/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2Ff05e2680895f2dc6935012e821bc2479.jpg)
Приднестровью готовят деоккупацию. Что дает основания ждать скорого объединения Молдовы
Придністров'я – окупований Росією регіон Молдови.
І це не політична оцінка: такий статус підтверджений рішенням молдовського Конституційного суду.
У цьому сенсі Україна та Молдова мають спільну проблему.
Однак на цьому "спільність" закінчується.
Одна з речей, що збиває з пантелику українців, коли йдеться про Придністров'я – це те, що деокупація лівого берега Дністра не входить до пріоритетів громадян – а як наслідок, і до пріоритетів політиків Молдови.
На минулих парламентських виборах не було жодної партії, яка б обіцяла виборцям, що у разі їхньої перемоги або участі в уряді придністровська проблема буде вирішена, а Молдова – реінтегрована.
Не кажучи вже про те, щоб якась політична сила пішла на крок далі та представила суспільству свій план реінтеграції.
Але це не означає, що робота над таким планом не ведеться.
Ба більше, чинна влада готується до об'єднання Молдови.
Наразі є лише непрямі докази цього – але примітно, що у питанні грошей (планування інвестицій тощо) Кишинів прораховує варіант, за якого центральна влада скоро контролюватиме обидва береги Дністра.
А від публічних заяв про це влада утримується.
З двох причин.
Перша – це вже згаданий брак суспільного запиту на реінтеграцію.
А друга причина – це те, що чіткого рішення, що робити з російськими окупантами, немає.
Але ця проблема не є невирішуваною.
У тому числі через їхню мізерну кількість.
"Російські військові помістяться у два автобуси", – жартують у Кишиневі.
Украй важливо те, що бізнесова частина влади Придністров'я не опирається об'єднанню – і цілком може стати його рушійною силою.
А зима 2025-26 року, як очікується, додатково закріпить незворотність цього процесу.
"Європейська правда" вже розповідала про це у відео, записаному в Кишиневі.
Зараз до вашої уваги – текстова публікація, актуалізована після виборів.
Плани на Придністров'я.
У вересні "Європейська правда" розповіла про новий пріоритет в інфраструктурній співпраці Молдови з Україною.
На урочистому відкритті Moldova Business Week (MBW) віцепрем'єрка Дойна Ністор оголосила, що влада країни планує значні інвестиції в автодорогу, яка посилить роль Республіки Молдова як держави-транзитера між Україною та Румунією.
"До кінця 2025 року ми завершимо ТЕО автомагістралі Унгени – Кишинів – Одеса, нового коридору Схід – Захід", – заявила представниця уряду.
Для України нове транспортне з'єднання з державами ЄС – це завжди добре.
Однак звертає увагу назва, яку в уряді Молдови обрали для цієї дороги.
Унгени – це містечко в Молдові, просто на румунському кордоні, і цілком логічно, що саме звідси уряд планує будувати нову магістраль.
Але чому тоді як пункт завершення цієї автодороги Кишинів позначає Одесу, а не якесь з прикордонних містечок на своєму східному кордоні?.
Пояснення просте.
У Кишиневі усвідомлюють, що дорога має проходити через Придністров'я.
Так – найпростіше і найефективніше.
Але заявляти про інфраструктурний проєкт на окупованій території – не можна.
Правда" напряму перепитала про це Дойну Ністор під час її спілкування з журналістами у рамках MBW.
На що представниця уряду спершу спробувала перевести тему і взялася пояснювати, що для Кишинева "дуже важливі логістичні коридори між Україною та Молдовою".
А коли редактор "ЄП" наполіг, що його відповідь стосується саме Придністров'я – представниця уряду визнала, що свідомо не дає відповіді по суті.
"Давайте нехай все буде розвиватися почергово… Я хочу утриматися від прямої відповіді на це запитання", – заявила вона, і ця відмова від відповіді виявилася більше ніж красномовною.
Насправді для згаданої автодороги обмірковуються два шляхи, і ТЕО, профінансоване Європейським інвестиційним банком, напевно, доведеться складати на обидві опції.
Та основним, схоже, є варіант траси через Придністров'я.
Шосе, побудоване за цим маршрутом, перетинатиме Дністер північніше міста Бендери, обходитиме Тирасполь з півночі (на базі існуючого, ще радянського автошляху) та виходитиме до України на КПП у районі села Кучурган.
Є також резервний варіант – в обхід Придністров'я через південь Молдови.
Але він довший, складніший, і не факт, що його взагалі можна повноцінно оцінити, адже у цьому разі виникає потреба побудувати новий міст на території України і перебудувати дорогу з непростим юридичним статусом у Паланці.
Причому йдеться про дуже значні, особливо як для Молдови, кошти.
Вартість будівництва попередньо оцінюється у 3 млрд євро, заявляв раніше тодішній міністр інфраструктури Андрей Спину.
Ця історія наведена як ілюстративний приклад.
Насправді у Кишиневі всерйоз обговорюють порядок дій у разі, якщо реінтеграція Придністров'я перейде у практичну площину.
Нещодавно депутатка від партії влади, глава євроінтеграційного комітету Іна Кошеру визнала в інтерв'ю "Євро.
Правді", що в уряді розробили план інтеграції Придністровʼя, але документ не є публічним.
Та що дає Кишиневу сподівання на те, що 35-річна придністровська проблема нарешті буде вирішена?.
Газовий важіль є не лише у Москви.
Насправді те, що відбувається зараз навколо Придністров'я та має привести його під контроль Кишинева, не є чимось принципово несподіваним.
"Європейська правда" описувала цьогорічний сценарій та причини, які до нього призведуть, в опублікованій рік тому детальній статті "Як ліквідувати Придністров'я".
Єдине, що неможливо було спрогнозувати з певністю – це те, коли саме почнеться втілення цього сценарію.
Та у Росії запустили його вже від 1 січня 2025 року, скориставшись завершенням газового транзиту через українську територію.
Тоді Придністров'я на кілька тижнів перетворилося на, як жартували, "сектор без газу".
Людям, утім, було не до жартів.
Опалення та газ у приватному секторі відключили відразу; газ для заправки авто теж заборонили продавати; місцева електростанція перейшла з газу на вугілля (запас якого за ці тижні майже вичерпала), але все одно електрики не вистачало.
Її давали за розкладом, а мережі не витримували, бо придністровці не мали іншого вибору, як грітися електрикою, а у приватному секторі – дровами.
Але для окупаційної адміністрації найболючішим стало не це, а те, що без газу "завалилася" уся економіка регіону.
"Бізнес-модель" Придністров'я в останні роки була побудована саме на газі, який "Газпром" надавав безоплатно.
Левову частку доходів забезпечував продаж Молдові електрики, яку Тирасполь генерував з "шарового" газу.
Решту податків давала промисловість регіону, яка (зовсім не дивно) будувалася без фокуса на енергозбереженні й також потребувала значних обсягів газу (або згенерованої з нього електрики).
Наприклад – Молдовський металургійний завод.
Зупинка газової допомоги з РФ обнулила бюджет Придністров'я.
Для чого це було Москві?.
Питання зовсім не у вартості газу, який отримував окупований РФ регіон: Росія навіть не намагалася домовитися про постачання "Газпромом" палива за альтернативним Трансбалканським маршрутом.
Натомість Кремль використав енергетичну кризу для економічного тиску на проєвропейський уряд Молдови.
Байдуже, що "свої" на лівому березі замерзали.
Важливо, що це допомогло підняти ціни на енергоносії і у Кишиневі і посилило невдоволення людей.
У Кремлі розраховували, що це допоможе проросійським силам перемогти на виборах у Молдові (зараз ми вже знаємо, що цього не сталося).
Та повернемося до "газової дубинки".
У лютому, коли гуманітарна криза у Придністров'ї загострилася, Кремль погодився на проміжне рішення і почав знову безкоштовно постачати газ в окупований регіон.
Але набагато менше та за умови, щоби вироблена на ньому електрика не йшла до Молдови (тобто щоб тиск на Кишинів не зменшився).
От тільки схема не виявилася стабільною.
Від початку жовтня 2025-го Придністров'я знову перейшло у режим жорсткої економії газу.
Офіційне пояснення – через потребу змінити посередника, який платить за постачання.
Але навіщо його змінювати – ніхто не знає.
Фактом є лише те, що за вісім місяців Кремль робить це вже вчетверте.
Та ще сумнішим для "влади" регіону є те, що тепер їм диктує умови не лише Москва, а й Кишинів.
Бо якщо раніше газовий важіль був лише в руках росіян, то тепер з'явився ще один – у Кишинева.
Після закриття українського транзиту газ може потрапити до Придністров'я лише територією Молдови, і Кишинів вирішив скористатися цим на повну.
Там у рамках кількох пакетів домовленостей висунули Тирасполю низку умов.
Серед них і політичні (наприклад, звільнення політв'язнів і незаконно затриманих, а також допуск журналістів до Придністров'я), і економічні – а саме те, що може йтися лише про закриття гуманітарних потреб, а не про роботу промисловості.
Усі попередні місяці сторони займалися імітацією.
Зробивши кілька символічних жестів, як-от звільнення кількох людей (переважно зеків, небезпідставно підозрюваних у вчиненні кримінальних злочинів), Тирасполь "забив" на виконання решти.
Обмеження для журналістів лишаються в силі, а від кінця весни, крок за кроком, почали запускати і промислові підприємства.
Кишинів старанно намагався цього не помічати, щоб не спровокувати нову кризу, яка для влади була небажаною перед виборами.
Але тепер вибори минули.
А в уряді 8 жовтня наголосили, що пам'ятають свої умови для Придністров'я.
По суті, Молдова нагадала Тирасполю про своє право запровадити обмеження.
Маючи "газову дубинку", Кишинів не використовує її.
Лише показує.
Для цього є додаткова причина, яку ми пояснимо далі.
Готовність до зриву.
Нинішня "газова криза", що почалася у Тирасполі з 1 жовтня, проходить у м'якій формі.
За даними кишинівського видання "Мост", що висвітлює тематику Придністров'я, наразі регіон все одно отримує більшу частину газу, на який розраховував – 1,5 млн кубів на добу.
Це дозволяє обійтися без відключень світла.
Зупинили лише котельні, постачання гарячої води, заправку метаном автомобілів та запровадили певні обмеження для промисловості.
При цьому у адміністрації в Тирасполі є впевненість, що скоро постачання відновиться – мовляв, у Росії це пообіцяли.
Але запитання про те, як пройти зиму і які сюрпризи чекають під час опалювального періоду, досі лишається без відповіді.
Окрім того, обмежена газова допомога з Росії не допомагає вирішити ключову системну проблему – наповнення бюджету сепаратистського регіону.
Відновлення цієї схеми не розглядається у принципі.
У Тирасполі визнають, що утримують систему на межі можливостей.
У регіоні від початку року діє режим надзвичайної ситуації, а в місцевому "уряді" прямо кажуть, що бояться колапсу.
Взимку витрати на адміністрування регіону можуть лише зрости.
Словом, підстав для позитивних прогнозів у Тирасполя немає.
А зважаючи на те, що схема постачання газу з Росії через посередників досі постійно давала збої – є шанси, що й тут будуть неприємні несподіванки.
І найголовніше: Тирасполь не має перспектив виходу з кризи.
Лише занурення углиб.
До парламентських виборів у Молдові у проросійських гравців були сподівання, що прозахідна влада зміниться на лояльну до Кремля.
Це відкрило би принципово нові сценарії – але на щастя для нас і на жаль для прокремлівських сил, цього не сталося.
І головне: не варто забувати про газовий важіль, який лишається у Кишинева.
Насправді Молдова зараз змушена стримуватися у тиску на окупований регіон не лише з міркувань гуманізму щодо тамтешніх мешканців, а й з міркувань самозбереження.
Молдова значною мірою лишається залежною від імпорту електроенергії, передусім з Румунії.
Восени та взимку, з падінням частки сонячної генерації, ця залежність зростає.
Однак система енергопостачання, що лишилася ще з радянських часів, побудована так, що ЛЕП ідуть з Румунії до Придністров'я, до точки розподілу на майданчику тамтешньої ТЕС, а звідти – повертаються на правобережжя Молдови.
Тобто у разі жорсткого протистояння Тирасполь має технічну можливість зупинити постачання електрики, яку закупила Молдова.
Останні роки Кишинів працював над тим, щоби прибрати цю вразливість.
До кінця року має повноцінно запрацювати високовольтна лінія Вулканешть – Кишинів, запевнив "Євро.
Правду" у столиці Молдови Сержіу Брашовяну, глава апарату молдовського Міненерго.
Це не означає, що Кишинів відразу перейде до блокади сепаратистського регіону, але навіть розуміння цього зробить Тирасполь більш готовим до компромісу.
Проблеми Кремля "Шерифа" не турбують.
Попри те, що ми почали текст з нагадування, що Придністров'я юридично є регіоном під російською окупацією, за понад 30 років ця окупація набула украй дивної "гібридної" форми.
Перш за все – через те, що контроль над регіоном Росія забезпечує не жорсткою силою, а грошима (зокрема, через газопостачання) і пропагандою (за даними правозахисної організації Promo-LEX, близько половини новинних повідомлень у медіа регіону мають явні ознаки пропаганди).
Звісно, військовий контингент також нікуди не подівся, але його не варто переоцінювати.
ЄП не раз розповідала, що абсолютна більшість "бійців" ОГРВ, тобто Оперативної групи російських військ у Придністров'ї – це місцеві мешканці, для яких армія – це просто місце, де платять зарплату.
Не маючи ані спільного кордону з РФ, ані виходу до моря, ані навіть свого діючого аеродрому, ОГРВ опинилося у "Придністровській ізоляції".
Без можливості ротації військових, поповнення чи навіть нормального ремонту військової техніки тощо.
"Тих військових, які прибули безпосередньо з Росії, там не більше 100 чоловік.
Це два автобуси", - каже Євген Чебан, співзасновник медіа про Придністров'я "Мост".
Також, на додаток до них, є агенти ФСБ у "владі" регіону.
Також ФСБ контролює придністровську спецслужбу, "Міністерство державної безпеки ПМР".
Але і там йдеться про малочисленну групу.
Звісно ж, Росія напряму впливає на рішення влади регіону.
Представником Кремля у Тирасполі є Віталій Ігнатьєв, так званий "міністр закордонних справ регіону", якого за поданням СБУ оголосили в розшук в Україні.
У Молдові його також у будь-який момент можуть оголосити у розшук за сепаратизм, зробивши "міністра" невиїзним з Придністров'я (у молдовське кримінальне законодавство пару років тому додали юридичну основу для цього).
Або ж – можуть зробити його "нев'їзним", якщо зроблять це у момент, коли той перебуватиме у Москві.
А головне – те, що російська "башта" не є найвпливовішою у Тирасполі.
А у разі припинення постачань безкоштовного російського газу її вплив додатково впаде.
Натомість значно більше впливу має бізнес-група "Шериф", якою керує родина Гушана, місцевого бандита бізнесмена.
Зокрема, вважають, що саме Віктору Гушану, ключовому керівнику "Шерифа", підконтрольний так званий "президент" Придністров'я Вадим Красносельський.
Зараз Гушан опинився перед цілком очевидним вибором.
Або він допомагатиме Росії утримувати у її зоні впливу, регіон, який продовжує рухатися нинішньою траєкторією, тобто до неуникної катастрофи – і у підсумку найімовірніше втрачає все.
Або домовляється з Кишиневом про певний "діл", за якого "Шериф" втрачає частину майна як незаконно приватизованого, але частину своєї імперії зберігає, і стає легальним шанованим бізнесменом у об'єднаній Республіці Молдова, яка рухається до членства у Європейському союзі.
За активної участі Гушана з'являється більше можливості для мирних сценаріїв реінтеграції Молдови.
Навіть якщо Кремль цього не дуже бажатиме.
І немає жодних сумнівів у тому, що і у Кишиневі, і у Тирасполі цей очевидний факт усвідомлюють та планують використати.
Звісно, так само немає сумнівів, що цього свідомі і у Москві.
Хоча після поразки проросійських партій на виборах можливості Кремля впливати на ситуацію у Молдові є суттєво обмеженими.
Але те, що усі сторони розуміють хиткість нинішнього стану Придністров'я – додатково підштовхує до того, щоби цей конфлікт нарешті був вирішений.
І це може статися значно швидше, ніж цього очікують.
І після 35 років "заморозки" Придністров'я нарешті чекає реінтеграція до Молдови – бо інші сценарії не додадуть стабільності, а отже на них розвиток не зупиниться.
Автор: Сергій Сидоренко,.
редактор "Європейської правди", Кишинів-Київ.

