У Трампа гальм для Путіна немає. А хто сказав, що є у Сі?
У Трампа гальм для Путіна немає. А хто сказав, що є у Сі?

У Трампа гальм для Путіна немає. А хто сказав, що є у Сі?

Минулого тижня президент США Дональд Трамп остаточно знайшов винних у тому, що йому ніяк не вдається «спинити» російську агресію проти України. Коротко кажучи – винні всі, крім нього, ясна річ.

За останньою версією, озвученою Дональдом Фредовичем журналістам з трапу президентського літака, винні персонально Путін і Зеленський. Їх неможливо всадовити за стіл переговорів, бо між ними панує «незбагненна» ненависть.

Утім, цю думку Трамп озвучує не вперше. Ну тобто треба просто «перестать стрелять», але оці-о двоє не хочуть. Чисто з особистих причин. А більше ніяких немає, ну справді, що цим братськім народам не так?

Напередодні Трамп озвучив також версію, що винні все-таки Зеленський і Байден. Теж не нову. Цього разу він її згадав у твіті, точніше у власній Truth Social там само, де вимагав, у суботу, від «усіх країн НАТО» накласти санкції на Росію. А отоді, мовляв, і він накладе.

Зараз Трамп раз у раз повторює дві речі. По-перше, Європа повинна «припинити купувати нафту» у Росії (не уточнюючи, що це роблять головно трампофіли Орбан і Фіцо), плюс накласти вторинні санкції на Індію й Китай.

По-друге, в усьому винні, як уже сказано, Зеленський та Байден. Путін іноді згадується, іноді ні. За кого Трампу більше «болить душа» – очевидно з того, що, говорячи про жертв війни, він зазвичай старається не згадувати про цивільних, а каже тільки про солдатів, причому в першу чергу – про російських.

Хоча насправді душа явно не болить у принципі – досить згадати ранішу заяву про цю війну як витребеньки «хлопчиків, яким іноді треба дати побитися ще». Щоб вони, значить, вгамувалися. На цьому тлі постійні мантри про нібито прагнення «припинити кровопролиття» виглядають вже навіть не смішно.

За всією цією балаканиною вже цілком очевидно, що жодних рішучих кроків проти агресора ця американська адміністрація робити не хоче й не збирається; «ніяка» реакція на провокацію росіян з дронами в Польщі та Румунії це теж підтверджує, але загалом все ясно і без того.

Найголовніше, що згадана балаканина вкупі з «санкційною» темою успішно витісняє тему американської збройної допомоги Україні в її самозахисті.

Авжеж, республіканці у США ставляться до Росії неприхильно, цього не може змінити навіть Трамп – і тому він мусить раз у раз робити вигляд, що якось підтримує українців. Є згода продавати зброю Європі, щоб та передавала її Україні – але немає жодної зафіксованої програми таких продажів, і коли Європа стикатиметься з дедалі більшими загрозами від Москви вже безпосередньо собі, то буде все більше «несподівано» виявлятися, що для Києва закуплених в Америці озброєнь вже не вистачає. Самим потрібно.

Питання ж системної заміни прямих, ще «байденівських» постачань зброї новими, «трампівськими», давно не стоїть на порядку денному. І оскільки Трамп знову став згадувати публічно стару казку про нібито «подаровані» Україні Байденом 350 мільярдів, то єдине питання тут – чи доведуть до кінця хоч те, що є. Хай навіть з постійними палицями в колеса, в яких – поки що – завжди «винні» очільники Пентагону.

Взяти відповідальність на себе Трамп усе ще боїться, але ж ми знаємо – його терпіння безмежне тільки щодо Путіна.

Попри всі реверанси в бік Дональда Фредовича, все це чудово розуміють і в Києві, і в європейських столицях – ну бо тут немає жодної загадки, все дуже прозоро. І європейці, схоже, все частіше тихо позирають на Китай: як далеко той дозволить зайти росіянам?

Зокрема – а чи можна все-таки якось обмежити російське просування на захід самою лише Україною?

І тут уже виникає питання, наскільки насправді потужним є китайський вплив. Зрештою, сам Путін вже давно не має чарівної кнопки «стоп» для свого бронепоїзда, який він сам же і пустив з гори без гальм. Хто сказав, що її обов’язково має Сі? 

Джерело матеріала
loader
loader