Люди в черзі на житло: як літні та маломобільні переселенці залишаються без підтримки

Для літніх людей і людей з інвалідністю, які через війну втрачають можливість жити у власних домівках, питання пошуку нового постійного місця проживання завдання непросте. Для розв'язання проблеми влада шукає альтернативу традиційним гуртожиткам та модульним містечкам. Зокрема, як експеримент пропонує розселення у санаторіях та надання послуг стаціонарного догляду та підтриманого проживання в окремо виділених місцях, що передбачає не тільки дах над головою, а й необхідний догляд.

"Телеграф" розбирався, як працюють різні види допомоги для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які потребують особливої уваги та підтримки.

Для надавачів соціальних послуг – жорсткі вимоги

Від серпня 2024 року для підтримки двох категорій ВПО – літніх людей та людей з інвалідністю – розпочато експеримент з надання соціальних послуг – стаціонарний догляд та підтримане проживання. У першому випадку йдеться про цілодобове перебування у спецзакладах на кшталт будинків-інтернатів, пансіонатів тощо. При цьому людині, як самостійна не здатна себе обслуговувати та потребує постійного нагляду, надається як житло, так й харчування, медичний та соціальний супровід.

Другий формат наближений до "домашніх умов", коли у невеличких будинках чи квартирах мешкають кілька людей, поруч з якими перебувають асистенти чи соціальні працівники. Завдання останніх допомогти в тому, з чим їхні підопічні не можуть впоратися самі, зокрема з побутовими справами, та сприяти соціалізації. Адже фактично це варіант – альтернатива інтернатам.

Надання цих соціальних послуг фінансує держава за принципом "гроші ходять за людиною". Принаймні таким чином це презентували в Міністерстві соціальної політики й прописали в Постанові Кабміну №888 від 6 серпня 2024 року. Цей шлях виглядає так: є програма "Розвиток системи соціальних послуг", в якій передбачені кошти на реалізацію експерименту. Є люди похилого віку та люди з інвалідністю, які потребують даху над головою та різних видів допомоги. Для їх отримання вони (або їхні представники) мають звернутися до органу соцзахисту із заявою, який оцінює потреби й визначає індивідуальний план підтримки.

Надавати її можуть у вигляді соціальних послуг заклади, підприємства, установи та організації, що відповідають критеріям, визначеним Кабміном, і включені до реєстру. Гранична вартість підтриманого проживання встановлена на рівні 9945,75 грн/міс, а стаціонарного супроводу – 16185,16 грн/міс. Ці кошти ВПО отримують на спецрахунок в банках (лише в тих, з якими уклав договір Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю), з якого потім розраховується з надавачем послуг.

З огляду на поточні результати, видається, що ця схема поки працює з занадто низьким коефіцієнтом корисної дії. Адже на середину липня 2025 року, за даними Мінсоцполітики, соціальними послугами за новим принципом користувались тільки 159 людей. А право забезпечувати стаціонарний догляд та підтримання проживання й отримувати за це кошти з бюджету поки мають 26 організацій, установ та закладів. При цьому фактично розселяє, годує, забезпечує догляд людей похилого віку та людей з інвалідністю в рази більше навіть державних закладів. За даними Мінсоцу, їх 259, а проживають в них 23 тис. особи. Й це без урахування

різноманітних спільнот, в тому числі релігійних, благодійних фондів та ГО. А з ними, як повідомляв в інтерв'ю "Телеграфу"керівник гуманітарної місії "Проліска" Євген Каплін чисельність таких місць, де живуть та отримують догляд ВПО – сягає 850.

- Сама постанова №888, за якою гроші мають "ходити" за людиною, це безперечно крок вперед для того, щоб місць постійного проживання для літніх людей чи людей з інвалідністю ставало більше, – говорить в розмові з нашим виданням Оксана Куянцева – членкиня правління, координаторка комунікаційного відділу БФ Схід SOS. – Але вона передбачає жорсткі вимоги до закладів, які надають зазначені соціальні послуги. Найбільша проблема в тому, що вони мають бути доступні для людей з інвалідністю, відповідати умовам безбар’єрності. А багато приміщень, які облаштовуються під такі заклади, потребують для цього ремонтів. Друге: вони мають бути розмішені в населених пунктах з розвиненою інфраструктурою, в тому числі мати доступ до громадського транспорту. І це теж проблема. Третє – заклад має бути розрахований тільки на 35 місць, якщо йдеться про стаціонарний догляд, за умови одномісного розміщення в кімнатах, або за згодою – двомісного.

Крім того, моніторингова місія, яку організація проводила різноманітними інтернатами, геріатричними пансіонатами, що надають послуги стаціонарного догляду, підтвердила – наявні вже давно переповнені. А, значить, не можуть приймати нових ВПО, яких продовжують вивозити з небезпечних регіонів, наближених до фронту. До того ж бракує кадрів, в першу чергу через низький рівень заробітної плати – 8 тис. гривень – при значному навантажені, коли одна людина має обслуговувати до 40 пацієнтів. Не в плюс грає й нестача фінансів, бо державні заклади фінансуються переважно з місцевих та обласних бюджетів, а також витрати частково покривають коштом пенсій підопічних. Але це 75% від виплат зазвичай мінімальних – для непрацюючих пенсіонерів це 2361 грн, розміри, звичайно, можуть відрізнятися, але не суттєво.

- Чинні заклади в більшості своїй не відповідають заявленим вимогам, в тому числі тому, що розраховані на велику кількість людей, – говорить Оксана Куянцева. – До того ж в них немає вільних місць. А темпи евакуації, коли щодня наша організація та інші вивозять десятки людей старшого віку, людей з інвалідністю з небезпечних регіонів, говорять про те, що такі заклади треба будувати, облаштовувати з нуля. Та наразі це довго, дорого, це той шлях, яким треба йти, але, повторюсь він не закриває поточні потреби в місцях постійного проживання.

Додатковий час, зусилля та фінанси – тягнуть не всі

Оскільки державні заклади не справляються з потоком евакуйованих ВПО експеримент від держави з соціальними послугами підтриманого проживання та стаціонарного догляду мав би допомагати триматися на плаву приватним ініціативам. Але наразі представники громадських фондів та організацій, які займаються літніми людьми та людьми з інвалідністю, відзначають: поки механізм працює не без збоїв. І основна перепона для отримання коштів за постановою №888 – це в першу чергу необхідність витратити додатковий час, зусилля й навіть фінанси.

- Серед вимог від Мінсоцу, наприклад, відповідність жилого приміщення Державним будівельним нормам. На підтвердження цього потрібно надати сертифікат, при цьому ми самі мали знайти фахівців, які можуть провести технічне обстеження і надати висновок, – говорить Надія Майорова – виконавча директорка ГО "Родина осіб з інвалідністю", яке рік тому відкрило у місті Фастів Київської області будинок підтриманого проживання "Оселя родини". – Для нас ці роботи коштували 13 тис. гривень, ще 14 тис. гривень витратили на декларацію щодо відповідності пожежним нормам. Далі реєстрація в системі надавачів соціальних послуг, з'ясування всіх нюансів по оплаті з банками, а зокрема, необхідно встановлення POS-термінала тощо. І все це паралельно з поточною діяльністю, в тому числі й в "Оселі родини" – місці, де знайшли прихисток сім чоловіків у віці від 19 до 40 років. Всі вони мають інвалідність з дитинства (в тому числі ментальні порушення – Авт.), двоє ВПО, при цьому одного хлопця повернули з окупованої території.

Співрозмовниця додає, що їхній центр підтриманого проживання наразі існує завдяки фінансовій підтримці україно-швейцарського проєкту "Психічне здоров’я України" MH4U. Та не зайвою була й підтримка у вигляді оплати за надані соціальні послуги від тих резидентів, які мають право на їхнє покриття бюджетним коштом. Крім того, ці кошти допомагали б забезпечувати функціонування та розвиток за іншими типами підриманного проживання, що пропонує ГО, а саме у транзитній квартирі у Києві, а також за місцем проживання отримувача послуг. Хоча деякі представники громадськості, що опікуються людьми з інвалідністю чи тяжкими хворобами, скептично відгукуються про розміри допомоги.

- У нашому Центрі тимчасового розміщення маломобільних людей старшого віку та людей з інвалідністю харчування на день вартує 365,9 гривень. Крім того, потрібні памперси, бо у нас 80% підопічних лежачі, одна упаковка – це в середньому тисяча гривень, а на місяць потрібно 3-6, – говорить про базові витрати – Ольга Волкова – керівниця ГО "Центр соціальної адаптації людей з інвалідністю "Океан добра", що працює в Дніпрі. – Додайте до того, що до нас потрапляють люди, які тривалий час не мились, й потрібно їх викупати, підстригти тощо. До того ж ми єдиний центр, який приймає людей без супроводу, з різними діагнозами, такими як деменція чи порушення опорно-рухового апарату, а також без документів та грошей. Відповідно й звертатися ці люди за оформленням коштів на оплату соціальних послуг як підтримане проживання чи стаціонарного догляду зможуть не одразу, а дбати про них потрібно тут й зараз. Вимити, випрати речі, годувати тричі на день, звозити до лікаря, забезпечити виконання щоденних процедур, відновити документи, відкрити рахунок в банку тощо.

За словами Ольги Волкової наразі закривати всі потреби центру допомагають численні донори та благодійники, якусь частину видатків, наприклад, комунальні послуги допомагає покривати міський бюджет. При цьому співрозмовниця додає, що її організація попри виконання реальної роботи з підтримки ВПО наразі не змогла долучитися до проєкту.

На самозабезпеченні наразі перебуває і "Будинок милосердя", який до початку повномасштабного вторгнення працював у селі Катеринівка Донецької області. Згодом зі всіма підопічними, серед яких є й люди прикуті до ліжка, отець Роман Афонін виїхав до Румунії, а нещодавно повернувся в Україну і поселився в селі неподалік від Ужгорода.

- У квітні 2022 року ми мали запускати новий корпус, але почалися активні бойові дії, снаряди літали над селом повним ходом, – згадує події початку повномасштабної війни отець Роман Афонін. – Прийшли військові й сказали: "Батюшка, забирайте всіх і десь вивозьте". Автобус нам дав мер Курахове, ми їхали через всі області, всюди питали: "Візьміть нас, допоможіть, бо ніде діватися". Але ніхто не погоджувався, прихисток знайшли тільки в Румунії. Нас поселили в соціальному центрі в селі, де мешкають літні люди, організували харчування, бабусі мої їли банани, апельсини, мандарини, допомогли оформити виплати – все було швидко і чітко. А в Україні, здається, все зроблено так, щоб нічого не можливо було отримати. З розселенням нам допомогла гуманітарна місія "Проліска". В покритті щоденних витрат можемо розраховувати на ті виплати ВПО та пенсію, які мають підопічні, й те не одразу вдалось їх відновити. Ще тримаємось завдяки тій гуманітарці, що отримували в Румунії, частину не використали й забрали з собою в Україну. Плюс підсобне господарство – все літо на городі провів, зате у нас є помідори, перець, баклажани, цибуля тощо. Але треба купити хліб, м'ясо, сплатити за комунальні послуги, а головна проблема це знайти персонал, який би займався нашими підопічними за мінімальну плату, яку ми можемо запропонувати.

Співрозмовник відзначає, що допомога від держави, передбачена постановою №888, могла б полегшити становище "Будинку милосердя". Але наразі він не може виконати всі умови, що б дозволили літнім людям та людям з інвалідністю отримувати від держави кошти на оплату соціальних послуг, а, значить, мати гарантовані суми на харчування та розрахунки з медичним персоналом тощо.

Не прийдеш на суботник – виженуть з санаторію

Ще один експеримент від Мінсоцу з розв'язання житлового питання для українців, що були змушені покинути свої домівки, – це розселення в державних санаторіях. Ініціатива такого "тимчасового розміщення та підтримки деяких категорій осіб (особи похилого віку та особи з інвалідністю) з числа внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах" стартувала ще у березні 2023 року та має завершитися у грудні 2025.

Фінансування проєкту здійснюється в межах вже згаданої програми "Розвиток системи соціальних послуг". Але в цьому випадку – схема стандартна, коли кошти отримує певний заклад. Тут мова йде про державні некомерційні підприємства "Трускавецький санаторій "Батьківщина" та "Миргородський санаторій "Слава". У першого Національна соціальна сервісна служба України (НСССУ) запланувала цього року придбати послуги на 56,2 млн гривень у другого – на 52,8 млн гривень. Закупівлі хоча й проводились через систему Prozorro, але не передбачали конкуренції. На кожний лот надходило по одній пропозиції, та й інших не могло бути. Адже у згаданій постанові Кабміну зазначалось: учасниками експерименту є лише два санаторії, які матимуть "виключні права з надання окремих соціальних послуг деяким категоріям осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах".

В договорах, укладених санаторіями "Батьківщина" і "Слава" із Національною соціальною сервісною службою, зазначено: ціну може бути зменшено за згодою сторін, а при її розрахунку використовувались тарифи, затвердженні наказом Мінсоцполітики. Соціальна послуга з догляду стаціонарного оцінена в 565,78 грн/день, підтриманого проживання у 350,53 грн/день, а підтриманого проживання без можливості самостійного приготування їжі у 519,82 грн/день, надання притулку – 319,84 грн/день, соціальної адаптації – 31,74 грн/день. При цьому у "Батьківщині" допомогу у різному форматі можуть надати в розрахунку 350 ліжко-місць, а у "Славі" – 344. І окремим пунктах у документах прописано, що санаторії несуть повну відповідальність за якість надання послуг отримувачам, відповідно до вимог Державних стандартів.

В реальності послуги з проживання – це стандартні номери на двох зі старенькими меблями та запилюженими предметами інтер'єру, вбиральнями із сантехнікою зі слідами вапняного нальоту та пожовтілими частинами із пластику, загальними приміщеннями, які давно не бачили ремонту. Принаймні так виглядає картина у деяких номерах санаторію "Батьківщина", що знаходиться у Трускавці.

Крім того, в цьому закладі до тих, хто мешкає в рамках експерименту, висувають низку вимог, а саме, обов'язкову участь в суспільно-корисні праці. Адміністрація під цим розуміє чергування в їдальні та плетення сіток для ЗСУ – для жінок, прибирання території, вантаження/розвантаження, ремонті роботи та благоустрій – для чоловіків.

- Адміністрація не тільки наполягає на виконанні таких робіт, а ще й вимагає надавати письмове пояснення, якщо ти не долучився таких робіт. Розглядати його має дисциплінарна комісія, – розповів "Телеграфу" про порядок в "Батьківщині" Олексій Ніколаєнко – мешканець Мелітополя, що був змушений виїхати з міста через його окупації. – В мене через це вийшло з керівництвом таке собі протистояння, бо я намагався пояснити, що завдання персоналу надавати нам, ВПО, якісні послуги, а не вимагати будь-що. Крім того, прибирати кімнати й в "Батьківщині", і в "Славі", куди мене перевели через пів року проживання у Трускавці, мешканці мають самі. От тільки тут, у Миргороді для цього на кожному поверсі в загальному доступі є пилосмоки, швабри, віники, совки та навіть ганчірки. А в Трускавці адміністрація наполягала, що віник, швабру та відро ми маємо придбати за власні кошти, та ще залякувала перевірками, складаннями актів та виселенням.

Співрозмовник додає, що були в нього питання і до організації харчування. Наприклад, у санаторії "Слава" приготовані блюда чекають на мармітах (пристроях на водяній бані для підігріву їжі), тоді як в "Батьківщині" все роздавали порціонно і поки доходило до споживання їжі вона вже була холодною.

- Якщо порівнювати, то в "Батьківщині" ніби й багатшим було харчування, ніж у "Славі", наприклад, масло там видавали три рази на тиждень, тут один раз. Але у Трускавці все було приготовано таким чином, що їсти бути неможливо, й більшість продуктів йшло у смітник, а тут, у Миргороді не бачу такої кількості відходів, – додає Олексій. За його словами, у "Батьківщині" манна каша, наприклад, завжди була з грудочками, салат з капусти – здається, один з найдешевших та найпопулярніших для відомчих столових – дали пару раз за кілька місяців й те у кількості 1,5 столової ложки, а котлети хоч й були такими за формою, але за смаковими якостями не витримували жодної критики.

На звернення пенсіонера до різноманітних інстанцій до санаторію навіть завітала комісія з представників Національної соціальної сервісної служби, але жодних порушень її представники не виявили. Звертався з приводу скарг до цього державного органу з відповідним запитом й "Телеграф", на який отримали відповідь, що опитування отримувачів соціальних послуг показали: в цілому вони "задоволені рівнем надання соціальних послуг, умовами проживання та харчування, медичного супроводу та організацією дозвілля". Та чи можна було очікувати конструктивну критику, якщо адміністрація регулярно нагадувала про перспективи розривання договору, що для ВПО фактично означало чергові пошуку місця проживання. При цьому Олексій Ніколаєнко, який намагався добитися покращення якості послуг, наголошує, для самотніх переселенців такий варіант безкоштовного проживання + харчування у безпечних регіонах є оптимальним. Але, безумовно, підхід до надання відповідних послуг очевидно вимагає доопрацювання.

***

Наразі експерименти Міністерства соціальної політики щодо найбільш вразливих категорій ВПО – людей похилого віку та людей з інвалідністю, поки що виглядають в більший мірі як тест, ніж система, що працює без збоїв. Ініціатива "гроші ходять за людиною" залишає багатьох у невизначеності, адже тільки незначна частка евакуйованих людей змогла пройти шлях оформлення допомоги на оплату соціальних послуг. Так само як через складну процедуру мінімум закладів, організацій та спільнот змогли отримати статус надавача таких послуг.

Така ж історія і з розселенням в санаторіях, якщо люди опиняються в них на тривалий термін, то логічним було б продумати варіанти покращення умов проживання. В тому числі через облаштування місць для прання і прасування білизни та речей, можливо, додаткових варіантів для самостійного приготування їжі та перегляду вимог до суспільно корисної праці. Без чіткого контролю та швидкого реагування ініціативи можуть перетворитись на формальність, без реальної підтримки тих, хто цього потребує.

Як повідомляв "Телеграф", другий рік поспіль у скандал з якістю послуг потрапляє санаторій "Карпати", до якого надає путівки столична влада — родини загиблих героїв скаржаться, на несмачне та одноманітне харчування, брудну білизну тощо.