Ринок праці – 2030. Чи потрібно Україні аж стільки психологів?

Слухав по радіо представницю одного потужного порталу з пошуку роботи. За її даними, за підсумками вступної кампанії у топ найпопулярніших спеціальностей серед абітурієнтів вирвався фах психолога. Вже не юристи, які лідирували десятиліттями, вже не айті чи лікарі, і тим паче не інженери чи агрономи, які гостро потрібні Україні...

Всі хочуть бути психологами...

...І не лише абітурієнти.

У нашій бульбашці тренд «набридло все, міняю роботу – стаю психологом» популярний вже років з 10. Ви, певно, теж помітили.
Феномен...

Просто уявімо: через чотири-п'ять років найбільшу пропозицію на ринку праці складатимуть фахівці, які матимуть гуманітарну, а не медичну освіту, які не матимуть права займатися діагностикою чи призначенням ліків. Вони всі займатимуться проблемами та ментальними процесами по суті здорових людей, в яких у житті, як завжди, бувають білі і чорні смуги?
Вже навіть самі професійні психологи стривожені таким рухом.

Кілька місяців тому на «Главкомі» вийшло інтерв'ю психотерапевтки та університетської викладачки Анни Собчак. Вона вже там поставила «діагноз» цьому тренду: «Розлади стали статусною річчю, мати яку «модно».

Отже, попит зростає, пропозиція наздоганяє.

Слово «травма», яке мало б бути обережним та професійним, стало новим синонімом чогось неприємного в житті. Ми підміняємо біль – травмою, досвід – патологією, а життя – клінічним кейсом. Психологічна культура в медіа сьогодні часто схожа на супермаркет з жувальними діагнозами: травма прив’язаності, емоційне насильство, нарцисична мама, токсичний тато, дитинство без безумовної любові. І кожен епізод стає приводом його «пропрацьовувати». Висновок фахівця дуже простий: «Не все потрібно ремонтувати. Щось потрібно прийняти. І навчитися з цим бути»