Про цинізм тих, хто вчив нас демократії

Одним помахом руки Путінський холуй і бульбовий диктатор Лукашенко став знову рукопотискуваємий шановний і поважний лідер країни з якої знімають потрохи санкції.

А попускання санкційного тиску на Білорусь, автоматично означає відкриття широкого вікна можливостей для Путіна. Можна довго обмірковувати, що цим кроком Трамп лише посилює геополітичну невизначеність і недовіру серед союзників.

Адже цукерка Лукашенку, мала б посіяти підозри у його лояльності перед Путіним. А загравання з Путіним, мало б в уяві геніального перемовника посіяти сумніви щодо вірності васала перед Китаєм. Насправді великої довіри у колі малих і великих диктаторів і так ніколи не було. Були і залишаються спільні інтереси, яким мимоволі Трамп і підігрує.

У той час коли США намагаються створити проблеми всім реальним і можливим союзникам він водночас вирішує проблеми тих, хто намагається зруйнувати існуючий світопорядок.

Ту саму демократію, лібералізм і вільну та відкриту економіку, яку так проповідували ментори. Так веде себе колишній гегемон який втрачає панування і з боями відступає та знищує позиції, щоб зупинити рух опонентів. Веде себе огидно і цинічно.

Цинізм напевно і є головне правило міжнародних відносин. Без ретуші пафосних і пустопорожніх фраз. А ще зовсім недавно ми читали про ту ж владу Білорусі інші мантри.

На кшталт цієї: «Вибори 9 серпня не були ані вільними, ані справедливими. Оголошені результати виборів були сфальсифіковані й нелегітимні. США не можуть вважати Олександра Лукашенка законно обраним лідером Білорусі», – йдеться в заяві Державного департаменту США. Тепер часи ретуші пройшли.

Настав час крайнього цинізму. В якому все ж лишається ще одне правило. Історію завжди пишуть переможці. Тому треба вистояти. Вистояти і не прогнутися під цей світопорядок глобального цинізму.

Нині люблять диктаторів, але ніхто не любить диктаторів-невдах. Значить саме у нас така місія… Вибити пиху і з кремлівського карлика і з бульбового диктатора…