Цього тижня в Білому домі під час зустрічі з українським колегою, президент США Дональд Трамп пояснив, чому відмовився від ідеї тиску на Росію для укладання перемир’я: "Вона бажана, але не обов’язкова", — сказав він, наголошуючи на шести війнах, які він уже закінчив, жодна з яких не передбачала попереднього перемир’я.
Утім, тут є кілька моментів, які варто розібрати. Хоча не всі мирні угоди супроводжуються перемир’ями, багато з них таки мають таке передумовне припинення вогню: одне дослідження зафіксувало 2202 припинення вогню, що тимчасово зупинили конфлікти у світі між 1989 та 2020 роками.
Трамп також мав рацію щодо того, що перемир'я використовуються не тільки для того, щоб допомогти покласти край бойовим діям, але й для того, щоб фактично просунути військові стратегії.
Однак перемир'я, безумовно, не є просто "приємним бонусом". І шість конфліктів, яким, за твердженням Трампа, він поклав край, не є жодним доказом на користь цієї тези, вважає оглядач Bloomberg Марк Чемпіон.
Трамп стверджує, що поклав край війнам між Вірменією та Азербайджаном, Камбоджею та Таїландом, Індією та Пакистаном, Ефіопією та Єгиптом, Іраном та Ізраїлем, а також Руандою та Демократичною Республікою Конго.
Ефіопію та Єгипет можна не брати до уваги. Ці дві країни не воювали, а суперечка щодо дамби на Нілі, про яку згадує Трамп, залишається невирішеною.
Тим часом Індія стверджує, що США не брали участі у припиненні чергового з численних конфліктів із Пакистаном, що тривають з часу їхнього розділу 1947 року. Якщо США й були залучені, то угода, яка була досягнута, стосувалася саме перемир’я — погодженого під час телефонного дзвінка між військовими керівниками двох країн, а не мирного договору.
Білий дім може по праву пишатися тим, що використовував загрозу торговельної війни, щоб змусити Таїланд і Камбоджу сісти за стіл переговорів після того, як у липні тривалий прикордонний конфлікт переріс у збройне протистояння. Але знову ж таки, це було перемир'я. І воно призвело до того, що наступного місяця Малайзія виступила посередником у досягненні 13-пунктної угоди. Отже, це спростування аргументу Трампа.
Угода між Вірменією та Азербайджаном є цікавою, але знову ж таки, це поганий доказ. Угода стала можливою, і США були запрошені до участі, оскільки обидві країни наразі перебувають у конфлікті з Москвою. Як зазначає експерт з Кавказу Томас де Ваал в Фонді Карнегі за міжнародний мир, Баку та Єреван особливо хотіли звільнитися від пункту в їхній угоді про припинення вогню 2020 року, яка все ще діє. Ця угода була укладена за посередництва Москви і надавала Федеральній службі безпеки Росії (колишньому КДБ) контроль над коридором, що проходить через територію Вірменії й з'єднує Азербайджан з його ексклавом Нахічевань.
"Спільна заява, яку обидві країни підписали у Вашингтоні на початку цього місяця, замінила попереднє припинення вогню остаточним врегулюванням і призначила США гарантом коридору замість Росії. Проте, якщо говорити про твердження Трампа щодо "завершення воєн", бойові дії вже припинилися у 2023 році, і на момент його втручання активного конфлікту не було", — додає Чемпіон.
Що стосується Ірану та Ізраїлю, рішення Трампа від 22 червня про бомбардування іранських ядерних об'єктів явно допомогло відмовити Тегеран від продовження обміну ракетами з Ізраїлем, але, як заявив 17 серпня іранським ЗМІ генерал Корпусу ісламської революційної гвардії та радник верховного лідера Алі Хаменеї Ях'я Рахім Сафаві, про мир не можна говорити.
Угода, якій Трамп посприяв між Руандою та Демократичною Республікою Конго в червні, найближча до його моделі "завершення воєн". Проте навіть вона не підтверджує його тезу про "необов’язковість" припинення вогню: бої, значною мірою ведені ополченнями та проксі-групами, тривають без змін, а в липні угруповання M23 за підтримки Руанди вбило 140 цивільних у ДРК, що стало найкривавішим місяцем для цього угруповання з 2021 року, як повідомляє Human Rights Watch.
"Перемир'я можуть бути важливими з багатьох причин, серед яких найголовнішими є можливість зупинити вбивства та полегшити надходження гуманітарної допомоги. Це особливо актуально для таких конфліктів, як у Газі, ДРК та Україні, де втрати серед цивільного населення є неприйнятно високими. Другою за важливістю причиною є те, що угода про перемир'я може вказати, чи зацікавлені одна або обидві сторони у припиненні війни, чи причина, через яку вони почали воювати, залишається для них такою ж важливою, як і раніше", — стверджує колумніст.
Ось чому двосторонній саміт Трампа на Алясці став стратегічною катастрофою для України та її союзників. Адже в результаті США відмовилися від загрози санкцій та інших форм тиску, щоб змусити Путіна погодитися на перемир'я. Це не залишило йому жодних причин зупиняти, не кажучи вже про припинення, свого вторгнення, хіба що в рамках стратегії дипломатичного забезпечення територій та інших військових цілей, яких він не зміг досягти на полі бою.
"Тож, так, припинення вогню в Україні було б надзвичайно важливим. На цей час досягти цього майже неможливо, зважаючи на постійну жагу Путіна до війни. Але Трамп, як ніхто інший, має важелі впливу та інструменти, щоб це здійснити, якщо він коли-небудь вирішить погодитися на це", — підсумував Чемпіон.
Про те, що обговорили Трамп та Путін на Алясці, які ризики з’явилися та чого чекати далі — читайте у статті "Зустріч на Алясці: безпісдільний біг діл" Михайла Гончара.