Суспільство недорослих: чому більшість оточуючих — дорослі тільки за зовнішністю, а не за свідомістю

ДОРОСЛІСТЬ ЯК ЗНИКАЮЧИЙ ВИД

Іноді мені здається, що навколо нас набагато менше дорослих, ніж ми думаємо.

Навскидку, десь три чверті суспільства — це не дорослі. А може, навіть і більше. Це просто "старші діти", які навчилися ходити на роботу, платити рахунки й робити вигляд, що все під контролем.

Але якщо придивитися — багатьом і досі потрібен хтось поруч, щоб вирішувати замість них.

Хтось, на кого можна спертися, щоб не стояти самостійно.

Хтось, хто "знає краще", "підкаже, як треба", "покаже шлях".

Лоуренс Кольберг, видатний американський психолог, учень Жана Піаже (автор "дилеми Гайнца" про чоловіка хворої на рак дружини, який не може дозволити собі купити ліки в аптеці та розмірковує, чи не вкрасти йому ці ліки) 20 років спостерігав за моральним розвитком людей. Його "моральна ієрархія" попри критику вважається однією з ключових теорій морального розвитку. Його висновок:

• 70-75% дорослих застрягли на рівні, де мораль є "тим, що скажуть інші" або "тим, що каже закон";
• пише 10-15% досягли рівня власних принципів;
• менше 5% живуть за універсальною етикою.

Роберт Кіган, доктор філософії гарвардської школи, навчався у Кольберга. У 1994 році він дослідив тисячі американців. Його результати корелюються з базою його вчителя:

• 58% мають "соціалізований розум" — "Я є тим, що про мене думають інші";
• 35% розвинули "самоавторський розум" — так звану "здатність писати власну історію";
• 7% дійшли до самотрасформуючого розуму — можливості бачити власні обмеження та інтегрувати протиріччя.

"Більшість дорослих ще не розвинули когнітивної складності, якої вимагає сучасне життя. Ми, по суті, очікуємо від людей функціонувати на рівні, якого вони ще не досягли" — один із гірких, але дуже тверезих його висновків.

Сюзан Кук-Гройтер є вже ученицею Роберта Кігана. Вона теж працювала з цим напрямком дослідження. Проаналізувала 4,500 дорослих для своєї докторської дисертації за 5 років після великого дослідження Кігана. Пані Сюзан вірила в те, що розвиток нашого Его можна виміряти через мовні конструкції. Розробила дуже потужний тест із 36 відкритими питаннями і отримала ще більш деталізовані відповіді:

• 65-70% дорослих перебувають на рівні конформізму — роблю як усі, думаю як група;
• лише 4% автономні — живуть за своїми принципами всупереч тискові;
• тільки 1% вміють повністю інтегрувати протиріччя і мають максимально складний рівень розвитку особистості.

Таким чином, ціла плеяда науковців, які вирощували одне одного, міряли дуже складні речі: моральні судження, структуру свідомості та розвиток его. І всі отримали ті результати, які мені дають можливість зробити невтішний висновок — в наших сучасних суспільствах набагато більше половини (60-75%) не є справді дорослими людьми.

Важливо Сенс жити під час війни: що робити, коли здається, що єдиний сенс - вижити

Що ж це означає? Якщо більшість навколо нас — "не дорослі", то виходить, що їхнім життям керують невелика кількість тих, хто вміє стояти сам. І саме вони задають сценарії. Створюють сенси. Формують інформаційне поле, в якому живе абсолютна більшість людей.

Виходить, що ми живемо не своїми рішеннями, а чужими впевненостями. Не своїм життям, а відлунням життя інших.

Я люблю визначення Канта (хоча, можливо, він сказав це інакше):

"Бути дорослим — це бути здатним приймати власні рішення без допомоги іншого дорослого".

Здається просто? Але подивіться навколо — на своїх близьких, знайомих, задайте собі питання, чи можуть вони прожити день без того, щоб:

• не перевірити, що кажуть "експерти";
• не подивитися, що роблять інші;
• не спитати дозволу у начальства, суспільства, традиції;
• не шукати схвалення у соцмережах.

Скільки їхніх рішень — справді їхні?

А ви — ви самі, хто читає цей пост? Чи дорослі ви?

ЧОМУ ІНФАНТИЛЬНІСТЬ ВИГІДНА

Якщо по чесному до цього підійти, тоді стає зрозуміло, чому недорослість так підтримується системою.

Не відкрию Америку, мабуть, коли скажу, що керувати дорослими — складно. А користуватися недорослими — просто. Саме тому держава, культура, бізнес — усе це частіше створене не для розвитку людини, а для її "зручного споживання". Для того, щоб невелика група тих, хто дорослий, могла будувати свій світ руками тих, хто ще не виріс.

Недорослим легко продати ідеологію — вони шукають, у що повірити.

Недорослим легко нав’язати лідера — вони шукають, за ким піти.

Недорослим легко продати товар — вони шукають, чим заповнити пустоту.

Як розпізнати "старших дітей" серед нас? 5 простих:) кроків:

1. Вони змінюють думку залежно від кімнати. В офісі — одні, вдома — інші, з друзями — треті. Наче в них немає стрижня.
2. Їхня мораль — це статистика. "Всі так роблять" = це правильно / "Ніхто так не робить" = це неправильно.
3. Вони живуть у режимі схвалення. Вчинок існує, лише якщо його побачили, лайкнули, визнали.
4. Закон замість совісті. "Якщо не заборонено — значить можна." Мораль трирічної дитини з юридичною термінологією.
5. Вони чекають, що хтось вирішить. Президент, бос, блогер, астролог, алгоритм — хтось мудріший скаже, як жити.

Дорослість — це не про вік. Це про здатність "будувати своє життя від себе самого". Думати, вирішувати, діяти — не як продовження чийогось сценарію, а як "автор власного життя".

І, можливо, справжня революція сьогодні — це не політична, а "революція дорослішання".

Бо тільки коли більшість стане дорослою — ми зможемо нарешті жити у світі, який творимо самі.

А поки що ми живемо у світі, створеному тим мікровідсотком, хто вже виріс.

І питання лише в тому:

"Хто ці люди і що саме вони будують?ʼ

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Казки Байдена закінчилися. Світ від Трампа пропонує Україні жорстоку, але неминучу реальність