Виживання в епоху ризиків: головні загрози, що можуть закінчити людську історію

Кінець світу давно живе в уяві людей: пророцтва, релігійні уявлення та панічні очікування час від часу підживлюють страхи. Сьогодні ж учені й експерти з екзистенційних ризиків говорять не про драматичний біблійний апокаліпсис, а про реальні сценарії вимирання людства, засновані на наукових фактах і технологічних трендах. На відміну від релігійних оповідань, сучасні загрози походять від самих людей і їхніх винаходів. Нижче — основні з них та їхній можливий вплив.

З моменту, коли люди навчилися розщеплювати атом, ядерна війна стала одним із головних ризиків зникнення цивілізації. Незважаючи на зниження напруги після розпаду СРСР, сучасні геополітичні реалії та накопичені арсенали не дають гарантій безпеки. Дев’ять країн володіють ядерною зброєю, загальна кількість боєголовок налічує тисячі одиниць. Дослідження показують, що навіть локальний обмін ядерними ударами може спричинити масштабні кліматичні зміни — т. зв. ядерну зиму — із різким зниженням світла і температури, що призведе до руйнації сільського господарства, голоду й загибелі мільйонів або мільярдів людей протягом кількох років.

З розвитком генетики та біотехнологій зростає і ризик створення штучних збудників хвороб. Хоча людство має досвід боротьби з природними пандеміями, синтетична біологія дає потенціал для створення штучних патогенів із високою летальністю або здатністю уникати сучасних методів захисту. Якщо такий агент потрапить у неправильні руки або станеться непередбачувана помилка в лабораторії, наслідки можуть виявитися катастрофічними. Саме тому багато експертів вважають біологічну загрозу однією з найнебезпечніших у сучасному світі. Серед вчених, які вивчають глобальні ризики, дедалі більше занепокоєнь викликає потенціал надрозумного штучного інтелекту. Якщо штучний інтелект стане агентним і його цілі не будуть узгоджені з людськими інтересами, виникає загроза масштабних негативних наслідків. Учені оцінюють імовірність катастрофічних сценаріїв дуже по-різному — від порівняно низьких до доволі значних шансів. Невизначеність щодо шляхів, якими ШІ може спричинити шкоду — від контролю важливих систем до спонукання людей до небезпечних дій або самостійної розробки зброї — робить питання вкрай серйозним.

Зміна клімату поступово підриває екологічну стійкість планети. Більшість моделей не передбачають повного вимирання людства, але кілька малоймовірних сценаріїв все ж існують: надзвичайне підвищення температури, втрата прісної води, неконтрольований парниковий ефект або ланцюгові екологічні колапси, що зроблять життя на планеті неможливим для людей у нинішньому вигляді. Навіть якщо ризик тотального вимирання малий, кліматична криза вже призводить до серйозних гуманітарних і економічних втрат. Окрім окремих великих загроз, існує небезпека їхньої комбінації: наприклад, конфлікт, що супроводжується хвилею пандемії, або поєднання економічного краху з кліматичною катастрофою. Такі мультифакторні сценарії можуть значно погіршити прогнозовану перспективу виживання суспільства. Додатково зростає ризик від помилок у керуванні критично важливими системами, кібернападів на інфраструктуру та соціальної дестабілізації.

Експерти з екзистенціальних ризиків наголошують: насамперед треба зменшувати ймовірності виникнення цих загроз і нарощувати стійкість систем. Це включає міжнародні домовленості про скорочення ядерних арсеналів, посилення біобезпеки і етики в наукових дослідженнях, відповідальну розробку і регулювання штучного інтелекту, а також масштабні кліматичні заходи. Важливими є також підвищення готовності систем охорони здоров’я, розвиток раннього виявлення загроз і міжнародна співпраця в кризових сценаріях.

У підсумку, сучасний “кінець світу” — це не одкровення або миттєвий катаклізм, а низка технологічних і природних ризиків, що ростуть унаслідок людської діяльності. Вимирання людства теоретично можливе внаслідок кількох сценаріїв, але кожен із них піддається пом’якшенню за умови глобальної координації, науки і проактивної політики. Тож завдання сьогодення — не чекати апокаліпсису, а системно працювати над зниженням ризиків і підвищенням стійкості людської цивілізації.