Сирени повітряних тривог: історія музичного інструмента, який став голосом війни
За роки війни ми мали б уже звикнути до цього мерзенного, проникаючого в тебе звуку. Здавалося б - мусимо. За статистикою, яку в реальному часі веде застосунок Kyiv Digital, на 19 вересня лише у Києві повітряна тривога звучала 1825 разів. Загалом у режимі тривожності кияни перебували 2222 години та 31 хвилину. 92 доби із хвостиком… Три місяці життя. Але виявилося, звикнути до цього неможливо.
Чому використовується саме цей звук, коли вперше прозвучала сирена і яке відношення вона має до музики - у матеріалі Коротко про.
«За своєю насолодою рівнявся чистому жіночому голосу»
Перша сирена була представлена професором фізики Единбурзького університету Джоном Робінсоном у 1799 році. Свій винахід він позиціонував як музичний інструмент.
«Була виготовлена засувка, що відкривала та закривала прохід труби. Прилад був приєднаний до труби повітроводу, що веде від міхів до повітрообмінника органа. Повітрю просто дозволяли м'яко проходити нею під час відкриття крана. Коли це повторювалося 720 разів за секунду, звук "соль" у високому регістрі звучав надзвичайно плавно, за своєю насолодою рівнявся чистому жіночому голосу», - писав Робінсон у своїй книзі « Система механічної фізики ».
Вчений підкреслив: при дуже високій частоті (720 коливань за секунду, тобто ~720 Гц) звук сприймається як чистий та м'який. Діапазон жіночого сопрано часто лежить приблизно від 250 до 1000 Гц, тому 720 Гц дійсно потрапляє в область яскравого, але «чистого» жіночого голосу.
Як музичний інструмент "сирена" (названа на честь давньогрецьких міфічних істот) поширення не набула. Але в 1819 році, не менш допитливим французьким вченим Шарлем Каньяром де ла Туром, ідея була підхоплена і трансформована в першу механічну сирену.
Перші сирени були невеликими за розмірами та простими в обладнанні. Фото: wikipedia.org
Черчілль пропонував не будити сиреною людей ночами
У роки Першої світової війни та перших повітряних нальотів в Англії обговорювалося питання: чи потрібно сповіщати про них населення. Чому саме у Лондоні виникла дискусія? Німецькі цеппеліни скидали бомби саме на столицю острівної держави, і з цим треба було щось робити. 1917 року в Палаті громад довго вирішували, як розвивати систему попереджень. Зійшлися на її необхідності для військових, поліції та стратегічно важливих підприємств, а ось звичайне цивільне населення вирішили не повідомляти. Боялися паніки, заворушень та тисняви у метро. Крім того, люди, почувши про наближення цеппелінів, не поспішали ховатися, а навпаки - виходили подивитися на гігантів, що ширяють у небі.
Втім, деякі політики, наприклад Уїнстон Черчілль (ще не прем'єр, але вже помітна постать у суспільстві), вважали, що вдень людей все ж таки слід попереджати - тоді в них буде час сховатися. А от уночі все-таки не варто, адже громадяни й так перебувають у своїх будинках, а звуки тривог лише розбудять людей та порушать їхній сон.
Але демократія - це демократія. Парламент вирішив «толерантно»: у Лондоні заборонити, в інших містах віддати на відкуп місцевим меріям. Вже тоді тривожні сигнали почали з'являтися всюди, а їх першоджерелом стали саме сирени.
Звуки інстинкту небезпеки
Широке поширення сирени набули вже на початку Другої світової війни. Вони стають звичним звуком, що попереджає про повітряну тривогу. Чому вибрали саме його?
Сирена здатна видавати дуже гучні звуки, що поширюються на великі відстані. Її добре чути на відстані 2-5 км, що ідеально для оповіщення великих територій, особливо в умовах міських будівель. Їхні завивання унікальні та впізнавані, оскільки відрізняються від будь-яких інших звичних звуків (гудки фабрик та паровозів) міського середовища. До того ж частота 500-1000 Гц (діапазон сирени) сприймається людським вухом як пересторога, викликаючи інстинктивну реакцію на небезпеку. Така модуляція звуку асоціюється із терміновістю, посилюючи готовність до дії.
А ще технологічні можливості виробництва та встановлення сирен у першій половині ХХ століття дозволяли виробляти та встановлювати їх у великих кількостях. Тобто в одному місці та часі зійшлося одразу два фактори. З одного боку, був запит від суспільства, з іншого - готовий варіант його вирішення.
аніше тривожні звуки подавали із ручних сирен. Нині такі можна знайти лише у колекціонерів. Фото: reibert.info
Три хвилини тривоги та одна відбою - у Києві тренувалися по понеділках
У нашій країні повноцінні мережі оповіщення про повітряні тривоги з'явилися пізніше, ніж в інших країнах Європи, втягнутих у Другу світову війну. До 22 червня 1941 року в Києві було лише з десяток малопотужних сирен, встановлених переважно на великих заводах та стратегічних об'єктах. Відомо, що в день початку тієї війни, коли нацисти вже бомбардували столицю України, багато її мешканців навіть не підозрювали про це - збиралися ввечері хтось на футбол, хтось на концерт. Найсильнішим джерелом звуку того дня став залізничний вокзал, де одночасно тривожно почали гудіти паровози. Але до чого були ці звуки, багато хто навіть не здогадувався.
Упорядковувати систему оповіщення почали після закінчення бойових дій у 1945 році. 1960 року в столиці було вже близько 100 сирен, здатних покрити звуковим сигналом центральні райони міста. Сирени (моделі С-28 та С-40) виробляли у Харкові зусиллями чи не всіх місцевих заводів. Нові світові реалії - Холодна війна - передбачали прискорений план завершення проєкту. Тоді ж запровадили практику тестування сирен. Навчальна тривога лунала кожного першого понеділка місяця. Спочатку подавався трихвилинний сигнал тривоги, потім ще одну хвилину кияни слухали відбій. Згодом місцеві до цього звикли і навіть не звертали на тривожні звуки уваги.
Після здобуття країною незалежності про сирени забули, і до початку вторгнення росіян на Донбасі у Києві налічувалося лише 30–40 робочих установок. Скільки зараз робочих сирен у Києві, з міркувань безпеки не повідомляється, але частково їхні функції взяли на себе мобільні програми та телеграм-канали.
1941 року в Києві система оповіщення практично не працювала, що стало однією з причин великої кількості жертв серед мирного населення. Фото: old.kiev.ua
До речі
Сирену з Книги рекордів Гіннеса ніколи не використовували
У 1952 році компанія Chrysler створила сирену-монстр для попередження про ядерний удар. То був справжній звуковий гігант. Уявіть собі вантажівку середнього розміру - пристрій від Chrysler був приблизно такої ж висоти, десь 3–3,5 метра, і майже такої ж ширини, але при цьому виглядав ще масивнішим. Зверху громіздкого корпусу височив рупор неприродно великого розміру. Це пристосування видавало, у буквальному значенні слова, оглушливий звук. Людина, яка знаходиться ближче 60 метрів, могла оглухнути.
Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, ця сирена була найгучнішою у світі на момент створення (надалі ніхто нічого подібного публіці не представляв). Теоретично її звук було чути на відстані 40 кілометрів. Щоб уявити масштаби: якби таку сирену встановили, наприклад, у Броварах, вона могла б сповіщати мешканців усього Києва.
Цікаво, що сирена Chrysler ніколи не використовувалася на практиці. Вона залишилася експериментальною розробкою - технічним рекордом та символом інженерної думки епохи Холодної війни.
Гігантська сирена від Chrysler була створена на випадок ядерної війни. На щастя, до її застосування не дійшло. Фото: wikipedia.org

