Освіта під окупацією: як Росія краде майбутнє українських дітей

Новий навчальний рік в Україні розпочався для 3,5 мільйона дітей, але не всі вони сіли за парти в українських школах: 303 тисячі навчаються за кордоном і ще 36 тисяч перебувають на тимчасово окупованих територіях. Однак на ТОТ є діти, які через окупацію взагалі зникли з українського освітнього простору. Освіта рідної країни для них недоступна, натомість нав’язуються чужі стандарти, ідеологія та системне знищення української ідентичності. І саме це становить найбільшу загрозу й трагедію — вони ризикують бути втраченими для України. Про те, як ми зможемо повернути їх після деокупації, потрібно думати вже зараз.

Масштаби й невидимі зони російської освітньої експансії

Статистичні дані демонструють колосальний масштаб проблеми. За офіційними даними, від початку повномасштабного вторгнення до РФ було депортовано близько 19,5 тисячі дітей, а за 11 років війни — значно більше.

Водночас міжнародні спостерігачі майже не мають доступу до ТОТ із 2014–2015 років, що створює «білу пляму» тривалістю понад десятиліття. Щомісячні оперативні зведення ООН не дають жодної інформації стосовно освіти на окупованих територіях. Ми не знаємо достеменно, що відбувається з українськими дітьми в окупації — особливо з тими, хто народився після 2014 року. В Криму вже виросло ціле покоління відірваних від України дітей.

За даними МОН, за літо 2025 року ми втратили 8 тисяч дітей, які з ТОТ підтримували зв’язок із українською системою освіти: якщо 2024 навчальний рік розпочинало 44 тисячі дітей, то 2025 року їх уже 36 тисяч.

Невелика кількість тих, хто намагається зберегти контакт із українською освітою, пояснюється не лише тим, що окупанти чинять тиск на родини, а й небажанням бути частиною українського простору. І хоч як це болісно визнавати, для частини дітей та молоді держава Україна (а водночас — її мова та історія) не є цінністю, задля долучення до якої є сенс докладати зусиль.

Системне знищення через ФГОС

Освіта — потужний інструмент формування ідентичності. Тож Російська Федерація прицільно працює зі змістом освіти через упровадження «Федеральних державних освітніх стандартів» (ФГОС), спрямованих на «формування основ російської громадянської ідентичності, почуття гордості за свою Батьківщину, російський народ та історію Росії».

Українських учителів на окупованих територіях замінюють завезеними з Росії або ж здійснюють перепідготовку тих, хто погоджується співпрацювати з окупантами. Насамперед це стосується вчителів української мови та літератури, історії України та початкових класів. За даними Інституту масової інформації, на вересень 2023 року таку перепідготовку пройшли 35 тисяч українських учителів, які залишилися на ТОТ. Педагогам, готовим реалізовувати російські освітні програми, пропонують навчання в РФ та АР Крим. Ті ж, хто не погоджується на співпрацю, зазнають переслідувань, їх викрадають і катують. Окремою процедурою є акредитація закладів освіти, що дає можливість випускникам отримувати свідоцтва російського зразка.

Розуміючи вплив літератури на формування свідомості, окупаційна влада активно знищує україномовні книжки та постачає російськомовні видання. Частиною виховної роботи є регулярні виїзди школярів на відпочинок, екскурсії, навчання на територію РФ.

До включення окремих територій до складу РФ на них діяли окремі освітні стандарти освіти та програми: «Уроки громадянськості й духовності Донбасу», «Фізична географія рідного краю», що мали виховувати «ідентичність громадянина «Донецької народної республики» на противагу українській ідентичності.

Найбільшого впливу зазнають три освітні галузі:

Мовно-літературна. 2017 року українська мова як предмет зникла у школах окупованої Донеччини. Освітній стандарт 2018 року передбачає п’ять годин російської мови на тиждень і лише одну годину української — за наявності охочих. 2024/2025 навчального року охочих вивчати українську мову на окупованих територіях Донеччини не було. У Херсонській області українська та кримськотатарська мови викладалися як «рідні» — таке формулювання застосовують у РФ для мов національних меншин.

Громадянська та історична галузь використовується для переписування історії: викривлення фактів, іншого трактування історичних подій та причин і наслідків російсько-української війни. Впроваджуються ідеї «взаємозв’язку з історією російської цивілізації» та «гордості за багатонаціональний народ Росії».

Географічний складник природничої галузі став інструментом легалізації окупації: змінюється подання географічної інформації, кордонів, належності територій відповідно до російських претензій.

Мілітаризація як формування ідентичності

Щопонеділка в усіх школах на окупованих територіях відбуваються «Розмови про важливе» — заняття про «ключові аспекти життя людини в сучасній Росії». Проводяться уроки на теми: «Росія — погляд у майбутнє», «День народної єдності», «День возз’єднання Криму з Росією».

Окремі виховні заходи ініціюють на місцях. Наприклад, захід «Я закоханий у тебе, Росіє» у дитячому садку на окупованій території Херсонщини, під час якого «одна група дітей намалювала березовий гай, а друга — прапор РФ».

Учнів долучають до мілітарних рухів «Орлята» та «Юнармія». З 2017 року відбуваються змагання «Майбутній воїн» для школярів Донеччини 14–17 років для посилення «морально-психологічної готовності до захисту Батьківщини». Мілітаризм стає ключовим компонентом освіти регіону.

До закладів освіти регулярно запрошують учасників бойових дій («ветеранів СВО») для формування позитивного іміджу армії РФ. Цинізм цієї практики особливо очевидний, якщо зважати на те, що серед тих, хто воював у складі армій «ДНР» і «ЛНР», було вбито щонайменше 4163 особи (станом на початок 2022 року) — потенційних батьків майбутніх учнів деокупованих територій.

Невидимі та незворотні втрати

Наразі неможливо достеменно встановити прогалини у знаннях учнів у окупації. Брак системної комунікації з 2014 року призвів до катастрофічно слабкого звʼязку дітей із ТОТ з Україною. Наявність гарячих ліній, освітніх центрів «Крим-Україна» та «Донбас-Україна» не означає, що вони відомі дитині на окупованій території. Громадський сектор виконує фантастичну роботу щодо інформування, залучення, вивезення молоді на підконтрольні території — й водночас сотні тисяч дітей і далі живуть в окупації.

Рік тому ГО DOCCU в партнерстві з Plan International за підтримки Європейського Союзу почали розробляти матеріали з подолання освітніх втрат для 5–9-х класів із української мови, літератури, математики, історії, англійської мови та природничих наук.

Розробники відійшли від концепції класу, виокремивши ключові теми. Якщо дитина в 9-му класі не розуміє дробів, вона не повертається до матеріалу 5-го класу, а отримує конкретний інструмент — робочий зошит «Дроби». Із 5-го до 9-го класу створено по 12 зошитів на 24 уроки до кожного предмета — загалом 1728 готових рішень. Матеріали розробляли для самоспрямованого навчання, враховуючи, що дитина може не мати доступу до українського вчителя.

За підтримки Finn Church Aid Ukraine та Education Cannot Wait створено матеріали для початкової ланки — по 64 уроки з української мови, математики та «Я досліджую світ».

Доступ до таких матеріалів може бути містком для дитини в окупації до української освіти.

Виклики майбутньої деокупації

Повернути освіту на території, що були під окупацією, непросто. Це показує досвід деокупованих територій Київської, Чернігівської, Сумської областей. Типові проблеми тут — відсутність управлінських команд (особливо у випадках, коли попередні управлінці долучилися до впровадження освітніх стандартів РФ), брак кадрів для відновлення національної освіти, відмова колективів від співпраці з підозрюваними в колабораціонізмі (і як наслідок — брак учительства), значні руйнування освітньої інфраструктури, заборгованості із зарплат, складний психоемоційний стан учасників освітнього процесу.

Державний План відновлення України наразі передбачає для постраждалих регіонів лише один інструмент — мобільні школи. Проте він не враховує питання інтеграції учнів після тривалого впливу російської пропаганди й не визначає, хто викладатиме у школах на деокупованих територіях. Тобто проблема відновлення навчання та реінтеграції освітніх закладів фактично залишилася поза державними стратегічними документами.

Тим часом найближчим викликом стає завдання залучити до навчання дітей із прифронтових громад і тимчасово окупованих територій, аби кожен із них мав шанс на якісну українську освіту. Масштаби завдання вражають, адже йдеться про необхідність розробляти інструменти діагностики та компенсації освітніх втрат, навчати педагогів індивідуалізації освіти, забезпечувати практики діалогу для спільного майбутнього, формувати кадровий резерв учителів для роботи на деокупованих територіях, створювати цифрові освітні центри як альтернативу зруйнованим школам. Усе це потребує значних витрат. Чи зможе Україна на етапі відновлення знайти потрібні кошти навіть із залученням іноземної підтримки? Навряд чи, адже йдеться про дуже великі суми. За оцінками спільного дослідження Світового банку, уряду України, ЄС і ООН, тільки на початок 2024 року збитки в освітній інфраструктурі становили 5,6 млрд дол.

Висновки: час працює проти нас

Кожен день окупації — це ще один день під впливом російської пропаганди й освітніх стандартів. Освітні втрати на окупованих територіях не просто кількісні — вони якісні, ідентичнісні, світоглядні.

Досвід ГО DOCCU показує, що створення адаптивних освітніх матеріалів і центрів підтримки можливе, але масштаб проблеми вимагає системного державного підходу. Діти, які виросли в окупації, потребуватимуть особливої уваги, розуміння та професійної підтримки. Стратегія реінтеграції має бути людиноцентричною, гнучкою та враховувати специфіку кожного регіону. Ми не можемо дозволити собі ілюзії, що після деокупації все повернеться до норми. І цю роботу треба починати вже сьогодні — поки ще не пізно зупинити процес формування поколінь, відчужених від України.