Міграція топить уряд: човни прибувають швидше, ніж рішення

13 вересня в Лондоні відбувся масштабний мітинг «Об’єднаймо королівство» проти міграції та ісламізації країни, а також за свободу слова. Оскільки серед організаторів заходу був ультраправий британський активіст Томмі Робінсон, дехто назвав цю подію символом «відродження фашизму» й традиційно спробував відшукати в ній усемогутню руку Москви. Відкидати можливу присутність на демонстрації людей із радикальними поглядами не варто. Але масовість мітингу свідчить про те, що в громадян Сполученого Королівства накопичилося сильне невдоволення станом справ у державі. Ця демонстрація є маркером зсуву суспільної думки й провісником майбутніх політичних змін у Великій Британії.

Протестні настрої у Сполученому Королівстві наростали протягом тривалого часу. Великий мітинг 13 вересня став кульмінацією хвилі громадського обурення. Влітку по всій країні відбувалися пікети проти масової міграції. Часто вони проходили поруч із готелями, в яких уряд розміщує шукачів притулку коштом державного бюджету. Градус напруги зріс через інформацію про випадки сексуального насильства над неповнолітніми дівчатками, вчиненого мігрантами. Так, 4 вересня ефіопський шукач притулку був визнаний винним у сексуальному насильстві над дівчинкою-підлітком та ще однією жінкою. Його арешт у липні спричинив гнівні протести біля готелю поблизу Лондона, де проживали він та інші мігранти. Цей злочин був непоодиноким: за останні кілька місяців у Великій Британії відбулося кілька таких інцидентів. Вони підтвердили побоювання суспільства, яке й раніше було досить наелектризоване етнічною злочинністю.

Із серпня значного поширення у Сполученому Королівстві набула ініціатива підняття національних прапорів. Вона стартувала у Бірмінгемі й стала символом збереження національної ідентичності та проявом британського патріотизму. Хоча ліві опоненти й закидали організаторам антиіммігрантський підтекст акції і навіть висували звинувачення в підбурюванні до расизму, лідери консерваторів та політики з партії Reform UK прихильно поставилися до руху. Натомість прем’єр-міністр Кір Стармер заявив, що Велика Британія «не здасть прапор ультраправим, які використовують його для насильства й залякування».

Із січня до вересня 2025 року до Сполученого Королівства на човнах прибуло понад 30 тисяч нелегальних мігрантів. За той самий період минулого року їхня кількість становила близько 22 тисяч осіб. Загалом від початку перебування при владі лейбористів до країни через Ла-Манш нелегально потрапило щонайменше понад 50 тисяч осіб.

Опитування громадської думки демонструють: міграція вийшла на перше місце серед проблем, які турбують мешканців Великої Британії, й обігнала проблеми у сферах економіки та медицини. Майже половина респондентів (48%) називають імміграцію важливою проблемою, з якою стикається Сполучене Королівство, — це на вісім пунктів більше, ніж у липні. Також опитування Ipsos показує: двоє з п’ятьох (42%) британців вважають, що нинішній лейбористський уряд гірше справляється з управлінням імміграцією, ніж попередня консервативна адміністрація. Двоє з трьох британців (68%) упевнені, що кількість людей, які прибувають до Великої Британії на невеликих човнах, зросла за останні 12 місяців. Причому 62% стверджують, що, на їхню думку, кількість заяв про надання притулку теж зросла. Майже половина британців (45%) кажуть, що підтримали б повну заборону приймати нових мігрантів і вимогу депортувати велику кількість мігрантів, які приїхали до Сполученого Королівства протягом останніх років.

Додатковим подразником для багатьох британців стало рішення лейбористів призначити міністром внутрішніх справ Шабану Махмуд — британку пакистанського походження, яка відтепер керуватиме питаннями поліції, міграції та громадської безпеки. Хоча вона й пообіцяла провадити жорстку лінію стосовно іммігрантів.

Іще одним аспектом, який останнім часом спричиняє гострі дискусії у британському суспільстві, є свобода слова та її межі. У квітні 2025 року газета The Times опублікувала статтю, в якій на основі запитів до органів правопорядку стверджувала: поліція Великої Британії здійснює понад 30 арештів на день за образливі онлайн-повідомлення. Групи захисту громадянських свобод також вважають, що влада надмірно контролює Інтернет і загрожує свободі слова, використовуючи розпливчасті закони. Організатори мітингу «Об’єднаймо королівство» вдало використали ці факти й наголосили, що люди мають право вільно говорити про міграцію, ісламізацію та культурні зміни без страху бути заарештованими.

Не можна стверджувати, що лейбористський уряд Кіра Стармера ігнорує проблему міграції. Деяких заходів справді вживають. Уряд підвищив на 32% поріг зарплати для працівників, які прибули до Великої Британії з-за кордону на запрошення місцевих роботодавців. Заборонив наймати іноземців для соціального догляду. Підвищив вимоги до знання англійської мови. Інвестує кошти в додатковий моніторинг протоки Ла-Манш для боротьби з контрабандистами. Обмежено сімейні та студентські візи, що зменшить кількість тих, хто має право прибути до Сполученого Королівства за процедурою возз’єднання з родиною. Термін для отримання громадянства зростає з п’яти до десяти років. До 2029 року уряд планує відмовитися від практики розселення мігрантів у готелях, яка дуже обурює англійців. А також налаштований примусити країни, громадяни яких незаконно приїхали до Великої Британії, приймати депортованих назад.

Але Стармер змушений платити високу політичну ціну за спроби провадити жорсткішу міграційну політику. Критика лунає не лише з боку консерваторів і правих, які вважають ці заходи недостатніми, а й із боку лівих однопартійців прем’єр-міністра. Главі уряду Його Величності закидають брак гуманізму та риторику розділення. Колишній лідер Лейбористської партії, а зараз незалежний депутат Палати громад Джеремі Корбін, відомий своїми лівими поглядами, також спекулює на цьому питанні й стверджує, що Стармер піддається впливу правих і консерваторів. До того ж проблема не лише в тому, як зупинити міграцію, а й у тому, що робити з появою в країні багатомільйонних спільнот, які не інтегруються у британське суспільство та формують паралельні цивілізаційні кластери.

Останні опитування громадської думки вказують на впевнене лідерство правої партії Reform UK, яка хоч і дистанціювалася від мітингу 13 вересня, але неформально підтримала вимоги протестувальників. Це лідерство триває вже досить довго, щоб бути випадковістю. Тому Україні потрібно бути готовою до того, що до влади у Великій Британії після наступних парламентських виборів можуть прийти праві.

Політичні еліти Британії протягом тривалого часу намагалися політкоректно замовчувати проблеми, пов’язані з масовою міграцією вихідців з інших культур та цивілізацій. Такої ж позиції дотримувалися й інші мейнстримні партії в країнах Західної Європи. Проте нині ігнорувати серйозні побічні ефекти мультикультуралізму й неефективної міграційної політики вже неможливо. Про них потрібно відверто говорити й намагатися вирішувати пов’язані з цим проблеми. Інакше це робитимуть інші, зокрема радикальні сили. А суспільним обуренням майстерно користатимуться зовнішні вороги.

У британському суспільстві є серйозний запит на збереження національної ідентичності, традицій, способу життя та культури. І багато жителів Сполученого Королівства щиро стурбовані тим, що масова міграція в перспективі кількох десятиліть зрештою приведе до того, що країна втратить свою етнічну та цивілізаційну самобутність, а корінне населення стане меншістю. Їхня думка має бути почутою, і її потрібно враховувати.