Чому перспективи діалогу з Путіним примарні

Пройшло вже декілька днів х моменту «історичних» зустрічей в Анкориджі та Вашингтоні (у Трампа всі зустрічі – історичні). Нагадаю, що вашингтонський саміт за участі лідерів європейських країн завершився тим, що Зеленський і Путін дали підлеглим команди готувати україно-російські переговори на вищому рівні.

І – нічого. Проте помінялася публічна риторика – як російська, так і українська. Лавров знову почав нудити, що мирні домовленості мають базуватися виключно на «Стамбулі-22», тобто, все має початися з виводу ЗСУ з Донбасу. А далі можна не обговорювати.

Натомість, Зеленський повернувся до необхідності припинення бойових дій, яке має передувати мирним переговорам. А як раз відмова від попереднього припинення вогню як раз і вважається головним здобутком Путіна під час зустрічі з Трампом. Бо продекларований фюрерком намір «відразу укласти мирну угоду, а не перемир’я», насправді дозволяє недоімперії продовжувати війну, скільки хоче.

Бо затягувати мирні переговори можна скільки завгодно. А ось припинення війни – це конкретна справа, яка потребує для виконання декількох годин: Верховний головнокомандувач віддав наказ, війська виконали. І всі бачать наочний результат. Саме тому припинення вогню перед початком мирних переговорів за багато століть стало чітким маркером, чи бажають сторони дійсно припинити війну, чи тільки тягнуть час у надії отримати переваги на фронті.

Головне питання зараз у реакції Трампа, коли він таки переконається, що «друг Путін» просто клеїть з нього дурня. Мій прогноз: 90% що вмиє руки і забуде про «війну Байдена, до якої він не має жодного відношення», а обіцянка припинити її, як і обурення сотнями тисяч жертв, були виключно сарказмом. І, відповідно, 10% що розлютиться і почне реально тиснути на РФ.

Чекати недовго – чергові нескінчені два тижні.