Як скандал навколо книжки про BLM перекреслив п’ять років моєї роботи
Як скандал навколо книжки про BLM перекреслив п’ять років моєї роботи

Як скандал навколо книжки про BLM перекреслив п’ять років моєї роботи

Виявляється, якщо ти просто хочеш, щоб поліцейські не душили людей на вулиці, то ти вже «радикальний лівак»

Я рідко реагую на події в українському інфопросторі - для висловлювання своєї позиції у мене є різні платформи (серед яких дуже рідко соцмережі, бо вони стали аж надто проблемними), а на додачу до цього завжди купа роботи. Новина про скасування презентації книги Оксани Брюховецької «Голоси BLM» через погрози організаторам. авторці та навіть герою застала мене під час роботи над новим текстом про «культурні війни» у Сполучених Штатах - тему, яка безпосередньо пов’язана з тією самою абревіатурою, яка досі не відпускає всю країну. Воно й не дивно, адже вбивство української біженки Ірини Заруцької чорношкірим злочинцем додало нового контексту до ситуації. І ось про цю тему я не можу мовчати, бо вона безпосередньо стосується того, чим я займаюсь останні кілька років.

Я почав займатися американістикою, яка й вивчає внутрішню і зовнішню політику США (бажано ще й вкупі з культурними, демографічними, соціальними, історичними та расовими тенденціями, але, як бачимо, цього досі в Україні бракує) у 2020 році, коли повернувся до України після свого двомісячного навчання у Штатах. Тоді мені довелося висвітлювати буремні протести після смерті Джорджа Флойда, в тому числі і у коментарях для українських медіа. Мав буквально на пальцях пояснювати в різних ефірах, що це не висмоктане з пальця шоу, як це часто намагались показати, а спроба відповіді на систематичну проблему та незагоєну рану цілої країни. Втім нинішній скандал показав, що всі ці роз’яснювання нікому не виявились потрібними. П’ять років роботи на те, щоб українці нарешті почали краще розуміти Америку та щоб довести наскільки це важливо насамперед для нас самих, просто перекреслено. 

Мій досвід у Штатах дав мені зрозуміти - українці та американці насправді більш схожі, ніж здається на перший погляд. Українці недолюблюють Америку через зацикленість на собі - нам не подобається, що США не звертають на наш біль достатньо, на нашу думку, уваги, що не надають більше допомоги та підтримки, що ніби мовчки спостерігають за тим, що відбувається. Поняття винятковості Штатів дійсно стало центровим в американській політиці, однак як тодішня реакція на BLM, так і теперішня показують доволі парадоксальну схожість у цих підходах між українцями та американцями, як би боляче не було б це усвідомлювати. Свого часу нам вже завадила надмірна україноцентричність у сприйнятті світу і, як бачимо, навіть помилки найвищої вартості не змушують нас звернути з цього шляху. (Не)свідомо цьому почали підігравати й різноманітні «фейсбучні експерти», які ще раз успішно довели чому сучасні соцмережі перетворились на конвеєр ненависті. 

Вони ж починають вказувати, що Джордж Флойд взагалі не заслуговував тих почестей, які він отримав, бо він - злочинець, а отже заслужив на ось таку смерть. Втім за яскравими заголовками та картинками/відео з тим, як американці моляться на портрет Флойда, такі коментатори чомусь замовчують, що Флойд попри свої злочини та інші смертні гріхи був людиною. І що це як мінімум ненормально, щоб замість арешту та подальших дій у правовому полі поліцейський задушив його коліном. Америку збентежило саме це. Думаю, ця книга мала на меті показати контекст цієї смерті та  що проблема має системний характер у Штатах. Але, як виявляється, якщо ти просто хочеш, щоб поліцейські не душили людей на вулиці, то ти вже «радикальний лівак». Скоро, мабуть, вже й так називатимуть за дихання повітрям. 

Можна навести купу прикладів того, як системний расизм проявляється в американській буденності. Чомусь «експерти» не згадують про те, що у США є навіть явище «харчових пустель», оскільки райони для білих і райони для чорношкірих будувались за різними підходами, і якщо у білошкірих районах є купа ресторанів та супермаркетів із їжею розмаїтого асортименту, то у районах. де живуть чорношкірі - лише одні й ті ж фастфуди без опцій для здорового харчування. Про це так звані «українські експерти з BLM» ніколи не згадають, бо це звучить не так скандально як «ікони з Флойдом». І для того, щоб знати щось подібне, треба читати американські медіа, треба спілкуватись з людьми, які там живуть.

Ті самі «експерти» одразу почали шукати у позиції видавництва якісь невідповідності. То момент для публікації книжки не той, то тема нікому в Україні не потрібна, то сама по собі книжка надто дратівлива чомусь саме для українців, то авторка нікому не вгодила (незрозуміло чим), то не те місце обрали. Не обійшлось і без стандартних мантр про те, що BLM взагалі вигадала Росія. 

Виникає питання: чому ми тоді злимось щоразу, коли закордонні (особливо американські) поважні медіа починають робити абсолютно те саме щодо ситуації в Україні? Чому нас розриває від того, що журналісти невпевнено пишуть про те, що саме російські ракети вбивають українців, що це - геноцид, що це - не лише війна України? І чому ось після такого ми повинні очікувати, що вони слухали нас? І взагалі, чому ми хочемо, щоб ті самі пересічні американці нічого не говорили про Україну без думки українців, коли ми самі вирішуємо які проблеми у Штатах є важливими, а які ні, без врахування думки місцевих? Людям, які кажуть, що висвітлення теми BLM в Україні - це втручання у внутрішню політику США, хочеться відповісти: якщо враховувати теперішні тенденції в американській політиці, то факт наявності українського громадянства робить вас безпосередніми учасниками цієї внутрішньої політики, чи хочете ви цього, чи ні. Зрештою, білих пальто на всіх не вистачить і їх уже майже не лишилось, бо світ брудний. 

Мене часто питають - чи повернусь я до України? Зараз я постійно відповідаю, що я навмисно не втрачаю зв’язок з країною, бо планую до неї повернутись, коли мене нарешті почнуть слухати. Втім після ось таких ситуацій (а вона далеко не перша як мінімум за останні пів року) виникає питання у відповідь - а чи буде можливість повернутись? Чи не визнають всіх, хто вважає цінним людське життя, небажаними елементами суспільства? Чи не почнуть після цієї колонки мене так само засипати погрозами? Чи буде в мене місце виконувати свою роботу, якій присвятив купу сил і часу? 

Я не знаю пані Брюховецьку, я ніколи не перетинався з нею ані в професійному, ані в особистому контекстах. Але особисто я вельми вдячний їй за те, що вона написала цю книгу, зробила цю титанічну роботу саме в такий важливий для країни час. Вся ця ситуація показує наскільки справді важливою є і ця тема не лише для американців, а й для українців. Ця книга може стати справжнім містком між двома націями, які може нарешті зрозуміють, що їх проблеми ближче, ніж здається на перший погляд. Попри всі погрози та скандали, нам потрібно реалізовувати більше таких проєктів, бо теперішня ситуація показує, наскільки глибокою є прірва між США та Україною і як це виливається у зруйновані Росією життя на нашій землі. 

І до речі, про російський слід, який всі так ретельно шукають. Якраз таки за силами та діячами, які і чинили активний спротив BLM та чим його тільки не називали, і стояла Росія. І у цього є підтвердження. Втім не мені ж, двадцятишестирічному малоліту, який сидить у Варшаві - столиці країни, в якої, мабуть, парадоксально склались ледь не найкращі відносини зі США, - й вариться в усьому цьому американському божевіллі, розповідати про такі сліди, а якомусь аноніму з фейсбуку, чи не так?

 

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader
loader