Президент Ізраїлю Іцхак Герцог різко розкритикував рішення Канади, Австралії та Великої Британії визнати Палестинську державу, заявивши, що цей крок не сприятиме миру та лише "заохотить сили темряви". Він підкреслив, що це не допоможе звільнити ізраїльських заручників і не наблизить домовленостей між сторонами конфлікту. На цьому тлі BBC пояснює, що насправді означає міжнародне визнання Палестини та чому цей процес має переважно символічний характер.
Як пише видання, Палестина — це держава, яка водночас існує і не існує. Вона має широку підтримку у світі, дипломатичні представництва за кордоном та навіть власні команди на міжнародних спортивних змаганнях, включно з Олімпійськими іграми. Однак через тривалий конфлікт з Ізраїлем ця держава не має офіційно визначених кордонів, столиці та власних збройних сил.
BBC нагадує, що після мирних угод 1990-х років була створена Палестинська адміністрація, яка не отримала повного контролю над територіями і населенням. Західний берег залишається під ізраїльською окупацією, а в Секторі Газа триває руйнівна війна. У такій ситуації визнання Палестини має переважно морально-політичне значення, а не негайний практичний ефект на місцях.
Колишній міністр закордонних справ Великої Британії Девід Ламмі, виступаючи в ООН у липні, нагадав про "особливу відповідальність" Лондона за підтримку рішення про створення двох держав. Він послався на Декларацію Бальфура 1917 року, яка заклала основу для створення "національного дому єврейського народу" у Палестині й одночасно містила обіцянку не шкодити правам неєврейських громад. Прихильники Ізраїлю часто зазначають, що документ не згадував палестинців і не визначав їхніх національних прав.
Територія, відома як Палестина, якою Велика Британія керувала за мандатом Ліги Націй із 1922 по 1948 рік, досі вважається незавершеним міжнародним питанням. Ізраїль був створений у 1948 році, однак спроби заснувати паралельну державу Палестину зазнавали невдач. Як нагадує Ламмі, політики "звикли повторювати слова "рішення про дві держави", маючи на увазі створення палестинської держави на Західному березі та у Секторі Газа зі столицею у Східному Єрусалимі. Та на практиці міжнародні зусилля щодо цього провалилися, а ізраїльська колонізація значних частин Західного берега, незаконна за міжнародним правом, перетворила концепцію двох держав на здебільшого риторичне гасло.
Нині Палестинську державу офіційно визнають близько 75% зі 193 країн-членів ООН. У самій організації вона має статус "держави – постійного спостерігача", що дозволяє брати участь у засіданнях та ініціативах Генеральної Асамблеї, але не дає права голосу при ухваленні рішень.
Як зазначає BBC, список країн, що оголосили про намір визнати Палестину, зростає. Зокрема про підтримку цього кроку заявили Велика Британія та Франція, а також Канада, Австралія, Бельгія та Мальта. Якщо це станеться, Палестина матиме дипломатичну підтримку чотирьох із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН — адже Китай і Росія ще у 1988 році надали їй офіційне визнання.
У такому випадку США залишаться фактично єдиним великим гравцем, який не визнав Палестинську державу. Водночас Вашингтон від середини 1990-х років визнає Палестинську адміністрацію, яку нині очолює Махмуд Аббас, та декларує підтримку "остаточного" створення палестинської держави. Однак ця підтримка мала радше декларативний, ніж практичний характер.
Особливо це помітно за адміністрацій Дональда Трампа, політика якого значною мірою орієнтувалася на інтереси Ізраїлю.
Як пояснює BBC, Велика Британія та низка інших держав роками відкладали рішення про визнання Палестинської держави, розглядаючи цей крок як частину ширшого мирного процесу. У попередніх урядів Лондона домінувала позиція: визнання повинно відбутися «в момент максимального впливу» та у тісній координації із західними союзниками. Лише жестова підтримка, на думку британських політиків, створила б хибне відчуття доброчесності, не змінюючи ситуацію на місцях.
Однак останні події змусили кілька урядів переосмислити підхід. Зростаюча гуманітарна криза у Газі, сцени повзучого голоду, суспільне обурення військовою кампанією Ізраїлю та відчутний зсув у громадській думці в багатьох країнах стали чинниками, які привели до нинішнього моменту.
Деякі держави висунули власні умови. Так, Канада заявила, що її визнання Палестини залежатиме від проведення реформ Палестинською адміністрацією, організації виборів у 2026 році та забезпечення демілітаризації майбутньої держави.
Британський уряд, оголошуючи про намір підтримати визнання, поклав відповідальність і на Ізраїль. У Лондоні заявили, що визнають Палестину на сесії Генеральної Асамблеї ООН, якщо уряд Ізраїлю не здійснить рішучих кроків для припинення страждань цивільного населення у Газі, не досягне припинення вогню, не утримається від анексії територій на Західному березі та не повернеться до реального мирного процесу, який має призвести до рішення про створення двох держав.
Водночас критики зауважують, що визнання державності не повинно залежати від дій іншої сторони, зокрема Ізраїлю. Проте низька ймовірність суттєвих змін у названих Великою Британією сферах зробила офіційне визнання майже неминучим.
Журналісти вказують, що країни, які виступають за визнання Палестини, прагнуть стимулювати пошук шляхів припинення війни в Газі та визначення подальшого політичного процесу.
Адміністрація Дональда Трампа однозначно висловила опозицію до ідеї визнання Палестинської держави. Сам президент США зазначав, що має "розбіжності з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером щодо цього питання під час спільної пресконференції минулого четверга. Водночас обидва політики підтвердили, що обговорювали це питання під час двосторонньої зустрічі.
Нещодавно державний секретар США Марко Рубіо під час спільної пресконференції з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу заявив, що міжнародні кроки щодо визнання Палестини можуть надати ХАМАС "більшу сміливість". Ця позиція перегукується з аргументом Ізраїлю, який вважає, що визнання стане "нагородою за тероризм" після атак ХАМАС 7 жовтня 2023 року.
Рубіо також наголосив, що США попередили прихильників визнання про можливі наслідки для регіону, зокрема про ймовірну анексію Ізраїлем частин Західного берега. "Ми сказали їм, що це може спровокувати взаємні дії і ускладнити досягнення припинення вогню у Газі", — говорив держсекретар на початку вересня.
Нагадаємо, за даними Reuters, Німеччина не планує визнавати Палестину в найближчій перспективі.