Політика й стендап: дві грані сторітелінгу

Сходила на стендап Марі Блек. Чим вона цікава: була обрана до парламенту Великої Британії у віці 20 років від Шотландської національної партії, провела в парламенті дев’ять років, двічі переобиралася, рік тому завершила парламентську кар’єру і зайнялася стендапом. І зайнялася вона ним не так, як, буває, і в нас той чи інший топменеджер разово виступить у бізнес-стендапі. Ні, вона реально поїхала на гастролі. Тільки на фестивалі Fringe, де я її й слухала, в неї 15 щоденних виступів довжиною годину.

І все це відбувається в Единбурзькому університеті, де глядачі буквально сидять за партами.

А публіка, до речі, не дуже молодіжна — забігаючи наперед, так на всьому політичному стендапі, який я тут бачила.

Історія Блек наштовхнула мене на роздуми. Грані між такими діаметрально протилежними формами сторітелінгу як політика й художній контент чимдалі стираються. Щойно я приїхала в Британію, тікток автоматично завалив мене купою локального контенту:

• вулицями старовинного англійського села їхав кортеж Джей Ді Венса, який прибув сюди на відпочинок і на урочистий проїзд якого місцеві жителі наклали музичну тему Дарта Вейдера;
• у Глазго знімали черговий фільм про Спайдермена, і вулиці цього міста тимчасово перетворили на Нью-Йорк, яким мчала людина-павук на БТР;
• виступ Марі Блек. Два роки тому ще в статусі депутатки вона вже виступала на Fringe, і теж із гумором критикувала Вестмінстер. Тож чи це точно, що тепер вона назавжди перестала бути політикинею? І правда ж, кумедно дізнатися, що рух між цими двома професіями — комедія та політика — можливий не тільки в один бік?

Аляска, Вашингтон, короткий візит Володимира Зеленського до Великої Британії — і тонни уривчастих обговорень про долі мільйонів людей. І якби я була далеким від України обивателем, то в яку би кашу це все змішалося в моїй голові та — головне — в моїх враженнях і переконаннях? Чи взагалі я була би здатна безпомилково відрізнити факти від фантазії?

До речі, я колекціоную жарти про журналістів, тож ось вам жарт від Марі Блек. Протягом її політичної кар’єри журналісти постійно ставили їй одні й ті самі нудні запитання про те, як воно — бути наймолодшою депутаткою. Тому вона полюбила виступати в школах перед дітьми, чиї думки завжди неповторні. Наприклад, один хлопчик запитав її, які наркотики вона пробувала.

Загалом програма Fringe займає майже 400 сторінок, і найбільш цінною частиною фестивалю вважається стендап, але політичної комедії чи сатири тут не так уже й багато. І ви вже здогадуєтеся, чому: зосередившись на політиці, молодій аудиторії фестиваль не продаси.

«Коннор Мальбеф — ПРОВАЛЕНИЙ “комік” із КАНАДИ (незабаром стане частиною США), який робить ЖАХЛИВЕ антиамериканське шоу на так званому Fringe Fest у Шотландії (дуже переоцінене місце, до речі). Повний СМІТНИК!!!!!!! Ніхто не сміється. Він такий самий поганий, як і РОЗІ!!!», — такий фейковий допис Дональда Трампа повісив на сцені американський комік Коннор Мальбеф, який приїхав жартувати про США в часи нинішнього президента. А почав він виступ із жарту, що оскільки він сам — іммігрант із Канади, то юрист порадив йому про всяк випадок виголосити дисклеймер про цілковиту підтримку політики США.

А Бен Вайтхед, відомий як голос Уоллеса в «Уоллесі та Громіті», вирішив відірватися в злободенній політичній сатирі про Ілона Маска та Білий Дім.

Щороку на Fringe складають список найкращих жартів: професійне журі відвідує стендапи, записує жарти й віддає їх на голосування публіці. Цього року переможців ще не називали, фестиваль триває. А от офіційно визнаний таким способом найкращий жарт минулого року звучить так: «Я хотів обплисти земну кулю на найменшому кораблі, але замість цього запхав його в пляшку» (I was going to sail around the globe in the world's smallest ship but I bottled it). Мені навіть довелося порадитися — ні, не зі словником, а з ШІ, — чому глядачі визнали це настільки хорошим жартом. По-перше, це каламбур: to bottle it у британській англійській означає також «злякатися, відмовитися від чогось в останню мить». А по-друге, це класичне британське самозневажливе применшення (self-deprecating understatement) — принижуєш себе настільки тонко, що виходить смішно.

Цього року автор такого дотепу й ветеран Fringe Марк Сіммонс обігрував саму ідею з рейтингом жартів і побудував весь виступ довкола того, що в нього є блокнотик з 40 його найкращими витівками й тепер він записуватиме реакцію аудиторії на кожен. Він виступав безплатно та після шоу збирав із терміналом і мішечком чайові.

Схоже, здатність до елегантного самоприменшення — це те, що місцева публіка в будь-якому віці цінує і в коміках, і в політиках.

Фото: «Детектор медіа»