Чому не можна здаватися без бою: Яку ціну заплатили країни Балтії за свою нерішучість у 1939-му
Чому не можна здаватися без бою: Яку ціну заплатили країни Балтії за свою нерішучість у 1939-му

Чому не можна здаватися без бою: Яку ціну заплатили країни Балтії за свою нерішучість у 1939-му

Не пройшло й кiлька мiсяцiв від завершення Зимової війни, як Балтійський регіон отримав новий досвід — капітуляції без бою з боку Литви, Латвії та Естонії, які по черзі, практично без жодного спротиву були анексовані Радянським Союзом. Чи була альтернатива у цих маленьких держав, чи вдалося їм таким способом уникнути «марних жертв» та чим їхній досвід цінний для України? Відповіді на ці питання з’ясовував Фокус.

Чому Балтiя — не Прибалтика

Країни Балтії вважаються найуспішнішими державами пострадянського простору. В них був один з найвищих рівнів життя у Радянському Союзі, але вони все одно найпершими з нього вийшли, не вступали до СНД і стали членами ЄС та НАТО — єдині з країн, які входили до СРСР.

Часто Литву, Латвію та Естонію сприймають як щось нероздільне, наче це конфедерація країн, а не три окремі держави. В СРСР їх навіть називали одним словом — Прибалтика, самі ж вони воліють називати себе країнами Балтії. Цим підкреслюючи, що вони різні держави, хоча на певному етапі історії в них справді була дуже схожа доля. Якщо на початку XXI століття вони синхронно вступили в ЄС та НАТО, то попереднє століття без сумніву можна вважати для них набагато менш позитивним.

Часто Литву, Латвію та Естонію сприймають як щось нероздільне, наче це конфедерація країн, а не три окремі держави
Фото: Getty Images

Латвія, Естонія, Литва: не завжди разом

Країни Балтії насправді не такі однорідні, як їх можна сприйняти з першого погляду. У Середні віки племена, що мешкали на території сучасних Латвії та Естонії, потрапили під вплив рицарських орденів переважно німецького походження. Врешті на їх основі було утворено достатньо могутню державу Лівонію, в складі якої ці землі й зустріли модерний час.

Офіційна печатка фельдмаршала Лівонії
Ukrainian Russian English Seal of the Order Master on Livonia 35 / 5,000 Печатка магістра Лівоніського Ордену
Печатка Альберта Сюрбера, архієпископа Пруссії, Лівонії та Естонії

Згодом ці території під контроль взяла Швеція, а у XVIII столітті вони опинилися під владою російських імператорів, де їх доля й звела разом з Литвою. Цікаво, що Московське царство отримало контроль над північною Балтикою в результаті перемоги у Полтавській битві, що проводить певні паралелі між історією Латвії та Естонії з українськими подіями.

Важливо Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?

Зовсім по-іншому історія Середньовіччя та раннього модерну склалася в Литви. У XIV столітті було утворено могутню литовсько-руську державу — у першому литовському статуті вона зветься Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське, але зазвичай її називають простiше — Великим князівством Литовським. Два століття по тому Велике князівство Литовське разом з Польщею утворило Річ Посполиту.

До цього моменту історія України та Литви була тісно переплетена. Після знищення Речі Посполитої Литва була анексована Російською імперією.

Каунаська губернія, 1856. Ця картка із сувенірного набору з 82 ілюстрованих карток – по одній на кожну губернію Російської імперії у її складі станом на 1856 рік. Кожна картка представляє огляд культури, історії, економіки та географії певної губернії
Фото: Getty Images

Доленосний 1917-й

Коли ж у 1917 році імперія припинила своє існування, народи Балтії, разом з багатьма іншими, почали боротися за свою незалежність. Їх боротьба виявилася успішнішою за українську. Втiм…

Якщо Латвія та Естонія змогли прокласти свої кордони більш-менш по межах ареалу проживання титульних націй, то у Литви справи пішли гірше. Поляки, яким теж вдалося відновити свою державу, вирішили не обмежуватися територією природного розселення, а стали зазіхати на землі сусідніх народів, зокрема українців, литовців та білорусів. І досягли неабиякого успіху у цій справі. Так, їм вдалося анексувати більшу частину етнічних литовських земель — разом із давньою столицею Литви містом Вільнюс.

Полякам вдалося анексувати більшу частину етнічних литовських земель — разом із столицею
Фото: Getty Images

Хоча міжвоєнна Польща себе найменувала Річчю Посполитою, проте це була зовсім не та Річ Посполита, яку знищили у 1795 році. Цього разу литовські землі не були включені на правах рівного суб’єкта держави. Населені литовцями землі увійшли до так званих Східніх Крес або "запасної" в економічному значенні "Польщі Б", тобто сировинного придатка.

Воєводства в Польській республіці у 1922–1939 роках. Шість східних воєводств становили приблизний терен "Східних кресів"
Фото: Википедия

Між двома війнами — між двома вогнями

Тут литовці знову опинилися у схожій ситуації з українцями та білорусами, але за винятком того, що за кордоном у них була реальна суверенна держава Литва з її тимчасовою столицею (саме так було прописано у литовській конституції) — містом Каунас.

Каунас колись був тимчасовою столицею Литви
Фото: pexels

Важко визначити, який зиск з цієї окупації отримала міжвоєнна Польща, але факт набуття ще одного ворога в особі Литви був очевидним. Яскравим прикладом відносин між цими новоутвореними державами є те, що лідер українського спротиву польській окупації Євген Коновалець був громадянином саме Литви — це давало йому змогу уникнути екстрадиції до Польщі, де б його чекала страта в разі арешту в будь-якій країні Європи.

Власне, схожа споріднена історія регіону й ведеться з цього періоду, коли було окреслено державність Латвії та Естонії й усі три держави разом з Литвою будували свою міжнародну політику з метою не повернутися назад під владу росіян. I в цьому вони були доволі успішними, щоправда, лише протягом двох десятиліть.

Ера переворотiв i Балтійська Антанта

У 20-х роках, в умовах національного піднесення та світового тренду на демократичні ліберальні зміни, у країнах Балтії розбудовувалася не ідеальна, але демократія. А у 1930-х роках, коли у Європі домінантним став тренд на авторитаризм, часто фашистського типу, не відставали й балтійські держави — у кожній з яких по черзі відбувся військовий переворот. У вересні 1934 року вони уклали союз між собою, утворивши "Балтійську Антанту".

Цей союз не витримав першого не найскладнішого випробування. Весною 1938 року Польща, використавши як привід прикордонний інцидент, заставила Литву визнати кордони між державами — тобто анексію Вільнюса. Естонія та Литва у цій ситуації підтримали Польщу.

Ще через рік нацистська Німеччина забрала собі Мемель (в литовському варіанті — Клайпеду, незамерзущий порт на Балтійському узбережжі). А вже влітку 1939 року Берлін та Москва уклали пакт Молотова–Ріббентропа. У таємних додатках до нього Латвія та Естонія опинялися у радянській зоні впливу.

Керівник СРСР Йосип Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, начальник Генштабу РСЧА Борис Шапошников та Голова РНК СРСР В'ячеслав Молотов під час підписання договору про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною

Опинитися у зоні впливу не обов’язково означало анексію. Це означало, що політику щодо цих держав визначав Кремль, і у Берліні цьому не опиралися. Але ж були й інші зацiкавленi держави, зокрема самі Латвія та Естонія.

Між двома вогнями

СРСР порушив щойно укладену угоду з Третім Рейхом, не напавши на Польщу одразу (СРСР увів війська у східні регіони Польщі, які були заселені не поляками під приводом їх захисту від нацистів аж 17 вересня. Ця 16-денна затримка досі дає змогу Кремлю уникати відповідальності за розпал Другої світової війни). Це зумовило певні зміни у домовленостях. За ними Литва теж опинялася у радянській зоні впливу. Тоді до Кремля одного за одним послів стали викликати балтійських держав з вимогою дозволити розміщення на їх територіях радянського військового контингенту. Особливо цинічно, що обґрунтовували таку необхідність у радянському уряді потребою захисту від нацистів. Додатки до пакту Молотова–Ріббентропа були таємними й про них дізналися уже після війни.

Французька політична карикатура, що критикує пакт Молотова–Ріббентропа. Гітлер і російський ведмідь борються на карті Росії
Фото: Getty Images

Вийшло так, що основних гарантів миру в Європі (та, як здавалося до початку війни, наймогутніших держав світу) — Велику Британію та Францію просто "викинули" зі Східної Європи. Естонія, а за нею Латвія та Литва погодилися на розміщення радянських військ на своїй території.

Забіжимо на кілька місяців наперед і зазначимо, що тоді ж, восени 1939 року, Москва висунула ультиматум іншій країні балтійського регіону, яка теж за тими ж протоколами опинялася в радянській зоні впливу — Фінляндії. Проте у Гельсінкі вирішили дати бій. I зрештою, ціною втрати 10% своєї території, Суомі вдалося зберегти реальний суверенітет.

Важливо Прорив лінії Маннергейма. Стратегічна та тактична адаптація СРСР під час Зимової війни

Сукупне населення країн Балтії було більшим за фінське, але їх регулярні війська разом узяті не сягали й ста тисяч, в той час як СРСР зібрав біля їхнього кордону півмільйонну армію, що перевищувало чисельністю навіть сукупний мобілізаційний резерв цих держав. За умовами договорів, укладених з кожною з цих держав, до них вводилися військові контингенти чисельністю від 20 до 25 тисяч осіб, які брали під контроль стратегічні об'єкти — порти, аеродроми, важливі транспортні артерії. Усе це — під гаслом загрози нацистської окупації.

Цивільна гвардія Латвії на параді в Ризі
Фото: Getty Images
Радянська Червона Армія в Ризі, 1940 рік
Фото: Getty Images

Радянські військовi, які розташувалися у країнах Балтії, залишили для історії цікаві спогади. Вони, зокрема, дуже дивувалися, що в магазинах може не бути черг та дефіциту і в цілому з подивом зазначали, що рівень життя робітників та селян у "буржуазних" (тобто із ринковою економікою) країнах вищий, ніж у "робітничо-селянському" СРСР.

Перші місяці фактичної радянської окупації проходили доволі стерпно. Для Литви вони навіть вилилися у територіальні надбання. Радянська армія у вересні 1939 року окупувала Вільнюс з прилеглими територіями. І там, звичайно, "робітничі маси стали вимагати приєднання їх територій до Литви" (насправді усі такі масові акції-мітинги у підконтрольних СРСР територіях відбувалися суворо за вказівками комуністичних партійних структур і будь-яка справжня ініціатива суворо каралася). Кремль це використав як аргумент для Німеччини й водночас як "пряник" для литовського уряду перед окупацією. Щоправда, очільник закордонного відомства СРСР В’ячеслав Молотов зауважив, що введення військ у Прибалтику відбудеться так чи інакше.

Статус-кво порушився, коли Німеччина знищила Францію у червні 1940 року. Для розуміння масштабу цієї події зауважимо, що геополітична роль та вплив Франції у світі у міжвоєнний період були суттєвішими, ніж зараз — це була могутня та велика колоніальна імперія з боєздатною постійно діючою конвенційною армією. Проте воєнній машині Рейху знадобилося лише кілька тижнів, щоб розбити її війська, водночас на території Франції воювали й британські війська, які тоді вважалися наймогутнішими у світі.

Безпораднi перед Москвою: країни Балтії без дієвих союзників

Порядок, встановлений після Першої світової війни, за яким франко-британська воєнна міць була основою миру та забезпечення міжнародного права пішов у небуття. Три маленькі держави виявилися затиснутими між двома тоталітарними режимами, відтак їх доля була вирішена.

СРСР висунув ультиматум спочатку Литві (вона ж була найбільш "винною" перед Москвою за Вільнюський округ). Президент Литви Антанас Смятона виступив проти капітуляції без опору, але підтримки серед місцевої еліти він не знайшов. У маленькій Литві ніхто не вірив в успіх опору більшовицькому монстру. Тож президент покинув країну, яка вирішила здатися перед радянським наступом.

Латвії та Естонії було висунуто ультиматум через кілька днів і тут радянський уряд чомусь вирішив одразу діяти жорстко. Почалося все із прикордонних сутичок, у яких були загиблі. Потім радянські війська рушили на Ригу і Таллін. Прибувши до столиць цих держав, вони почали проводити політичні арешти та інші акції залякування. Навіщо "бити тих, хто і так стоїть перед тобою на колінах" було відомо лише Сталіну, і навряд чи у Кремлі хтось наважився його запитати чому так.

Анексія та ціна миру: державність без держави

Уже 14–15 липня 1940 року було проведено позачергові парламентські вибори, до яких були допущені лише прокомуністичні сили (які до окупації не мали значної популярності у цих державах). Уже через тиждень нова влада проголосила про переформатування балтійських держав у радянські республіки із їх подальшим входженням до складу СРСР.

Юридично анексія була завершена на початку серпня — затвердженням нового стану речей Верховною Радою СРСР. Тодi ж нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов, виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР, сказав, що "трудящі Латвії, Литви та Естонії з радістю сприйняли звістку про входження цих республік до складу Радянського Союзу".

Усі три країни — Литва, Латвія, Естонія — формально зберегли державність і увійшли до складу СРСР на рівні з іншими наявними республіками. Проте їх суверенітет насправді був аналогічним тому, що його мала, зокрема, радянська Україна, тобто фейковим.

Важливо У пошуках свободи: Чому Нідерланди добилися свого, а Богдан Хмельницький – ні

За протореним в Україні та Білорусі сценарієм радянські керівні органи проводили радянізацію на цих територіях. Спочатку переслідували найактивніших опонентів — перші політичні переслідування розпочалися ще до літа 1940 року, тобто коли держави ще зберігали формальний суверенітет. А найбільша операція з арештів та депортації нелояльних відбулася у ніч з 13 на 14 червня 1941 року. Тоді було заарештовано або депортовано 34 тисячі громадян Литви, 15,5 тисяч громадян Латвії та майже 10 тисяч естонців. Часто заарештовували та вивозили людей цілими сім’ями, зокрема з Латвії було депортовано майже 2,5 тисячі дітей віком до десяти років. Стосовно населення цих країн це був доволі вагомий відсоток громадян.

Окупація країн Балтії не була узгоджена з нацистською Німеччиною і стала однією із численних причин конфлікту між тоталітарними державами. Коли Рейх напав на СРСР, у Балтії очікували дій, схожих з тими, які німці чинили щодо інших народів, які раніше були завойовані державами, знищеними Німеччиною, наприклад, хорватів та словаків, яким нацисти надали певні форми самостійності. Проте балтійських націоналістів чекала та ж доля, що й українських. У Берліні вирішили, що їм не потрібні самостійні національні рухи на окупованих територіях Радянського Союзу. Тож вони були змушені перейти у підпілля.

Липень 1941 року: Німецькі війська висаджуються з корабля у Каунасi
Фото: Getty Images

Коли на територію Балтії повернулася радянська влада, націоналістичні угрупування продовжували чинити опір ще протягом кількох років, поки не були розгромлені радянськими силами безпеки.

Країни Балтії після Другої світової війни: нове життя, нові кордони

Анексію країн Балтії визнали підконтрольні Москві режими у Східній Європі. Західний світ не визнавав її окремим актом, але вкрай рідко порушували це питання. У 1975 році у Гельсінкі було укладено договір, окремим пунктом якого визнавалася непорушність чинних кордонів між державами. На цьому пункті наполягав Кремль.

Листівка, надрукована в СРСР, зображує вид Всесоюзної сільськогосподарської виставки — павільйон Естонської РСР та Латвійської РСР, приблизно 1954 року
Фото: Getty Images
Листівка, надрукована в СРСР, зображує вид Всесоюзної сільськогосподарської виставки — павільйон Естонської РСР, приблизно 1954 року
Фото: Getty Images

Після війни СРСР встановив нові кордони для цих республік. Литва отримала Вільнюс та Клайпеду, але Естонія та Латвія поступилися територіями (Естонія віддала Печорський район, а Латвія — Питалівський).

Фактично СРСР повністю контролював території Балтії, і якби він не розвалився у 1991 році, ніщо не віщувало зміни їх статусу ззовні. Балтійські країни стали єдиними членами Ліги націй, чия державність не була відновлена після завершення Другої світової війни.

Фінляндія "відбилася", а "радянська Прибалтика" — ні. Чому так вийшло

Історія країн Балтії стала ще одним прикладом (за два роки до цього марність поступок агресору продемонструвала ситуація із Мюнхенською змовою) того, що не завжди намагання уникнути конфлікту сприяє зменшенню кількості жертв.

Важливо Як перемогти Росію. Поради маршала Маннергейма

Інколи буває навпаки. Фінляндія, маючи значно менші ресурси, змогла захистити своє населення від усіх жахів, які несе окупація території ворогом. У країнах Балтії навряд чи марили будь-якими надіями щодо збереження державності. Їх лідери хотіли хоча б захистити людей від жахів програної війни. Натомість громадяни цих держав разом з їх керівництвом зіткнулися з усіма жахами, які несуть внутрішні репресії, яких зазнали ці держави під час їх радянізації.

Іншим важливим уроком є загрози, які несуть поступки в окремих питаннях, які самі собою не є повністю неприйнятні. Але швидка згода на умови агресора лише посилює його апетити, а виконання його угод по суті поступово зв'язує руки державі так, що коли вона стикається із зовсім неприйнятними для себе умовами, то опиратися уже справді неможливо.

Джерело матеріала
loader
loader