Як США, Європа і Україна залишають лазівки для російської нафти
Як США, Європа і Україна залишають лазівки для російської нафти

Як США, Європа і Україна залишають лазівки для російської нафти

Як США, Європа і Україна залишають лазівки для російської нафти

13 вересня Дональд Трамп заявив: «Я готовий запровадити серйозні санкції проти Росії, коли всі країни НАТО припинять купувати нафту в Росії».

Серед членів НАТО лише в три країни надходить російська нафта: морем — у Туреччину та трубопроводом «Дружба» — до Угорщини та Словаччини. Отже, НАТО тут ні до чого, Альянс не купує й не продає нафти. Є окремо взяті уряди кількох країн з їхньою політикою щодо Росії. До (анти)санкційної еквілібристики американського очільника всі вже звикли, але тут ідеться зовсім про інше. Парадокс Еватла у виконанні Трампа — поставити союзникам умову, якої апріорі неможливо виконати. Тим самим забезпечується, щоб «пекельні санкції» за участі США проти російської нафти не матеріалізувалися, а після цього можна легко перекласти провину на європейців, по факту ще й поглибивши розкол усередині «Альянсу переляканих».

Неважливо навіть, яка версія-пояснення такої поведінки Трампа є найбільш імовірною: чи це черговий прояв невігластва і необізнаності, чи є він агентом, завербованим ПГУ КДБ СРСР, або ж фанатичним симпатиком Путіна, але очевидно одне — він грає на боці Кремля. І відсутність дій — це теж дія, по суті, форма сприяння триваючій агресії РФ проти України та Європи. Дія на посилення розколу в НАТО та перешкоджання застосуванню санкцій проти російських вуглеводнів: згадаймо хоча б прийняття червневого 18-го пакета санкцій ЄС, яким було знижено прайс-кеп з 60 до 47,6 дол. за барель на російську нафту, коли США виступали проти. Як і нещодавні одкровення віцепрезидента Джей Ді Венса, що США не зацікавлені в економічній ізоляції Росії.

Однак, абстрагувавшись від Трампа, поглянемо уважніше на тих, до кого мав би конкретно адресуватись американський президент. Зрештою, Україна теж вимагає від європейців припинити будь-які закупівлі російських енергоресурсів.

Хто вони — шанувальники Urals?

До Угорщини її національна нафтогазова компанія MOL Group досі імпортує близько 5 млн тонн російської нафти на рік трубопроводом «Дружба» транзитом через територію України, в середньому це понад 400 тис. тонн на місяць. Потік російської нафти з адресним «дисконтом від Путіна» допомагає Орбану утримуватися при владі, забезпечуючи максимізацію маржі в операційному ланцюжку «дешева сировина на переробку — низькі транзитні витрати — висока ціна реалізації готових нафтопродуктів».

До Словаччини вся необхідна нафта також надходить через трубопровід «Дружба». В 2022–2024 роках Словаччина імпортувала близько 13 млн тонн Urals на суму приблизно 6 млрд євро. До того ж єдиний словацький НПЗ Slovnaft, розташований у Братиславі, належить тій же MOL Group і є одним із ключових промислових активів країни. Потрібно розуміти, що як в Угорщині, так, відповідно, і в Словаччині MOL ігнорує морську альтернативу «Дружбі» — трубопровід «Адрія» з терміналу «Омішаль» на Адріатичному узбережжі Хорватії. Ще 2015 року маршрут було модернізовано зі збільшенням потужностей транспортування до 14 млн тонн на рік, що відповідає повному проєктному обсягу нафтопереробки на обох НПЗ MOL Group. Тобто з середземноморського ринку група може забезпечувати обидва свої заводи в Угорщині та Словаччині повністю.

Понад те, угорці мають доступ до ресурсу і транспортного маршруту, що дає можливість отримувати і переробляти неросійську нафту. MOL Group володіє частками в міжнародному консорціумі з видобутку азербайджанської нафти на групі родовищ Азері—Чираг—Гюнешлі та трубопроводі Баку—Тбілісі—Джейхан: 9,57 та 8,90% відповідно.

За даними дослідження авторитетних європейських think tanks — фінського Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA) і болгарського Центру вивчення демократії (CSD), імпорт російської сирої нафти до Угорщини та Словаччини з початку повномасштабного вторгнення в Україну протягом 2022–2024 років приніс Кремлю 5,4 млрд євро надходжень, що еквівалентно вартості 1800 балістичних ракет «Іскандер-М». Окрім того, лазівка в санкціях передбачала також експорт зі Словаччини до Чехії нафтопродуктів російського походження на суму 520 млн євро 2024 року.

На відміну від Угорщини та Словаччини, Туреччина перебуває поза режимом санкцій ЄС і не підтримує санкційної політики Заходу проти РФ як такої. Туреччина є третім у світі покупцем російської нафти після Китаю та Індії. Офіційна статистика за 2025 рік наразі недоступна, проте є дані «Євростату» за 2023-й і неповний 2024 рік, відповідно до яких Туреччина закуповувала щомісяця в середньому близько 1 млн тонн російської нафти. Згідно із згаданим вище дослідженням CREA та CSD, через Туреччину російська нафта масово надходила в ЄС. За даним CREA, лише у травні 2025 року доходи Росії від експорту до Туреччини нафтопродуктів становили 1,1 млрд євро на місяць.

(Без)грішні США

Проте чи такі безгрішні самі Сполучені Штати? Адміністрація Байдена заборонила імпорт російської нафти та нафтопродуктів уже з 8 березня 2022 року, після вторгнення РФ в Україну. Хоча США більше не імпортують безпосередньо з Росії, деякі імпортовані Штатами продукти нафтопереробки, такі як дизельне паливо, можуть походити з російської сирої нафти, що була перероблена на НПЗ в інших країнах.

Вас оцінюватимуть у підручниках історії! —республіканець критикує Трампа за позицію щодо війни в Україні

Слід звернути увагу на Індію, яка після повномасштабного вторгнення стала другим за обсягом після КНР покупцем російської сирої нафти у світі. За даними Агентства з енергетичної інформації США, імпорт нафти та нафтопродуктів (агреговано) до Сполучених Штатів з Індії становив 2024 року 26,455 млн барелів на рік, або трохи менше 1% у загальному обсязі імпорту нафти та нафтопродуктів (3 088,15 млн барелів на рік). Імпорт нафтопродуктів до США з Туреччинименш як пів відсотка в загальному обсязі імпорту нафти та нафтопродуктів.

Увагу привертає Бразилія. Імпорт Сполученими Штатами нафти і нафтопродуктів з Бразилії 2024 року становив 3,3% у загальному обсязі імпорту. Бразилія не ввозить сирої нафти безпосередньо з Росії, вона сама є її видобувником та експортером. Однак вона посідає третє місце у світі серед покупців російських нафтопродуктів. Імпорт російських нафтопродуктів до Бразилії зріс на 40% у період з січня по жовтень 2024 року порівняно з аналогічним періодом 2023-го. Після Туреччини (26%) і Китаю (13%) на частку Бразилії припадає 12% російського експорту нафтопродуктів. Зараз Бразилія імпортує 50% нафтопродуктів із Росії.

Таким чином, у загальній частці 3,3% американського імпорту нафтопродуктів із Бразилії принаймні половина може бути перепродажем російського пального.

А взагалі мета будь-яких санкцій — це насамперед обмежити фінансові надходження до країни-агресорки. Згадаймо Ірак часів Саддама Хусейна і санкцій за агресію проти Кувейту за формулою «нафта в обмін на продовольство».

І тут також варто згадати про ринок мінеральних добрив. 2023 року США закупили добрив у Росії на суму 1,62 млрд дол. (див. рис. нижче), 2024-го було дещо менше — 1,3 млрд дол. В основному це азотні добрива, тобто продукт газохімії. А зі збутом газу в Росії проблема після втрати ринку ЄС, от і переробляють посилено на добрива, а США їх купують, допомагаючи тим самим Кремлю поповнювати бюджет війни.

ZN.UA

Що могло би бути?

Отже, замість того, щоб запропонувати Угорщині, Словаччині та Туреччині реальні стимули для відмови від російської нафти в стилі батога і пряника і при цьому самим відмовитися від російських добрив, головна мета гри Трампа — це дати час Путіну, посилити розкол усередині європейських членів НАТО, щоб потім їх звинуватити у неуспіху санкцій.

Чи могли би США схилити Туреччину до відмови від російської нафти? Гіпотетично можна було б запропонувати умову-заохочення. Як відомо, Анкара хоче, щоб її повернули в програму співпраці по багатофункціональному винищувачу F-35, з якої турецький авіапром був виключений 2019 року після закупівлі російських ЗРК С-400. Для Туреччини повернення до F-35 — це не просто про посилення повітряної компоненти збройних сил, а й про вихід на новий рівень технологічного та промислового розвитку, а також відновлення довіри в НАТО та компенсація попередньо зроблених інвестицій. Без цього Туреччина ризикує втратити стратегічний паритет із сусідами та понизити свій статус в Альянсі, де її й так вважають ненадійним партнером. Це могло би стати платформою для взаємоприйнятного рішення «відмова Туреччини від російської нафти при згоді США на відновлення співпраці по F-35». Звісно, що при цьому Анкара також мала б або вимкнути придбані російські ЗРК С-400 зі своєї системи ППО, або передати контроль над ними Сполученим Штатам.

США могли би посприяти санкціям ЄС проти так званого тіньового танкерного флоту, надіславши до Данських проток невелике угруповання кораблів берегової охорони для спільної роботи з європейцями щодо «фільтрації» танкерів, що прямують у Балтику, не допускаючи туди судна із санкційних списків.

Фактично США не тільки стримують запровадження нових санкцій проти Росії, а й пробивають дірки в існуючому санкційному режимі. Зняття санкцій із білоруської «Бєлавіа» створює «дірку можливостей» для російської авіації. В той час як Польща демонструє ефективний приклад економічної ізоляції агресора (Росії) та його сателіта (Білорусі), а також логістичного удару по патрону агресора (Китаю) — повне перекриття транспортного сполучення на кордоні ЄС— Союзна держава РФ та РБ, США чинять у протилежний спосіб.

Білі і пухнасті?

Насамкінець. Якщо читачі вважають, що українська влада виглядає «білою і пухнастою», вимагаючи від європейців і американців герметизації санкцій проти російської нафти, то це, на жаль, далеко не так. Фактично в Україні діє п’ята колона під дахом «Нафтогазу», яка продовжує сприяти російським компаніям в експорті Urals в Європу.

У Верховній Раді давно лежить законопроєкт про припинення надання Україною транзитних послуг при експорті російської нафти. Давно можна було би піти й іншим, більш простим, шляхом — з допомогою рішення РНБО України та відповідного указу президента. Нічого цього немає. А тому й доводиться «птахам Мадяра» вносити ефективну корекцію в санкційний режим.

А тим часом десятирічна угода між «Укртранснафтою» та ПАТ «Транснєфть» продовжує діяти: її з 1 квітня поточного року замаскували на п’ятирічний період, що залишився (до 2030 року), угодою з угорською MOL щодо транзиту «угорської» нафти. Ба більше, з 12 вересня український оператор став покращувати якість російської Urals у трубі, підмішуючи до неї високоякісну (малосірчасту) нафту українського походження, за яку на угорському кінці труби мали би платити більше, а не як за високосірчасту російську експортну суміш. Ймовірно, хтось за це щось отримує адресно з Будапешта чи якогось офшору. MOL є витонченим творцем корупціогенних схем. Достатньо поглянути на його діяння в Хорватії, через які там цілий прем’єр потрапив за грати. Такий схематоз на користь окремих персоналій не сприяє активізації наших партнерів у санкційній сфері, якої ми так бажаємо. Наївно сподіватися, що вони цього не помічають.

Джерело матеріала
loader
loader