/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F2d219385384b08adb585c0166e42c24b.jpg)
Як працювала каральна психіатрія в СРСР, жертвами якої стали тисячі українців, і до чого тут скандал з мамою Буткевича
Українці в соцмережах активно обговорюють скандал навколо матері олігарха Геннадія Буткевича Неллі Михайлівни, яка виявилась не рядовою учасницею радянської мережі так званої "каральної психіатрії", незаконної репресивної системи, що існувала в СРСР і жертвами якої стали тисячі українців.
24 Канал розповідає, як діяла "каральна психіатрія" та яку роль в ній відігравала нещодавня ювілярка.
Що відомо про скандал навколо Неллі Буткевич?
17 вересня 2025 року футбольний клуб "Полісся" з Житомира привітав матір свого президента з 90-річним ювілеєм. Більшість підписників клубу у соцмережах нічого поганого в цьому не помітили й залишали під привітанням сердечка та схвальні коментарі.
Натомість спортивний журналіст Володимир Гарець з цікавості вирішив загуглити щось про ювілярку й знайшов у мережі повно згадок про її повну тезку Неллі (Нелю) Михайлівну Буткевич, яка виявилась керівницею медичного відділення психіатричної лікарні Дніпропетровська (таку назву носило місто Дніпро під час радянської окупації та до декомунізації 2016-го). Виявилось, що вона відповідала за так звану "каральну психіатрію".
Про злочинну діяльність пані Буткевич, несумісну не лише з клятвою Гіппократа, але й навіть радянськими законами, розповідали відомі українські дисиденти Йосип Тереля, Михайло Луцик та Анатолій Ільченко.
Спогади Йосипа Терелі можна переглянути за посиланням тут https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/try-roky-dnipropetrovskoji-spetstyurmy-josypa-tereli/
А спогади Михайла Луцика – тут https://rozmova.wordpress.com/2020/04/26/lutsyk-mykhailo/
Перші двоє залишили спогади про своє перебування в Дніпропетровській спецлікарні (СПЛ), а пан Ільченко розповів про поневіряння та роль у них Неллі Буткевич в розлогому інтерв'ю для youtube-каналу "Обличчя Незалежності" в 2021 році.
Спогади Анатолія Ільченка: дивіться відео
Усі матеріали досі є у відкритому доступі, а кількість переглядів інтерв’ю Ільченка перевалило за 5 000. Розповіді жертв пані Буткевич страшні та шокуючі, ба більше, видають у ній справжню садистку.
Викликавши мене на черговий допит-провокацію, Буткевич цинічно заявила, що тепер я можу скаржитися Господу Богу; на що я їй відповів, що я ніколи не скаржився, але постараюсь усе запам’ятати. На це вона мені відповіла: "Ви що, серйозно думаєте звідси вийти? Чи ви хочете передати нас міжнародному трибуналові? Ми самі – трибунал. Тереля, ви хвора людина: вже те, що ви називаєте себе християнином – це хвороба, хвороба серйозна і невиліковна, і ми вас будемо до тих пір лікувати, доки ви від цього маячіння не відмовитесь". Я відповів, що християн багато не лише в нас у Союзі, а й за кордоном, є навіть президенти, – на що Буткевич сказала, що вони доберуться і туди, на гнилий Захід – "Ми вилікуємо всіх!",
– так дисидент Йосип Тереля згадував про розмову з Неллі Буткевич.
Допис Володимира Гарця, який спершу з'явився у соцмережі Х, швидко став вірусним. Більшість коментаторів за численними збігами (походження з Дніпра, приналежність членів родини до спецслужб і, власне, повний збіг імені) беззастережно ототожнили садистку зі спогадів дисидентів з милою бабусею/матір’ю власника ФК "Полісся" і суперфанаткою команди на трибунах стадіону в Житомирі. А також висловили своє обурення тим, що зло не лише не було покаране, але й, схоже, перемогло.
Що відомо про "каральну психіатрію" в СРСР?
"Каральна психіатрія" (інша назва – "репресивна психіатрія") та ширше "каральна медицина" – це специфічний вид репресій держави проти інакодумців, які не відповідають її уявленням про ідеального громадянина. Метою було не "лікування" чи "перевиховання", а ізоляція та фізичні страждання жертв, які наважились бути не такими як всі. Ідея ця не нова й активно використовувалась ще мінімум з 19 століття.
Такі злочинні практики свого часу використовували різні держави, зокрема, й цілком демократичні, такі як США чи Велика Британія, де в першій половині 20 століття у такий спосіб переслідували геїв. Нині інакодумців у такий спосіб активно карає Іран та інші тоталітарні держави. Стрімко відроджує відповідні традиції й путінська Росія.
Попередник Росії під назвою СРСР досяг у каральній психіатрії, мабуть, найбільших успіхів. Вона вже існувала в часи Сталіна, проте, тому не було особливих підстав масштабувати ці практики, на відміну від його менш кривавих наступників. У часи Брежнєва засилати людей до концтаборів без будь-яких підстав і карати за те, що Джордж Орвелл називав "думкозлочином" (Thoughtcrime – 24 Канал), вже вважалося моветоном, а за невдоволення радянською дійсністю карати кортіло, тому режим звернувся по допомогу до людей в білих халатах.
Схема була простою: оскільки радянський устрій був "ідеальним", а пломбір – найсмачнішим, то заперечувати це й звертати на недоліки – це вже "шиза" і з таким треба лікуватися до психлікарні. Але це не кримінальне покарання, а лікування, тобто допомога людині, тому не може бути й мови про політичні репресії.
Етапною подією стало укладання між СРСР і цивілізованим світом (або як казали в СРСР – "колективним Заходом") Гельсінської декларації 1975 року. Відповідно до неї СРСР брав на себе зобов’язання дотримуватись прав людини та не здійснювати політичних репресій. Оскільки відмовитись від них комуністи не могли за жодних обставин – довелося масштабувати досвід каральної психіатрії ще активніше.
При цьому повністю від "політичних" статей СРСР не зміг відмовитись до кінця свого існування, але всіляко намагався применшити їхню кількість. І тут у пригоді й стала "медицина". Спеціально для таких випадків були вигаданий новий діагноз – "млява шизофренія".
Млява шизофренія. Як радянські лікарі вигадали хворобу, що не існує: дивіться відео
З 1962 по 1974 роки кількість місць у них зросла з 222,6 до 390 тисяч осіб. А наприкінці 1980-их з психіатричного обліку по всьому СРСР зняли більше мільйона осіб.
- Завдяки дослідженням російського історика Олексія Макарова ми знаємо, що в 1970-их визнавали неосудним і піддавали примусовому лікуванню приблизно кожного 6 обвинуваченого за статтями про "антирадянську агітацію і пропаганду" та про "поширення свідомо неправдивих вигадок, що порочать державний і суспільний лад".
- Тобто можна говорити, що комуністи могли "закрити" в "псіхушках" сотні тисяч незгодних. Це могли бути як небезпечні дисиденти, так і занадто розумні митці, яким не знаходилось місця в радянській реальності (той же Венедикт Єрофеєв), священники, музиканти (рокери) та багато інших.
Звісно, серед жертв режиму було чимало українців, бо їм не подобалось не лише "морозиво", а й співіснування під ярмом "старшого брата".
Центром каральної психіатрії в Україні в часи радянської окупації було місто Дніпропетровськ. З 1968 по 1991 роки в місцевій психіатричній лікарні, в якій працювала та очолювала одне з відділень мати Геннадія Буткевича, на примусовому лікуванні примусово утримувалися дисиденти за сфабрикованими діагнозами "млява шизофренія" чи "сутяжно-параноїдальний розвиток особистості". Їх буквально штампували злочинці-лікарі, щоб дати підстави КДБ "закрити" потрібну людину.
Ухвала колегії Київського обласного суду щодо Миколи Плахотнюка, 14 листопада 1972 року / фото УІНП
У Дніпропетровській психлікарні перебували в примусовій ізоляції такі відомі українські дисиденти як генерал Петро Григоренко, Анатолій Лупиніс, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Василь Рубан, Юрій Ветохін та інші.
Чому зло залишилось не покараним?
Про скандал навколо Неллі Буткевич написали журналістка Яніна Соколова, її колега Тетяна Даниленко та багато інших.
Допис Яніни Соколової:
Допис Тетяни Даниленко:
Написала про скандал і Дарія Гірна, авторка інтерв'ю з дисидентом Ільченком 2021 року. Також вона віднайшла згадку про Буткевич і її роль у політичних репресіях у виданні Української Гельсінської Групи "Вісник репресій в Україні" за (увага!) №9 за 1981 рік.
Допис Дарії Гірної:
У коментарях під її дописом своїм шокованим "Ого!" ділиться відомий публіцист Вахтанг Кіпіані, який, можливо, як ніхто інший знає, що посіпаки злочинного радянського режиму не "канули в лету" разом із СРСР, а пережили як імперію, так і, на жаль, своїх жертв, і досі можуть залишатися серед нас.
Виходить, що страшна правда про катів з уст їхніх жертв весь час була поруч, але на неї ніхто не зважав, вважаючи ті події давнім і вже забутим минулим. Але вона все одно повертається, нехай і в такий химерний спосіб – через інстаграм футбольного клубу з Житомира.
Причина таких неприємних відкриттів проста – в Україні після повалення радянського режиму не було проведено люстрацію, не були покарані кати та призвідники репресій. У нас не було свого Десмонда Туту з його філософією "убунту", який закликав колишніх організаторів апартеїду до каяття, а їхніх жертв – до прощення. Наші колишні карателі навіть не змушені були виправдовуватись, не те що проходити через суди як у тій же ПАР. Відтак вони (більшість) та їхні діти й сформували нову політичну еліту України. Коли ж архіви спецслужб нарешті відкрилися, а численні свідчення жертв отримали документальне підтвердження – ми просто відмахнулись черговим "не на часі", не звертаючи уваги на окремі наукові розвідки та повідомлення від Інституту Національної Пам'яті.
Що буває, коли зло залишається не покараним, нам дуже яскраво показує Росія. Там нині активно повертаються до радянських практик. І за кількістю політично вмотивованих вироків Путін вже перевершив епоху Брежнєва. Зокрема, й за суворістю термінів. Так, навесні 2025 року колишній двічі "випускник" системи радянської каральної психіатрії Олександр Лобов отримав від Путіна 18 років ув'язнення за пост про знищення Керченського мосту. Це втричі більше, ніж Лобов відсидів за часів СРСР.
Звісно, не забули росіяни й про каральну психіатрію – за останні роки в цій державі зафіксовані вже десятки (можливо – сотні) подібних випадків. Найбільш відомий випадок – примусове лікування якутського шамана Олександра Габишева, який ішов на Москву виганяти злих духів із Путіна, але був ними ж і перехоплений та показово покараний. Інші випадки зафіксували в своєму розслідуванні "Лікарня, з якої не вийти" журналісти російського видання "Берег".
Жертвою російської каральної психіатрії став також український громадянин – захоплений окупантами в Криму Ільмі Умеров. Нині через це проходять викрадені росіянами українські діти та захоплені ворогом українські бранці. Тому маємо справу не з далеким відлунням минулого, а з цілком живою та реальною загрозою.
