/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F914687a907994e2b302d1f435a5257c1.jpg)
Новая дорога в обход Орбана. Как можно разблокировать движение Украины в ЕС
1-2 вересня у столиці Данії, що головує в Раді ЄС, зібралися на неформальну зустріч міністри усіх держав-членів.
Ключова тема – розширення Євросоюзу, тож до розмови запросили також представників ключових держав-кандидатів.
Публічно всі наголошували, що розмова точиться не про конкретні країни, а про принципи.
В реальності – головною проблемою у процесі розширення наразі є вето Угорщини, яка з політичних міркувань блокує рух України до вступу (а разом з нею заблокованою лишається і Молдова).
У цьому питанні вже стався певний зсув.
Зустріч у Копенгагені стала першою, де представники Єврокомісії відкрито визнали, що не виключають голосування в обхід Угорщини.
Досі про це уникали говорити публічно, а інформація у медіа ґрунтувалася на даних джерел, однак приховувати це вже немає сенсу.
Відбулися зміни і у позиції України.
Віцепрем'єр Тарас Качка, який у перші тижні роботи публічно та категорично заперечував можливість обходу Угорщини, у Копенгагені змінив риторику.
Молдова теж дещо скоригувала позицію: там припинили "проштовхувати" розділення з Україною і кажуть про потребу відкрити принаймні перший кластер одночасно.
Втім, наразі в ЄС немає ані згоди, ані чіткого шляху обходу угорської блокаду.
Від варіантів, які розглядалися раніше, поки відмовилися, нові ще не узгоджені.
Ця стаття пояснює, якими є виклики і занепокоєння основних гравців.
Причому питання є не лише у держав ЄС, а й в України.
Утім, ці виклики не є нездоланними.
"Європейська правда" пропонує нестандартний шлях виходу з глухого кута, який враховує досвід ЄС та головні занепокоєння.
Ми вже обговорювали цю ідею з окремими гравцями і маємо позитивні відгуки.
Та спершу – про ситуацію, що склалася.
Позиції ЄС, України та Молдови.
Донедавна однією з ключових ідей, що викликали тривогу Києва, була ініціатива про розділення шляхів України та Молдови до членства у Євросоюзі.
Прибічники цього кроку пояснювали, що проєвропейська влада Молдови потребує підтримки напередодні парламентських виборів 28 вересня, і початок вступних переговорів вже у вересні дасть виборцям позитивний сигнал, а також запевнить, що Молдова не лишиться заручником угорського вето.
Втім, зараз можна з певністю говорити: цей сценарій вже викреслений.
Робота українських дипломатів та переговори на політичному рівні дозволили переконати низку країн ЄС, включно з головуючою Данією, у тому, що негативні наслідки розділення переважать.
Зрештою з цим погодилася і Молдова.
Першою про те, що "декаплінг" знятий з порядку денного, офіційно заявила в інтерв'ю "Євро.
Правді" очільниця парламентського комітету з євроінтеграції Іна Кошеру, наголосивши, що це – спільна з урядом позиція.
А у Копенгагені це підтвердила віцепрем'єрка Молдови з євроінтеграції Крістіна Герасімов, заявивши журналістам, що зараз йдеться лише про одночасне відкриття переговорів для України і Молдови.
Віцепрем'єрка пояснила це бажанням уникнути негативних наслідків.
"Для нас, для нашої безпеки, і для нашого шляху до ЄС… потрібна стабільна і безпечна Україна", – пояснила вона.
Інші, але не менш важливі зміни відбулися з позицією України.
Правда" розповідала, що до липня уряд ставив за мету відкриття переговорів про вступ в обхід Угорщини.
Мотив був простим: усі спроби домовилися з Будапештом провалилися, і у Києві з'явилося розуміння, що уряд Віктора Орбана, попри риторику, взагалі не переймається правами угорської меншини на Закарпатті, не зацікавлений у домовленостях і має на меті блокування європейського шляху України за будь-яку ціну.
Саме тоді тривали переговори про різні варіанти "плану Б".
Зі зміною уряду у липні Київ переглянув цей підхід.
Тарас Качка, що обійняв позицію віцепрем'єра з євроінтеграції, почав наголошувати, у тому числі публічно, що відтепер Київ не розглядає жодні "плани Б" в обхід Угорщини.
"Україна прагне рішення всіх 27 членів ЄС щодо наших наступних кроків до членства – будь-що менше підірве єдність Євросоюзу", – заявив Качка 13 серпня, і надалі тиждень за тижнем повторював тезу про те, що ми прагнемо лише підтримки 27 держав (що включає також Угорщину).
У Копенгагені ця політика різко змінилася.
У коментарі для журналістів на початку другого дня міністерської зустрічі Тарас Качка уперше визнав, що Україна знову припускає варіант неодностайного голосування.
"На столі – різні опції, але я вважаю, що в інтересах Угорщини – мати підтримку 27.
Я дійсно в цьому переконаний", – заявив український віцепрем'єр.
У коментарі в ефірі марафону "Єдині новини" ввечері 2 вересня він також підкреслив, що Україна та ЄС працюють над відкриттям першого кластера, а чи буде це схвалене одностайним рішенням усіх 27 членів – "залежить від Угорщини".
Що саме змінило позицію України – достеменно неясно.
Не виключено, що Київ розраховував на певну корективу позицій Будапешта в останні тижні – у тому числі на тлі нестабільності постачань нафти нафтопроводом "Дружба" та після дзвінка Трампа Орбану.
Втім, цього не сталося.
Між тим у ЄС стали відкритіше обговорювати можливість "обходу" Орбана.
Без конкретики, але з цілком очевидними натяками.
"Можливі різні рішення.
Але поза тим, важливо переконати угорських друзів, адже вони не вперше блокують (спільні рішення ЄС)", – заявив перед початком зустрічі у Копенгагені німецький міністр у справах ЄС Гюнтер Кріхбаум.
На уточнювальне запитання про те, чи не настав час сказати "досить" і перестати враховувати думку Будапешта – відповів так, що лишив цю можливість відкритою.
"Я буду радий, якщо Угорщина просто почне дотримуватися правил..
Але побачимо".
Ще чіткішою виявилася Марта Кос, комісарка з питань розширення, яка прямо заявила, що одностайне голосування – це не єдиний варіант на розгляді.
"Найкращим варіантом була би підтримка 27.
Водночас зараз ми перебуваємо не у звичному процесі.
Геополітично ми уперше стикнулися із зовнішніми силами, які прагнуть нашого (Євросоюзу.
– ЄП) провалу.
І це не стосується тільки України.
Згадайте про вибори у Молдові, і Росія інвестує купу грошей у те, щоб Молдова зійшла з європейського шляху", – пояснила вона, спілкуючись з журналістами перед початком засідання у Копенгагені.
П'ять аргументів проти "покарання" Угорщини.
У неформальних розмовах представники низки держав висловлюються за пошук варіанта, який дозволить обійти угорське вето.
Те, що Орбан зловживає своїм вето щодо України і діє проти принципів та правил розширення, вже зрозуміло усім європейським столицям.
Понад те, Угорщина вже ізольована у питанні вступу України до ЄС.
Те, що на літньому саміті Євросоюзу 26 лідерів (всі, крім Орбана) одностайно затвердили рішення, що Україна готова до початку вступних переговорів, є наочним доказом цього.
Але незалежно від того, наскільки поганим є ставлення до Орбана з боку його колег, ідея обходу вето має опір всередині ЄС, з кількох причин.
Перша причина – це те, що "силовий" обхід вето, всупереч позиції одного з членів ЄС, став би прецедентом для Євросоюзу.
Подібного в історії ЄС ніколи не було.
І питання не в Україні, просто для деяких держав цей прецедент – надто небезпечний.
В той час як для українців термін "вето в ЄС" пов'язаний майже винятково з Орбаном, в реальності цей інструмент або погрозу його застосування використовують також інші держави.
І це не лише нові члени ЄС з Центральної Європи (до прикладу, Польща), а й південноєвропейські держави (як-от Кіпр або Греція, що звикла до критики за зловживання вето до того, як цю роль перебрала Угорщина), а також окремі держави "старої Європи" (як Нідерланди).
Це – одна з причин, чому не злетів початковий "план Б", який у ЄС обговорювали ще навесні.
Улітку європейські посадовці та політики запропонували Україні новий "план В", за яким голосування 26 не мало відбуватися взагалі, а усі держави, крім Угорщини, мовчазно погоджувалися, що рішення про відкриття кластерів (або принаймні першого кластера) ухвалює Єврокомісія.
Це зменшило опір, але не зняло його.
Друга причина – проблеми з законністю.
Рішення відкрити будь-який (а тим більше перший) кластер без одностайного голосування було б очевидним порушенням переговорної рамки, яку ЄС затвердив торік, і у Єврокомісії свідомі цього.
Згаданий вище "план В" передбачав, що Угорщина напевно подасть на Єврокомісію до Суду ЄС і виграє справу – але це станеться лише за кілька років, коли процес вступу вже стане незворотним, а відкриття кластерів буде додатково підтверджене іншими рішеннями.
Звучить цинічно, в дусі Realpolitik, але кілька західноєвропейських столиць виступили проти такого прецеденту свідомого руйнування правил.
Є також третя причина, яка пов'язана з іншими кандидатами.
Україна – не єдина держава, яка не може відкрити перший переговорний кластер через суперечку з сусідом.
У схожій ситуації – Північна Македонія, до якої Болгарія висуває претензії щодо мови та національної ідентичності.
У болгар виникає питання: якщо Брюссель обходить угорців, то чи не будемо ми наступними? І хоча українська та македонська ситуації є дуже відмінними у деталях, це все ж лишається проблемою, яку треба мати на увазі, щоби зберегти на боці України усіх в ЄС, крім Орбана.
Четверте застереження – пов'язане з Україною.
Його, втім, наразі вдається здолати.
Скасування "закону 22 липня" відновило старе законодавство, але не довіру.
Відтоді західні посольства постійно питали українських експертів, активістів, чи варто відкривати переговори з Україною після того, що відбулося – і на початку не завжди чули від них ствердну відповідь, розповідають численні джерела "Євро.
Втім, протягом серпня ситуація змінилася.
Зараз потреба відкрити як мінімум перший кластер має чітку підтримку тих організацій українського громадського сектора, що опікуються європейськими питаннями.
Editorial "Європейської правди" отримав виключно позитивні відгуки.
І європейські партнери теж це бачать.
І, нарешті, позитивний ефект мав візит очільників НАБУ і САП у Брюссель минулого тижня.
За даними джерел, від них європейські посольства та ЄК також почули позитивні сигнали, і це також підштовхнуло ЄС шукати можливість відкрити переговори з Україною.
Утім, не можна забувати про п'яте ключове застереження з боку самої України.
У той час як друзі України у Брюсселі шукають можливість подолати блокаду Орбана, Київ часом виявляється обережнішим за них, і має на це підстави.
Дипломати, що опікуються європейською тематикою, наголошують, що чимало ідей обходу вето, що обговорювалися за останні місяці, були неприйнятними також і для Києва.
Зокрема, Україна украй скептично сприймає ідею "неофіційних вступних переговорів", що не матимуть юридичної ваги.
Крім того, як стверджують кілька джерел "ЄП", особисто для президента Зеленського (та й не лише для нього) є неприйнятним варіант, який був би прологом для "декаплінга" України і Молдови.
І це – зовсім не гіпотетичний сценарій.
Це, зокрема, робить ще більш небезпечними такі сценарії "політичного обходу" вето Орбана, де рішення про відкриття переговорів мають підтримати 26 держав, показавши цим нехай не юридичну, але політичну підтримку України.
Окей, ЄС ухвалить таке символічне рішення щодо нас.
Але ніхто не змусить представника Угорщини проголосувати "проти" також щодо Молдови.
Але якщо Кишинів, на відміну від Києва, отримає 27 голосів, то розділення українсько-молдовської пари стане юридичною реальністю.
Всі це застереження доводиться враховувати, і саме через це шлях обходу Орбана досі не узгоджений.
Але це не означає, що цього шляху не існує.
Як можливо вийти з глухого кута.
Зараз в ЄС триває пошук варіанта, який дозволить обійти ключові виклики.
Розуміння того, що це треба робити – більше, ніж було будь-коли досі, але рішення далеке від ухвалення.
У тому числі через відсутність дієвого сценарію.
Про те, чому Україна потребує офіційного зеленого світла щодо свого руху в ЄС і чому просування реформ "на ентузіазмі" не буде таким ефективним, ми вже розповідали у редакційній статті; та й у ЄС переважно є усвідомлення цього.
Є розуміння, що потрібен нестандартний, креативний сценарій, який водночас не буде "віртуальним" і матиме реальний вплив на просування України до ЄС.
Між тим Євросоюз вже має подібний, але добре забутий досвід, до якого зараз варто повернутися.
У 2014 році постреволюційна Україна так само чекала сигналу від ЄС.
Тоді позаду була важка зима, коли люди вийшли на вулиці, відстоюючи європейське майбутнє.
Цей протест переріс у Революцію гідності, закінчився розстрілами у центрі Києва і призвів до втечі корумпованого президента Януковича.
Росія вже почала агресію, окупувавши Крим.
Було очевидно, що ЄС має надіслати Україні сигнал політичної підтримки, і найпершою ідеєю стало підписання Угоди про асоціацію (УА), заради якої спершу і починалися народні протести.
Документ вже був готовий, парафований сторонами ще три роки тому і був заморожений весь час правління Януковича, але низка столиць ЄС виступили проти, вказуючи на те, що новій українській владі, мовляв, бракує легітимності (Кремль чимдуж посилював цей сигнал у європейському просторі).
Тоді, на екстреному саміті 6 березня 2014 року, лідери ЄС зрештою дійшли згоди про те, щоби підписати Угоду в два етапи – спершу політичну частину, а потім, коли Україна проведе вибори – економічну.
З юридичної точки зору ця ідея була нонсенсом.
УА була єдиним документом.
Її розділення на дві окремі угоди було політично неможливим; воно потребувало б нових переговорів; зрештою, проти виступила абсолютна більшість лідерів ЄС (подейкують, що за розділення була лише Меркель, яка посилалася на російські претензії до торгівлі).
Тож документ лишили цілісним.
Але лідери ухвалили політичне рішення і дали юристам ЄК вказівку написати обґрунтування (нехай і штучне) цього кроку.
Здавалося би, не може існувати "політичного підписання" і "економічного підписання" одного документа.
Угода набуває статусу підписаної, лише коли під нею зібрані всі підписи, а не частина з них.
Утім, це "подвійне підписання" стало політичною реальністю.
Датою підписання "політичної асоціації" між Україною і ЄС досі вважають 21 березня 2014 року.
Застосовувати окремі положення Угоди про асоціацію також почали від березня.
Переговори про вступ до ЄС не потребують підписання жодних нових угод з Україною; поза тим, рецепт 2014 року цілком можна повторити.
Як описано у попередньому розділі, головні проблеми для Євросоюзу в "креативному подоланні вето" Орбана походять з того, що цей крок порушить правила ЄС.
Бо є чітко зарегульований правом ЄС процес "відкриття кластера" для початку переговорів.
То давайте назвемо інакше той крок, який ми робимо без Орбана!.
Зрештою, нам потрібні вступні переговори не просто "щоб були", а для запуску конкретних інструментів ЄС, конкретних рішень та процесів.
Не існує норм права ЄС, які завадять Данському головуванню скликати міжурядову конференцію для того, щоби схвалити для України і Молдови два ідентичні рішення, які будуть зватися, наприклад, "Схвалення дорожніх карт як індикаторів для відкриття першого кластера задля наближення України/Молдови до готовності до вступу в Євросоюз".
Причому на цю конференцію можна і треба запросити також Угорщину.
Однак одностайності там не буде потрібно – можливо, достатньо буде рішення Єврокомісії.
А офіційне "відкриття кластера" нехай буде другим етапом цього двостадійного процесу – так само, як було у 2014 році.
І його, звісно ж, необхідно буде схвалити одностайно, з угорським голосом "за".
У цьому разі Україна отримає вже на "першому етапі" майже усе, чого потребує.
Зокрема, саме дорожні карти, затверджені Євросоюзом, є ключовим елементом, що потрібний нам у рамках реальних вступних переговорів за кластером "Основи".
А зважаючи на те, що до угорських виборів, які відбудуться лише у квітні 2026 року, Будапешт не зніме своє вето – така стратегія дозволить нам не втрачати дорогоцінний час і вести вступні переговори де-факто, не чекаючи на ласку Орбана.
І так само можна вчинити й з кластером 2 ("Внутрішній ринок") і так далі.
Ця схема не нестиме загрози ані порушення правил ЄС, ані руйнування механізму вето, і не створює загрози "декаплінгу", якого уникає Київ.
Єдине, що потрібне – це політична воля.
І відчуття історичності моменту, яке в ЄС точно є.
А юридичне обґрунтування не буде проблемою.
Ще не було такого, щоб юристи Єврокомісії не знайшли схему, яка пояснює і обґрунтовує навіть найбільш нестандартні рішення політиків.
Приклад 2014 року наочно це доводить.
Автор: Сергій Сидоренко,.
редактор "Європейської правди".
