криму, у VI сторіччі описував Тису як велику судноплавну річку, і відзначав її гірську чистоту та прозорість. Це підтверджує версію про походження назви від поняття чистоти.

Легенди про створення світу та кохання

Історик із Хуста Іван Демеш розповідає про народні перекази, пов'язані з річкою. За однією з легенд, Бог створив Карпати і послав янгола прокласти борозну для річки, надавши йому волів та плуг.

"Але в цій лісистій місцині росло дуже багато кропиви і вона обпікала ноги господнього посланця, тож він змушений був маневрувати. Через це рів вийшов досить звивистим і кривим", — пояснює історик.

Існує романтична оповідка про двох закоханих з різних соціальних прошарків. Не маючи змоги бути разом через заборону батьків, пара стрибнула з прірви у Тису.

"А Тиса, яка стала останнім притулком для горян, від смутку зашуміла, загуділа, забилася між берегами. І з того часу на згадку про молоду пару щовесни вона стає повноводною та страшною", — розказує Іван Демеш.

Скарби Атілли під водою

Є також легенда про поховання вождя гунів Атілли під водами Тиси. Історичний персонаж жив у 434-441 роках і контролював територію від Рейну до Китаю.

За народними переказами, тіло Атілли помістили у три труни — свинцеву, срібну та золоту. Щоб приховати місце поховання, річку перегородили, пустили на поля, викопали яму, поховали вождя зі скарбами і повернули воду на місце.

"Аби ніхто не дізнався, де поховано вождя, спочатку вбили бійців, які виконували доручення, потім розстріляли їхніх убивць, а відтак і катів-лучників", — розповідає історик.

За легендою, розкопування могили Атілли призведе до воєн та катаклізмів, бо його дух захоче нових завоювань. Втім, скарби давнього вождя шукали багато поколінь людей на Закарпатті.

Річка-годувальниця та символ краю

Протягом століть Тиса була головним джерелом життя для закарпатців. Вона зрошувала землі, давала їжу, дозволяла вести торгівлю з сусідніми регіонами.

"Протягом сторіч Тиса була для закарпатців годувальницею. Не дарма на берегах водойм люди зводили поселення", — підкреслює Іван Демеш.

Нині річка втратила колишню повноводність та чистоту. Щороку вздовж її берегів проводяться екологічні акції, коли небайдужі мешканці та волонтери очищають гирло від сміття. Більшість закарпатців все одно зберігає любов до цієї водної артерії, яка залишається символом їхнього краю.

Нагадаємо, в карпатських річках водиться лосось, але виловлювати його заборонено. Сьогодні головатиця занесена до Червоної книги України, а її вилов повністю заборонений