Європа та криза імміграції. Що робити Україні?

У Лондоні колосальні протести проти імміграційної політики. Навіть ліберальні медіа пишуть про 150 тисяч учасників – тобто реальна цифра значно більша.

Можна і далі дивитися виключно з ліволіберальної оптики і вважати, що це все «маргінали», але реальність така – Захід стрімко правішає і це прямий наслідок божевільної культурної та міграційної політики останніх десятиліть.

Це правішання можна сприймати чи ні, можна шукати там вигадану чи реальну присутність проросійських елементів (ніби серед західних лівих нема проросійських) – але це факт. І якщо ми не хочемо програти – нам треба з ним працювати. Інакше ми дійсно без бою віддамо це поле Московії. Яка працює і з правими, і з лівими, і з ким завгодно.

Для цього потрібно просто:

1. Почати говорити із західними правими. Напряму. Бажано посилати на розмову правих військових (їх не треба відшуковувати вдень з вогнем, їх десятки тисяч, серед них десятки топових інтелектуалів і готових спікерів національного рівня), капеланів, церковних лідерів.
2. Акцентувати не лише на тому, що ми жертви колоніального гніту – але і на воїнському етосі, на героїзмі, на спільній європейській спадщині, служінні, на тому що українська армія сьогодні – це найбоєздатніший загін європейської цивілізації, який протистоїть новітньому більшовизму, що ми чітко асоціюємо себе з воїнською традицією Заходу.
3. Що Україна – це консервативна і християнська європейська країна, що тут не палять церкви і абсолютна більшість не сприймає агресивного антитрадиціоналізму.
4. Перестати жити виключно в лівій повістці, яка усіх в міжнародній політиці, хто правіше Барака Обами – вважає фашистом.
5. Зрозуміти, що є така думка (і вона не безпідставна) що європейські цінності – це Бог, нація, традиція, честь, а не woke-фанатизм з лівих кампусів.

І це не лише питання ідеологічних вподобань.

Це прагматичний розрахунок.