Насилие как политика: куда заведет Соединенные Штаты убийство Чарли Кирка

Жахливе вбивство крайнього правого активіста Чарлі Кірка було зустрінуте стриманими, державницькими реакціями з обох політичних таборів.

Але воно також знову продемонструвало фундаментальну асиметрію сучасної американської політики.

Багато впливових правих діячів, аж до президента Дональда Трампа, закликали ні до чого іншого, як до відплати "радикальним лівим" – попри відсутність будь-якої інформації про вбивцю та його мотиви.

Трамп уже понад десятиліття сигналізує, що політичне насильство, вчинене його прихильниками, є прийнятним і навіть може бути винагородженим.

Серед тих, кого він помилував за участь у заколоті 6 січня 2021 року в Капітолії США, було чимало засуджених за насильницькі злочини.

Проте Трамп і його прихильники подають таку поведінку не як насильство, а як легітимний, навіть патріотичний самозахист; подібно до інших правопопулістів, вони зображають себе вічними жертвами.

У соцмережах з’явилися глибоко неприємні пости від очевидних лівих коментаторів щодо вбивства Кірка, які зловтішно нагадували, що він сам вважав смертність від вогнепальної зброї прийнятною ціною за право на її носіння.

Але загалом ліберальні коментатори не лише засудили насильство, а й наголосили на визнанні Кірка як добросовісного дискусійного опонента зі "схильністю до незгоди".

Праві ж, навпаки, відразу закликали до репресій.

В кращому випадку – посилаючись при цьому на незаконні практики засновника ФБР Джона Едгара Гувера.

Або взагалі, закликаючи до прямої "війни".

Ще більш тривожно, що сам Трамп, схоже, насолоджується нагодою використати подію як привід для атак на тих, хто йому не до вподоби.

Члени його адміністрації вже називали Демократичну партію "вітчизняною терористичною організацією".

Враховуючи, що Трамп не виявляв жодних стримувань у використанні владних повноважень проти будь-кого, кого вважав своїм ворогом, прихована загроза переслідувати опозицію має тривожити будь-якого демократа (не лише Демократичну партію).

Крім зловживання законом, Трамп постійно заохочував, або принаймні явно терпів, політичне насильство: від жарту про те, що він міг би вистрілити в когось на П’ятій авеню й залишитися безкарним, до закликів до своїх прихильників бити опонентів, до слів про те, що расисти, які марширували у Шарлотсвіллі, були "пристойними людьми", і до його готовності бачити, як 6 січня 2021 року його першого віцепрезидента Майка Пенса лінчують, аби зберегти владу.

Демократії в інших країнах зуміли знайти відповідь на такі загрози.

Наприклад, суд та вирок експрезиденту Бразилії Жаїру Болсонару демонструє можливість покарання для голови держави, готового влаштувати переворот.

Натомість Сполучені Штати після подій 6 січня не продемонстрували, що за діями слідують наслідки.

Вони дозволили Трампу повернутися до влади, і він використав це, щоб дати максимально чіткий сигнал: ті, хто чинить насильство в його ім’я, можуть розраховувати на безкарність.

Вони можуть навіть бути прославлені й вшановані військовими похоронами.

Спікер Палати представників від республіканців Майк Джонсон фактично відмовився встановити меморіальну дошку на честь поліцейських, які обороняли Капітолій, як це було передбачено двопартійним законом.

Перший термін Трампа вирізнявся демонстративною жорстокістю.

А зараз президент США приділяє значні зусилля для створення культу насильства.

Вбивство 11 людей у морі біля узбережжя Венесуели – без будь-якого очевидного правового обґрунтування – із захватом поширюється в соцмережах.

Міністерство внутрішньої безпеки регулярно використовує соцмережі, щоб святкувати біль сімей, чиїх близьких брутально депортують.

В одному з постів навіть зображені співробітники ICE у масках і шоломах, схожих на нацистські.

Звісно, Трамп завжди полюбляв видовища й реквізит, щоб переконати людей, ніби він робить щось важливе (згадайте ті великі папки, показані по телебаченню, щоб "довести" наявність його неіснуючого плану охорони здоров’я).

Тільки тепер для цього використовують образи реальних страждань, аби тішити його прихильників і підтримувати дедалі менш популярне президентство.

Дехто скаже, що такі демонстрації страждань є необхідним стримувальним засобом.

Але ми ж не показуємо катування в’язнів, вважаючи, що це знизить злочинність.

Хоча, до речі, сам Кірк колись вимагав публічних страт у прямому ефірі, бажано ще й "за спонсорства Coca-Cola".

Цілком можливо, що Трамп узагалі зніме будь-які обмеження для своїх прихильників, адже він сам у другому терміні почувається абсолютно безконтрольно, навіть не намагаючись дотримуватися законів.

Не кажучи вже про демократичні норми ставлення до політичних опонентів.

Ймовірно, він вважає свою недемократичну поведінку виправданою, адже інша сторона нібито використала Міністерство юстиції, щоб посадити його у в’язницю.

Отже, на думку Трампа, справедливо, що тепер він прагне покарати їх звинуваченнями на кшталт "іпотечного шахрайства".

Знову ж таки, Трамп постає не як кривдник, а як жертва.

І він має цілу індустрію образи на своєму боці.

Від Fox News до ток-радіо його пропагандисти переконують аудиторію, що їхнє обурення справедливе.

А відчуття жертви легко перетворюється на виправдання насильства.

Проте все це не дає підстав стверджувати, що США рухаються до громадянської війни.

Дехто, можливо, й прагне цього і почувається готовим.

Але опитування показують, що переважна більшість виступає проти політичного насильства.

Як нагадує політолог Брендан Наян, підтримка такого насильства зменшилася після замаху на Трампа в липні 2024 року.

Попри вічні надії, що президентство змінить Трампа і що він прагнутиме єдності, є всі підстави вважати, що його поведінка в ніч убивства Кірка збережеться: поляризація завжди була його політичною бізнес-моделлю.

На жаль, у час, коли його адміністрація виховує не стільки "схильність до незгоди", скільки смак до жорстокості, дехто з американців може брати з нього приклад.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.