Чемпіон і воїн Роман Кривицький: Що у федерації карате робить особа, яка була у Кадирова?
Чемпіон і воїн Роман Кривицький: Що у федерації карате робить особа, яка була у Кадирова?

Чемпіон і воїн Роман Кривицький: Що у федерації карате робить особа, яка була у Кадирова?

З початку повномасштабного вторгнення Росії тисячі українських спортсменів стали на захист Батьківщини. Декому з них навіть вдається поєднувати боротьбу з ворогом зі спортивною діяльністю. Яскравим прикладом активного спортсмена і воїна є переможець та призер чемпіонатів України з кіокушинкай карате, президент Київської міської федерації кіокушинкай каратеРоман Кривицький.

У розмові з «Главкомом» захисник розповів про свої найбільші спортивні досягнення, участь в обороні держави та поранення.

Також Роман виклав своє бачення нинішнього стану справ в українському кіокушинкай карате.

Романе, розпочнемо нашу розмову питанням про початок твого спортивного шляху. Як ти взагалі розпочав займатися карате? 

Я 1983 року народження. У дитинстві розпочав тренуватися у своєму рідному місті Корець (Рівненська область). У нас не дуже багато секцій було. Я дізнався, що Олександр Добровольський проводить тренування з кіокушинкай карате і десь у сьомому класі розпочав займатися.

Було таке, що ми тренувались, але часом у нас не було залу. В одного з моїх друзів був триповерховий будинок з підвалом. І ми у тому підвалі зробили прибирання, самостійно зробили зал і там проводили тренування.

Тоді нас не часто на якісь змагання возили. Це був початок 2000-х років… Пам’ятаю, що в 15-16 років вже брав участь у чемпіонатах Волинської області серед дорослих. Займав там 1-2 місце. Одного разу посів друге місце, але тоді мене очевидно засудили. Один з організаторів змагань мені тоді сказав: «Ти ж розумієш, що твій суперник – це ж наш».

І як далі розвивалася твоя кар’єра? 

Я розумів, що потрібно їхати вчитися до Києва, щоб там продовжити тренуватися і розвиватися. Я вступив в Університет імені Михайла Драгоманова. У Києві я відразу пішов тренуватися у 302 школу. Тут і досі працює ця секція карате мого другого тренера Броністовського Сергія Юрійовича.

Вже тут у 18 я зайшов у серйозне карате. Я тоді вперше у 2002 році поїхав на чемпіонат України у Миколаєві. Змагання проходили на великій арені. Я переміг у двох поєдинках. Третій поєдинок я проводив проти на той момент вже багаторазового чемпіона України Андрія Коваля. Зараз це мій друг, ми разом працюємо у нашій федерації карате, він теж військовий. Я тоді отримав травму, не зміг продовжувати бій, мене «швидка» забрала. Це були такі перші мої великі змагання.

Потім я вигравав чемпіонат України з інших версій карате.

У спорті треба вміти програвати

У 2010 році я виграв чемпіонат України в Конча-Заспі, тоді змагання проходили на Олімпійській базі. Я навіть не зрозумів, як це сталося. Ця перемога дозволила мені здобути путівку на чемпіонат Європи в Іспанії. Загалом, я тричі був чемпіоном України.

Я б хотів наголосити, що головне у спорті – не зупинитися. Морально багато хто ламається після перших поразок. Є таке і серед моїх учнів. Я завжди говорю: «Треба вміти програвати». Робити висновки після поразки і рухатися далі.

Ти поєднував кар’єру і тренерську роботу?

Так. У 2005 році я заснував клуб Fighter. Йому цієї осені буде 20 років. До цієї дати ми плануємо в Національному університеті фізичного виховання і спорту України провести великий турнір.

Роман Кривицький та його учениці з клубу Fighter
Роман Кривицький та його учениці з клубу Fighter
фото: kyokushinkarate.news

«Легенда світового карате підтримує Україну – це і є міжнародна дипломатія»

Яка у тебе головна мрія була у спорті?

Найбільша моя мрія – це потрапити на змагання в Японію. У нас раз в чотири роки проходить великий турнір у Японії – абсолютний чемпіонат світу у відкритій ваговій категорії.

Як його називають «Олімпіада для карате». Кожна країна має певну кількість ліцензій на цей турнір. В України їх тоді було чотири. Це було у 2010 році, мені тоді вдалося здобути ліцензію від України.

Підготовка до змагань тоді була в Криму, я провів дуже хороший збір. В Японії я вже у першому поєдинку потрапив на чемпіона світу легендарного японця Норичика Цукамото. Він тоді і виграв той чемпіонат.

Норичика Цукамото – легенда світового карате
Норичика Цукамото – легенда світового карате
фото: kyokushinkarate.news

З того моменту ми з ним почали товаришувати. Після того він до мене на будь-яких заходах в Європі підходив, казав «My friend» («Мій друг»). У нього таке ставлення, бо я дав йому бій. Бо інколи спортсмени виходять змагатися, і вже морально програють ще до початку бою. У мене тоді такого не було.

Як продовжилося ваше спілкування?

Коли я пішов на війну, то виставляв свої фото у формі у соцмережах. Він це бачив. Запитував, як у мене справи. Він потім виставляв ці фото у своїх соцмережах. Норичика – дворазовий чемпіон світу, легенда карате. Можливо, він буде наступним президентом Міжнародної федерації карате. Він дуже медійна людина, дуже приємно, що він нас підтримує.

Цукамото у Японії проводить турнір Tokyo Open. Вже три роки вони туди запрошують українців. Оплачують одному українському спортсмену і тренеру можливість відвідати змагання. 

На цих турнірах збиралися кошти для України. Також дуже важливо, що в нас росіяни відсторонені від міжнародних змагань. На це впливає позиція Норичика.

Поєдинок між Романом Кривицьким (праворуч) та легендою світового карате Норичики Цукамото
Поєдинок між Романом Кривицьким (праворуч) та легендою світового карате Норичики Цукамото
фото надане Романом Кривицьким

Також Цукамото зробив постер з мого фото у військовій формі і розмістив його на вході до змагального залу. У своїх соцмережах він згадує про мене: «Мій друг мріє повернутися до занять карате, але зараз він мусить воювати». Це і є міжнародна дипломатія. Коли така легендарна спортивна особистість підтримує Україну.

Очікувалося, що у жовтні-листопаді Норичика Цукамото мав відвідати Київ, але цей візит був перенесений через питання безпеки.

Український каратист Ігор Котляревський, який брав участь в Tokyo Open, поруч з постером з Романом Кривицьким у військовій формі. Постер був розміщений на вході до змагального залу
Український каратист Ігор Котляревський, який брав участь в Tokyo Open, поруч з постером з Романом Кривицьким у військовій формі. Постер був розміщений на вході до змагального залу
фото: надане Романом Кривицьким

«Водили росіян показувати Євромайдан»

Поговоримо про твою діяльність як спортивного функціонера. 

З 2011 року я очолив Київську міську федерацію кіокушинкай карате. Я цього не дуже прагнув і хотів, бо це така волонтерська робота. Яка багато забирає часу та енергії. Але ми з командою досить продуктивно вибудували діяльність за ці роки. Наші колеги з федерації кіокушинкай карате завжди нашу міську федерацію називають зразковою.

У 2012 році я займався організацією проведення Кубка України у Києві, я зробив його в міжнародному форматі. Приїхало понад 500 учасників з близько 15 країн для участі в турнірі. Іноземці казали, що це за рівнем був «малий чемпіонат Європи».

Тоді участь у змаганнях брали росіяни, які були здивовані рівнем проведення турніру. Весь зал був забитий глядачами, дуже фантастична атмосфера була.

Змагання у 2013 році відбувалися паралельно з подіями на Майдані…

Так, у 2013 році ми теж провели змагання, але тоді Євромайдан розпочався, половина країн відмовились приїхати до нас. Питання безпеки… Я їм тоді говорив, що у нас все безпечно. Наш тодішній президент української федерації кіокушинкай карате Олександр Гончаренко навіть росіян водив на Майдан, показував їм, що там і як.

Показував, що там ніхто нічого не б'є, не руйнує. Але потім, коли у 2014 році почалася анексія Криму, то ці росіяни, які були у нас на змаганнях, все одно мали абсолютно антиукраїнську позицію.

Вже після початку повномасштабного вторгнення Російський союз бойових мистецтв (РСБМ) створив загін «Союз» для участі у війні проти України. Туди багато записали російських каратистів. Скоріш за все, частина з них приїздила сюди в Україну на змагання.

Терористи загону «Союз»
Терористи загону «Союз»
фото з відкритих джерел

Але, як я знаю, це швидко у них закінчилося. Вони не всі і не дуже довго воювали. Це була така рекламна акція. 

«Був би «200» – врятував шолом

Після повномасштабного вторгнення ти став на захист Батьківщини. Як це відбулося?

Я розумів вже в жовтні 2021 року, що щось буде. Тому я ще тоді ухвалив рішення: тренував дітей, виступали, але я знайшов свій військовий квиток, берці, військову форму, зібрав все це у рюкзак, щоб воно було готове.

Зранку 24 лютого 2022 року взяв все необхідне і пішов у військкомат. Мене направили в інше місце, там тоді формували бригади та батальйони ТРО. Я потрапив в 128-й батальйон – це був батальйон Дніпровського району Києва. І вже 25 лютого вранці я отримав зброю і ми висунулися на другу лінію захисту Києва. 

У 2023-му році ти отримав поранення…

Це був кінець березня – початок квітня 2023 року. Ми працювали в Іванівському, під Бахмутом. Прилетіло з СПГ (станковий протитанковий гранатомет). Я кричу: «Ліва рука, ліва рука». Побратим відразу наклав турнікет. Уламки також влучили в голову – врятував шолом. Якби на 2 см нижче – був би «200».

Під час лікування ти провів великий дитячий турнір і на зібрані кошти придбав авто для побратимів…

Тоді мене вже трошки «підлатали» після поранення. У мене з лівою рукою були проблеми, променевий нерв був перебитий, кисть взагалі не працювала, пальці не працювали…

Ми тоді провели турнір, в якому взяло участь близько 600 дітей. Нас тоді прийшли підтримати поет та журналіст Дмитро Лазуткін, президент Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону Михайло Гераскевич. Ми тоді заробили більше 200 тис. грн. Я купив автівку, причіп. Втік з лікарні... Потрібно ж було все це доставити.

Мені тоді фізично було важко все це організовувати, але я розумів, що мушу якось допомагати.

Чемпіон і воїн Роман Кривицький: Що у федерації карате робить особа, яка була у Кадирова? фото 1
світлина надана Романом Кривицьким

«Тренер Гетьманський, який їздив на турніри Кадирова, досі не виключений з української федерації карате»

Якщо говорити більш глобально про твою роботу як спортивного функціонера. Що можеш розповісти про свою діяльність у Національній Федерації кіокушинкай карате України?

У нас є проблеми з керівництвом федерації. Наприклад, у федерації працює Антон Жадан. Його тренер Гетьманський Сергій досі не виключений з федерації. Він присутній у чаті президії федерації у месенджері.

У 2020-2021 роках Гетьманський їздив на турніри з карате в Чечню, які організовував клуб Рамзана Кадирова «Ахмат». На той момент Гетьманський жив у Донецьку.

Сергій Гетьманський (у масці) на турнірі у Чечні, який організовував клуб «Ахмат»
Сергій Гетьманський (у масці) на турнірі у Чечні, який організовував клуб «Ахмат»
світлина надана Романом Кривицьким

Зрозумійте мене. Я, наприклад, перебував на Харківщині під час бойових дій, а Гетьманський в соцмережах розміщував фото з відпочинку на морі в Іспанії.

Я підняв це питання на президії: «Чому така людина присутня у федерації? Я виходжу з бойових, дивлюсь соцмережі, а людина в Іспанії, у готелях. Показово їздить в різні країни, там красиво на морі відпочиває. Скажіть йому, що хоч би вже не розміщував всі ці фото у соцмережах».

Інший епізод. На Раді Федерації кіокушинкай карате повідомили, що у 2024 році має пройти дитячий чемпіонат України у столичному Палаці спорту. Я знаю, скільки коштує оренда цієї арени. Це вже буде бюджет, який перевищить 1 млн грн. Можливо, недоречно витрачати такі кошти? Кажу: «Є інші хороші зали. Оренда коштуватиме удесятеро дешевше. Буде без пафосу, у нас все ж війна в країні».

У нас, наприклад, 18-річний спортсмен збирав у соцмережах донати, щоб була можливість виступити на чемпіонаті світу. Можливо, краще туди кошти витратити?

Провів Антон Жадан цей турнір «Бійці нації» у травні 2024 року у Палаці Спорту.

У положенні про проведення турніру було прописано, що 250 грн з кожного внеску учасника змагань піде на допомогу дітям-переселенцям. Зібрали більше 400 тис грн, було 1200 учасників, вхідні квитки продавали. До цього часу нуль інформації про те, як витратили ці кошти. Де звіт, кому допомогли? Це при тому, що за цей турнір заплатила держава: 800 тис. грн.

На турнірі «Бійці нації 2» було зібрано близько 1,5 млн грн готівкою. Куди пішли ці кошти?

У 2025 році також проходив турнір «Бійці нації 2»…

Турнір проходив два дні. У другий день турніру перед нагородженням призерів слово на сцені надали нардепу Миколі Тищенку. Половина залу під час його виступу кричала: «Фу, що це таке?». Я кажу: «Це імідж федерації? Ви берете людину, яка максимально скандальна, приводите її на сцену, даєте слово».

Відео надане Романом Кривицьким

Президент нашої федерації Олександр Король потім сказав, що організатори турніру повідомили, що Тищенко сам прийшов, взяв мікрофон і почав виступати. Я кажу: «Не розповідайте, я сам проводив турніри. Я знаю, що ніхто просто так не прийде на сцену без дозволу виступати».

На два дні цього турніру було витрачено 2,2 млн грн, які виділила держава. Весь річний бюджет Національної Федерації Кіокушинкай Карате України – 2,8 млн на рік. Тобто Антон Жадан, який знову займався проведенням цих змагань, потратив 2,2 млн грн на турнір, а на чемпіонат світу хлопцям нема за що поїхати. 

Вхід був платний на турнір, було близько 1300 учасників. За моїми підрахунками, було зібрано близько 1,5 млн грн готівкою лише з учасників та глядачів. У мене виникає питання: «Куди всі ці кошти пішли?». У положенні про турнір написано, що ми підтримуємо Сили оборони. Але, знову ж таки, ніхто ніякої звітності не продемонстрував.

На мою думку, проводити такі турніри в час війни в Палаці спорту – просто відмивання бюджетних коштів. Важливо ці питання підіймати. Щоб більшість людей з Національної Федерації, тренерів, керівників трошки задумались, ставили питання, не боялися. Бо наразі федерація перебуває у досить складному стані. Я з повагою ставлюся до всієї президії нашої федерації, хоча мене туди і не обрали.

Це не мої особисті питання, я живу карате, хочу, щоб воно в Україні розвивалося. Мою позицію підтримує багато людей у федерації, але вони бояться публічно говорити. Байдужість вбиває не гірше кулі.

На завершення розкажи, чим ти зараз займаєшся у Силах оборони?

Я вже не можу у спорт повернутися, бо в мене поранення. Я б і хотів виступати, але ліва рука… Я вдячний лікарям, що пришили нерв, рука почала працювати. Я можу нормально продовжувати службу, але я не можу повноцінно приймати на неї удари. Я можу лише в тренувальному режимі займатися.

Зараз перебуваю в одному зі спецпідрозділів, назву якого не можу називати. У мене була група інвалідності. Я не пішов на її продовження, щоб у мене була можливість далі проходити службу. Хоча я міг би вже спокійно займатися своїми справами. Минулого літа я звільнився з військової служби, щоб відразу швидше перейти до того спецпідрозділу, куди я хотів. Дякувати Богу, що рука, нехай не на 100%, але відновилася.

Артем Худолєєв, «Главком»

Джерело матеріала
loader
loader