Полювання на українських дітей за кордоном. Як перешкодити Росії?

З початку навчального року суботні та недільні школи за кордоном проходять верифікацію Міністерства закордонних справ та Міністерства освіти і науки України. Вперше за історію незалежності Україна офіційно визнає результати навчання, отримані у цих школах, які протягом 130 років допомагають зберігати ідентичність українців за межами України. Уперше з’являється офіційний реєстр українських освітніх осередків за кордоном. До таких рішень урядовців спонукав виїзд мільйонів українських дітей після повномасштабного вторгнення та прагнення зберегти з ними зв’язок, повернути в Україну та вберегти від впливу «русского міра», який і за кордоном намагається знищити ідентичність українських дітей. 

Відтепер, якщо дитина навчалася в закладі освіти за кордоном і має документ з оцінками, українська школа автоматично визнає ці результати. Це критично важливо для дітей, які перебувають за кордоном, але хочуть отримати український документ про освіту або повернутися до навчання в Україні без втрати класу чи року. Верифікація шкіл – добровільна, але не всі навчальні заклади зможуть її пройти. Відмовлятимуть в першу чергу тим, де викладання ведеться російською або де відчутні російські впливи.

В українській школі у Гамбурзі відкривають 25-й навчальний рік

фото: Facebook школи

Як «русский мір» переманює українських дітей за кордоном

Поки Росія депортує- викрадає українських дітей з України і знищує їхню ідентичність, «русский мір» полює на українських дітей за кордоном. У дослідженні  «Українські суботні і недільні школи за кордоном: відповіді на виклики війни», проведеному Міжнародним інститутом освіти, науки і зв'язків з діаспорою при Львівській Політехніці виявили кілька викликів, пов’язаних російським впливом. 

Найбільший руйнівний ефект діяльності росіян і москвофільських організацій спостерігають у Німеччині, найменший – у Польщі. Російські та проросійські заклади в Європі після 24 лютого 2022 року нерідко мімікрують під українські школи, відкриваючи так звані «українські класи». Такі зафіксували у Німеччині, Франції, Британії. Наші освітяни викривають ці випадки, попереджають батьків і дітей про шахрайство, звертаються до правоохоронних органів та місцевої влади. Часто самі батьки віддають дітей до російських шкіл, не усвідомлюючи загрози. 

Один з авторів дослідження науковий співробітник Міжнародного інституту освіти при Львівській Політехніці Назар Данчишин розповідає, що часто російські та проросійські організації Європи впливають на дітей, організовуючи заходи, які маскують під «культурні» чи «освітні» ініціативи. 

«Наприклад, респондентка з Гамбурґа нарікає на брехню тамтешніх росіян. Так, українську школу ті назвали своєю «філією». Крім того, на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну українських дітей намагалися красти «автобусами», поки дорослі розв’язували низку побутових питань. У Нюрнбергу були батьки, які водили дітей і до української (у вихідні), і до російської шкіл (у будні). При тому, що в російських закладах дітей долучали до пропагандистських акцій – змушували, наприклад, робити два прапорці, український та російський, як символ миру та братерства між агресором і жертвою агресії. У Брно є організація «Мультикультурний центр», але історично – це осередок російський. Вони себе позиціонують як об’єднувачі різних націй, звичайно, на основі російської мови. І, на щастя, вони не дуже дипломатично і ніжно працюють з дітьми і батьками, тому всі, хто туди якимось чином був залучений, чи ходив на якісь гуртки, поступово перестали ходити через конфліктність представників центру», – розповідає Данчишин. 

Як дерусифікують українських дітей за кордоном

Одним з найбільших викликів для навчання стало прибуття російськомовних переселенців за кордон. Про цю проблему говорять директори суботніх та недільних шкіл. У діаспорі вживання російської – табу. Також російська мова викликала стрес у дітей, які мали психологічні травми через вторгнення і стикнулися з російськомовними дітьми за кордоном, які теж опинилися там через війну.  

«Це відкрило очі на рівень русифікації в Україні та поклало початок спроб українізувати такі родини й передусім дітей, які прибули до українських шкіл за кордоном. Російськомовність ставала конфліктом – через несприйняття деяких дітей, з одного боку, з гострими реакціями на мову. І водночас з тим, що багато дітей говорили саме російською. Каменем спотикання у процесі переходу українських учнів за кордоном на спілкування мовою своєї держави найчастіше є позиція і дивна поведінка їхніх батьків, які вперто продовжують розмовляти з дітьми російською, аргументуючи «нам так удобно», –  пишуть автори дослідження. 

Багато дітей зі східних та південних областей України, які виросли у російськомовному середовищі, потрапивши за кордон, почали відкривати для себе не лише українські культурні традиції, а й Україну загалом. Щоб прищепити національні традиції до різних культурних акцій залучають батьків і навіть бабусь. Часто саме з дітей починається українізація родин.  

«На початку в жовтні 2022-го  один хлопчик говорив, що ніколи не чув української мови, що він не знає хто такий Тарас Шевченко. Він вважав, що українська мова – це мова десь на заході тих бандерівців, які живуть в горах. І в травні минулого року на шевченківських читання він стояв у своїй першій вишиванці і розказував вірш Шевченка «Заповіт». І ми його запитали, чи він відчув якісь зміни? А він сказав: «Здається, я став людиною». Це сказала дитина 12 років», – розповіла координатор однієї із школи в Німеччині.  

Голова Світової Координаційної Виховно-Oсвітньої Pади при Світовому Конґресі Українців Любов Любчик стверджує, що натомість не в усіх діаспорних школах розуміють, що навчання в них має вестися виключно українською мовою. «У нас була ситуація в Румунії, коли у школу взяли вчительку, яка через вторгнення приїхала туди з Краматорська. Вона читала предмети російською мовою. У школі не бачили в цьому нічому поганого. Говорили, що вчителька не встигла вивчити українську мову. Але ж у цьому класі навчаються українські діти! Це не масштабне явище, на щастя, але поодинокі випадки у багатьох країнах трапляються», – розповідає Любчик.

Тому у процесі верифікації шкіл Міносвіти є критерії: у школах має бути тільки українська мова, українознавчий компонент (вивчення української мови, літератури та історії) і дипломовані вчителі. 

За словами Любчик, освіта для дітей за кордоном – це не тільки про ідентичність, про знання мови, а також нацбезпека і боротьба з дезінформацією.

Ще одним з викликів для збереження українських дітей за кордоном є й те, що російська мова акредитована як друга іноземна в більшості освітніх систем Європи. Часто аби полегшити собі навчання українські діти обирають російську. Тому українські освітяни та об’єднання українців за кордоном лобіюють інтеграцію української мови в освітні програми західних шкіл. З нового навчального року вперше українську як другу іноземну ввели у кількох регіонах Франції. Пілотний проєкт стартує у чотирьох округах – Парижі, Версалі, Кретейлі та Альпи-Маритімі (Ніцца). Торік українську як другу іноземну запровадили в німецькій землі Гессен. З 1 вересня цього року учні 7–8 класів у Польщі отримали можливість офіційно вивчати українську мову як другу іноземну.

Українська суботня школа імені Олени Вітер при парафії Усіх Святих у м. Венсені, Франція

фото: сайт УГКЦ 

Але водночас російська пропаганда відчутна в певних навчальних дисциплінах загальноосвітніх шкіл Європи – історії та географії. Часто європейські підручники просочені радянськими наративами і підходами. Українські освітяни звертаються до європейських колег, аби виправити ситуацію, проводять «уроки правдивої історії України». Також з цим працюють в Українському інституті та Бюро-обсерваторії з викладання історії в Європі, де заступником обрали колишнього заступника міністра освіти Михайла Винницького.

Як не втратити українських дітей за кордоном

Нині за кордоном працює 500 українознавчих осередків у 85 країнах світу. По суті – ці школи одна з небагатьох можливостей зберегти зв'язок з Україною і ідентичність. Білінгвальних шкіл, де діти повноцінно можуть вчитися українською не так багато. Вони є в Угорщині, Естонії, Німеччині та Польщі. 

Онлайн-карта українознавчих освітніх закладів світу. Проєкт «Український освітній всесвіт» реалізовує Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»

Майже чотири роки повномасштабного вторгнення показали, що дітям важко одночасно вчитися у двох системах освіти – місцевій і українській. Минулого року директори онлайн-шкіл заявляли, що батьки стали масово відмовлялися від навчання онлайн в українській системі освіти через подвійне навантаження на дитину. За даними Міносвіти, майже третина з понад 2 млн українських учнів за кордоном минулого навчального року продовжували дистанційно навчатися в українських школах.

Директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Ключковська переконана, що навчання у суботніх та недільних школах – одна з небагатьох доступних опцій для дітей за кордоном зберегти свою українськість і зв’язок з Україною. «Важливо, що  проблема шкіл українознавства потрапила у поле зору міністерств і відомств України. Що нарешті приходить розуміння важливості цих осередків української освіти, які забезпечують процес збереження української ідентичності тих дітей, чиї батьки прийняли рішення залишитися за кордоном», – говорить Ключковська.  

З 2022 року кількість таких шкіл значно збільшилася, особливо у Європі. Дослідження  «Українські суботні і недільні школи за кордоном: відповіді на виклики війни», проведене Міжнародним інститутом освіти, науки і зв'язків з діаспорою при Львівській Політехніці показало, що найбільше їх з’явилося в Німеччині, Польщі – країнах, куди переїхала значна частина переселенців. Наприклад, у Франції до 2022 року було п’ять шкіл, зараз – 23. Їх відкривають і новоприбулі українці, й діаспора розширила і переформатувала підходи до навчання дітей в уже існуючих школах. 

Директорка української суботньої школи у Гамбурзі Ольга Сукенник згадує березень 2022 року, коли на подвір’ї школи батьки вишикувалися у чергу записуватися до школи. бо почули, що є українська. 

«До вторгнення у нас було 72 дитини, зараз вже більше 400. Ми ще у 2014 році вперше прийняли хвилю мігрантів і говорили, що у нас тепер вся карта України, бо з’явилося багато дітей з Криму, Харкова, Донецька. Тепер діти є фактично з усієї України: 20 груп віком від 3,5 до 17 років. Але після 2022 року приїхало багато й педагогів, які «привезли» живу українську мову. І їх робота в школі відволікає, бо морально важко в чужій країні», – ділиться Ольга Сукенник. 

Учні української школи у Гамбурзі на майстер-класі зі створення ляльок-мотанок

фото: Facebook школи

Суботню школу у Гамбурзі Сукенник відкрила разом з чоловіком 24 роки тому. Ольга вчилася у Гамбурзькому університеті, потім стала викладала у ньому українську як другу іноземну мову німцям. Але помітила, що діти українських мігрантів поступово втрачають свою українську, тому вирішила, що треба українську зберігати й у своїх. «Ми вже подали заявку на верифікацію школи. Для нас це рішення в першу чергу – визнання, що ми громадяни України і діти, які у нас вчаться, також для України є її громадянами, і що вони мають право на навчання. Також це сигнал для Німеччини, що ми не просто група людей, які збирається по суботах і вчать українську мову. А ми – інституція, визнана Україною. Німці на це звертають увагу і для них важливо, що ми цінуємо своє. Вони дітей сприймають по-іншому. З одного боку, діти інтегруються у німецьке суспільство, що важливо для німців. З іншого, це українські діти, які знають свою мову, історію, культуру. Навіть, якщо вони залишаються тут, то в Німеччині з суботніх шкіл ми випускаємо майбутніх адвокатів України, європослів – українців, які для держави за кордоном принесуть величезну користь», – переконує Ольга Сукенник. 

Ростислав і Ольга Сукенники, засновники української школи у Гамбурзі

фото надане Ольгою Сукенник

Ректорка Українського Вільного Університету у Мюнхені  Лариса Дідковська нагадує, що з шести хвиль української міграції чотири були воєнними. «Чотири з п'яти поколінь українців, які не народжені в Україні, розмовляють українською мовою. Значить, це можливо, будучи за кордоном, зберегти свою національну ідентичність, культурну. Українські церкви, українські школи, суботні та недільні, які завгодно за форматом, завжди були фундаментом для збереження української ідентичності за кордоном», – переконує Дідковська.

Значну роль у цьому відіграють й батьки. Українські освітяни закликають батьків за кордоном віддавати дітей до діаспорних шкіл, аби не допустити асиміляції. А також долучатися до створення суботніх та недільних шкіл за кордоном, бо ніхто, крім українців, українську ідентичність не збереже.

Стаття проєкту «Мости України» виходять у рамках партнерського проєкту «Голки» та «Главкома».

«Мости України» – проєкт, покликаний збудувати мости між українцями, які залишаються в Україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові. Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промотувати українську культуру та мову у світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.

Маргарита Ситник

Комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи «Голка»