Виживання під окупацією: як змінилося життя на Луганщині після приходу Росії

В окупованому Луганську та навколишніх містах люди ледве зводять кінці з кінцями: зростають ціни, зникають робочі місця, а обіцяне “відновлення” залишається лише у сюжетах пропаганди.

Мешканці окупованого Луганська та Новоайдара розповіли DW про реалії життя після російського вторгнення.

За їхніми словами, у регіоні бракує електрики та води, а ціни на продукти постійно зростають.

Оксана* з Новоайдара згадує, що до війни мала стабільний заробіток і могла дозволити собі комфортне життя. Тепер, після втрати худоби та заборони продавати вирощені овочі без реєстрації за російським законодавством, вона вимушена обмінювати продукти з сусідами.

За її підрахунками, для нормального життя потрібно щонайменше 40 тисяч рублів на місяць, тоді як багато місцевих отримують у кілька разів менше. Привабливі зарплати пропонують переважно на важких роботах або у російській армії.

Її батько, як і чимало інших пенсіонерів, отримує українську пенсію через VPN, оскільки доступ до українських сайтів заблоковано. Але цих 61 євро вистачає лише на тиждень дешевої їжі, тому родина витрачає власні заощадження.

За словами жінки, магазини у селищі майже зникли, а у сусідніх містах — Луганську, Сєвєродонецьку, Старобільську — руйнування досі очевидні.

“По телевізору кажуть, що все відновили, але ми бачимо будинки без вікон, дверей і дахів”, — каже вона.

В окупованому Луганську та навколишніх містах — перебої з електрикою, водою й інтернетом, ціни на продукти зростають, а відновлення зруйнованих будівель залишається лише в офіційних сюжетах.

Оксана* з Новоайдара згадує, що до війни мала стабільний дохід і господарство. Після повномасштабного вторгнення вона втратила худобу, а продавати овочі тепер заборонено без реєстрації за російським законодавством. “Вирощуємо лише для себе, обмінюємось із сусідами”, — каже вона.

За її підрахунками, для нормального життя потрібно близько 40 тисяч рублів на місяць, тоді як багато хто заробляє в кілька разів менше. Найвищі зарплати пропонують на важких роботах або у російській армії. Її батько отримує українську пенсію у 61 євро, оформлюючи її через VPN, адже доступ до українських сайтів заблоковано.

За словами голови Луганської ОВА Олексія Харченка, перебої з водопостачанням і світлом — звичне явище. У Сєвєродонецьку влітку часто немає одразу і води, і електрики, а разом із ними зникає і зв’язок. Місцевий оператор мобільного зв’язку працює зі значними перебоями, чимало сайтів заблоковано.

Проблеми є і з медичною допомогою. Оксана розповідає, що лікарі з російських міст приїжджають раз на рік і працюють місяць, після чого людям доводиться шукати платні послуги. Лікарні, за її словами, відмовляються приймати пацієнтів без російського паспорта.

Харченко наголошує: з початку 2025 року тих, хто не отримав російське громадянство, вважають іноземцями або особами без громадянства. Це означає втрату пільг, соціальної допомоги й доступу до медицини. Набуття паспорта водночас відкриває шлях до мобілізації, тому більшість намагається уникнути цього.

Окупаційна влада запроваджує нові обмеження, щоб змусити людей отримати документи. У березні почали конфісковувати майно тих, хто залишив регіон. Житло, визнане “безгоспним”, передають у комунальну власність.

За указом Володимира Путіна, всі, хто не має російського паспорта, повинні залишити окуповані території до 10 вересня. Попри це, Оксана вирішила залишитися у Новоайдарі: “Навіщо йти просити милостиню ще десь, якщо в мене все є тут? Ми чекаємо, коли все буде як раніше”.

*Ім’я змінено з міркувань безпеки.