/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2Ff855d42ae5ae4045f6e32d089929a564.jpg)
Поки всі говорили про Козака, у Путіна з'явився справжній "супергравець"
Про те, чим у Росії займається Сергій Кирієнко, пише Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.
Що курує Кирієнко?
- Кадрові питання через "Президентську академію", її програми та АНО "Росія – країна можливостей". Куди входять "Школа губернаторів", конкурс "Лідери Росії", понад десяток профільних програм та новинка 2024 року – курс "школа мерів".
- Процес зміни еліт та втягнення до влади "ветеранів СВО". Це варто згадати як окремий напрямок. Частина учасників війни (після, до речі, справді гарного навчання) одержує високі посади. Це теоретично (на практиці подивимося після війни) демонструє іншим можливість соціальних ліфтів "для ветеранів". Тим самим знижуючи потенційну післявоєнну агресію щодо влади. Це найважливіший процес для забезпечення стійкості Володимира Путіна в перспективі.
- М'яку силу на пострадянському просторі та у Східній Європі. Це не тільки вибори в Молдові, це інформаційні операції (до речі, розгойдування теми щодо ТЦК активізувалося після того, як Кирієнко отримав український напрям), мережа ЗМІ, що залишилися у спадок від Євгенія Пригожина, інтернет (син Кирієнко – керівник VK, до слова).
Як Кирієнко формує владу у Росії?
Фактично ми спостерігаємо унікальний для Росії процес, коли представник умовно "третього ешелону" російських еліт за 10 років увійшов до числа "бояр" – найближчого оточення Путіна. При цьому він активно використовував поперемінно партнерства з Ковальчуками, Грефом, Патрушевим, Чемезовим і навіть Сєчіним. З усіма переліченими, крім нафтового боса, зберіг рівні робочі відносини.
До чого це я? У Росії відбувався єдиний день голосування – обирали губернаторів та законодавчі збори у регіонах. У 2025 році кількість суб'єктів федерації, у яких пройшла зміна глави, рекордна – 21. З них 17 пройшли через програми Кирієнка та його відбір.
Тож управлінець може поставити собі в заслугу те, що з 89 регіонів (разом з окупованими областями України) вже у 76 стоять випускники його "шкіл", а ще у 4-х є учасники інших програм – "Час героїв" або фільтра "Попрацюй на "нових територіях" – отримай посаду".
У цьому році була завершена атака на двох "політичних важкоатлетів", які представляли регіональні еліти. Колишній губернатор Ростовської області пішов на пенсію в Радфед, а багаторічний керівник Свердловської – в нікуди. Їм на зміну прилетіли "пташенята" Кирієнка.
Серед інших особливостей дня голосування 2025 року – горизонтальний дрейф. З одного боку, у Росії стало традицією надсилати до регіонів "парашутистів" – ставити губернаторами людей, які раніше жодного разу не були у "своєму регіоні". У циклі 2024 – 2025 парашутисти (вже від Кирієнка) перелітали між регіонами. Тобто маємо вже не лише вертикальні, а й горизонтальні перестановки. Що, як мінімум, цікаво.
Скасування управління прикордонного співробітництва в адміністрації Путіна та управління з міжрегіональних та культурних зв'язків зі створенням на їхньому місці одного, нового – це переформатування під Кирієнка. Де, до речі, Козаку не було місця.
Можна говорити про появу нового "супергравця" в оточенні Путіна. Але він має й слабкі місця. М'яка сила на пострадянському просторі – ласий, але небезпечний шматок. Кирієнко ефективно розв'язав проблему заміни еліт в Абхазії, значно гірше (але в "плюс" для Росії) спрацював у Грузії. З Молдовою буде складніше. Але навіть провал там він може списати на "спадщину попередників".
2026 рік – це період, коли новому фавориту доведеться продемонструвати ефективність. Тим більше, що в проєкті бюджету Росії, попри скорочення багатьох напрямків, на програми, ЗМІ та АНО, пов'язані з Кирієнком, грошей підкинули дуже щедро. Зокрема й за захищеними графами бюджету.
Чого очікувати від Кирієнка у 2026 році?
Буде спроба розгойдування пострадянського простору. Окрім Грузії та Молдови, увагу приділять Казахстану, Киргизстану, Вірменії і Білорусі.
На українському напрямі кількість атак та вибудовування мереж донесення інформації значно збільшиться. Мовиться не про фейки і завдання з викриття (на що дають грантові гроші), а про планомірну роботу з обережного і не надто помітного розгойдування громадської думки.
Вона буде пов'язана з генерацією власних наративів, активнішою політикою (з більшою часткою свободи, до речі) в інформаційному полі. Популярним механізмом "заборон" ця проблема не вирішується, а, можливо, посилюється.
У Східній Європі потренувалися на формально нейтральному полі "литвінізму" (історичні суперечки Білорусі та Литовської республіки) як механізмі налякати Вільнюс загрозою від "білоруських демократів-націоналістів". Спрацювало, до речі. Це означає, що механізм можна запускати і на український напрямок. У Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Молдові, країнах Балтії. Тут із механізмами протидії поки що теж складно.
Для України це небезпека. Але й сигнал до дії. Адже за грамотної організації інформаційної роботи по кожному з напрямів та робочої комунікації із сусідами можна за кілька місяців побудувати механізми реакції та протидії таким загрозам. Ще раз наголошу – не програми "боротьби з фейками" а механізм активної реакції. Тоді 2026 рік пройде спокійно. І, бач, один із досить розумних ворогів потрапить в опалу царя.
А щодо Козака не хвилюйтеся – повернеться. Як контактер із західними елітами. Міф про "миротворця-переговорника" є чудовою легендою для початку нової кар'єри.
Можливо, повернеться і до переговорів на українському напрямі. Тоді доведеться згадувати, як цей "миротворець" під час роботи ТКГ створював колосальні проблеми для української делегації, і наскільки він справді був небезпечний. Але це вже тема для іншого тексту, коли сьогоднішній відставник виявиться у новій ролі.

