Пам’яті історика, військовослужбовця Володимира Брославського

Вивчав минуле, а воював за майбутнє

Володимир народився 22 квітня 1979 року в Бережанах на Тернопільщині. Закінчив місцеву загальноосвітню школу, а згодом – історичний факультет Тернопільського педуніверситету, де продовжив працювати як викладач і співробітник наукового відділу. 

У 2007 році захистив кандидатську дисертацію на тему російського царату в Правобережній Україні (1793–1861 роки). Був ініціатором створення освітнього порталу «Академія» та з 2014 року очолював громадську організацію «Інститут модернізації суспільства». 

«Його життя було прикладом служіння науці, студентам і Україні. У стінах університету Володимир Любомирович залишив по собі не лише вагомі наукові доробки, а й безцінну людську теплоту, доброту, вміння надихати молодь. А на полі бою — приклад мужності, честі й відданості рідній землі», - згадують колегу у Тернопільському національному педагогічному університеті  ім. Володимира Гнатюка.  

У травні 2015 року чоловік був мобілізований до лав ЗСУ, отримав статус учасника бойових дій. Володимира нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» III ступеня. 

При цьому він не залишив свою наукову діяльність: у 2018 році був делегатом Міжнародного форуму ректорів у Китаї, з 2019 року координував співпрацю між ТНПУ імені Володимира Гнатюка та Шеньянським педагогічним університетом, був координатором Інституту Конфуція. 

«У нашій пам’яті Володимир Любомирович назавжди залишиться прекрасним викладачем, наставником і людиною, якій було не байдуже. Йому було не байдуже, коли ще в далекому 2013 році ми, студенти, виходили на площі та майдани, щоб відстояти своє майбутнє. Саме він був одним із небагатьох, хто був разом із нами, підтримував, пояснював те, чого ми, з огляду на свій вік, ще не розуміли й не бачили», - написала його колишня студентка Юлія Янчинська.

Із початком повномасштабного вторгнення Росії до України Володимир знову долучився до лав оборонців, спершу – у складі розрахунку зенітної установки, а згодом – у підрозділі контрдиверсійної боротьби, виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині. Пізніше у мінометній батареї вів бої за Донбас і Сумщину. 

21 вересня 2025 року «Хорват» віддав життя за Україну, рятуючи пораненого побратима. 

Речник 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ Юрій Кульпа написав: «На жаль, світ покидають найкращі. «Хорват» — командир мінометної батареї. Професіонал, Патріот, Людина з великої літери. Його знали всі — надійний, відважний, завжди поруч із побратимами». 

Побратими згадують загиблого бійця як істинного вчителя чи то на полі бою чи в мирному житті. 

«Любомирович, Ти був вчителем, як в університеті, так і на війні, Ти був справжнім і турботливим командиром, але найголовніше Ти був справжнім і щирим Другом. Я ніколи не забуду наших нічних розмов в аеропорту, шлях, котрий ми йшли пліч-о-пліч під Куп'янськом і на Сумщині, наші "звіряння годинників" за чаєм і кавою у Великій Писарівці. Спочивай з Богом, Друже. Честь Ми помстимося. Єдине, що можу пообіцяти», - написав побратим Володимир Бірчак.

У воїна залишились дружина, діти, мати та сестра. 

Вічна слава і шана Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Volodymyr Broslavskyj, Фейсбук-сторінка Володимир Бірчак