/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F1bd17118a5fbf3d74f54003cf97873e8.jpg)
Страх, тормозящий спасение Украины: как в ЕС договариваются о конфискации денег России
Після саміту лідерів Європейського Союзу 1 жовтня та зустрічі Європейської політичної спільноти 2 жовтня у Копенгагені з’явилося багато заголовків, зокрема у Financial Times, які можна було б підсумувати словами "план репараційного кредиту провалився".
Ці публікації, як і низка подальших репортажів та колонок, могли справити враження, що ЄС нібито втратив політичну волю реалізувати план кредиту під заставу заморожених російських активів.
Але якщо уважно прочитати текст, а не лише заголовок, то стає очевидно, що ідея не провалилася.
Навпаки – вона перейшла в технічну, складну й необхідну фазу узгодження гарантій і юридичної архітектури.
"Що станеться, якщо Росія не поверне борг?".
Напередодні зустрічей представники Європейської комісії на різних майданчиках і рівнях презентували основні елементи свого підходу надати Україні кредит обсягом приблизно 140 млрд євро, забезпечений грошовим еквівалентом російських активів, заморожених у системі Euroclear у Бельгії.
Ідея полягає в тому, щоб позичити Україні кошти вже зараз, використавши ці активи як заставу.
Якщо Росія після завершення війни відмовиться сплачувати репарації, вона втратить право на ці активи.
Під час короткого обговорення цього плану на саміті 1 жовтня кілька лідерів ЄС висловили підтримку загальному принципу, але попросили Комісію доопрацювати юридичні та фіскальні наслідки.
У підсумку, як пише FT, прогрес "застопорився", і тому малоймовірно, що до саміту ЄС у Брюсселі 23–24 жовтня з’явиться повноцінна формальна пропозиція.
Однак це не означає, що робота припинилася.
Навпаки, процес перейшов до найчутливішої стадії вивчення конкретних ризиків, якщо РФ спробує оскаржити цей механізм.
Фінансова установа Euroclear, де утримується близько 185 млрд євро активів Центрального банку РФ, розташована у Бельгії.
Відтак прем’єр-міністр Барт де Вевер вимагає від ЄС "взаємно розподілити ризики" і забезпечити додатковий правовий захист саме Бельгії як суверенної країни, якщо Росія подасть позов.
Інакше кажучи,.
бельгійський уряд не готовий залишатися "єдиним відповідачем" у разі юридичних претензій.
До цієї позиції приєдналися Франція та Люксембург, які побоюються створення небезпечного прецеденту для власних фінансових систем, оскільки теж утримують відповідно 18 та 10 млрд євро російських грошей.
Прем’єр Люксембургу Люк Фріден сформулював це максимально прямо: "Не можна просто так забрати щось, що належить іншій державі.
Що станеться, якщо Росія не поверне борг?".
Юридичні застереження цих країн не означають відмови від ідеї.
Вони означають, що без належного страхового контуру (правового та фінансового) механізм не вийде на фінальне затвердження.
"Ризик має бути покладений на наші плечі".
Після саміту президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн чітко визначила подальший напрям: "Нам потрібно набагато детальніше розробити повну пропозицію.
Абсолютно очевидно, що ризик має бути покладений на наші плечі".
Ця ключова фраза всього обговорення означає, що Європа визнає необхідність солідарної відповідальності в межах репараційного механізму.
І тепер робота Комісії полягає в тому, щоб сформувати саме рамку з пропорційним розподілом ризиків між усіма 27 державами-членами або хоча б "коаліцією рішучих".
Фактично йдеться про механізм взаємного гарантування.
Тобто – щось подібне до того, як ЄС створював спільні облігації у межах COVID-фонду (Next.
Також лунають ідеї про надання гарантій пропорційно до розміру ВВП "охочих".
Саме тому, як підкреслено у статті FT, Комісія не зупинила роботу, а отримала "конструктивний зворотний зв’язок".
Навіть Бельгія, попри всі застереження, погодилась "продовжити роботу над цим питанням".
Окремо варто звернути увагу на синхронну заяву міністрів фінансів G7, оприлюднену за результатами віртуальної зустрічі, яка відбулася 1 жовтня.
Так, члени "сімки" підтвердили готовність "у скоординований спосіб використати повну вартість російських суверенних активів, заморожених у наших юрисдикціях, щоб забезпечити справедливий і тривалий мир в Україні".
Це дійсно важливий сигнал.
Якщо країни G7 долучаться до системи гарантій або розподілять ризики, юридичні й фінансові побоювання всередині ЄС значно зменшаться.
У практичному сенсі це вже перехід до концепції "коаліції рішучих", де спільно виступають ЄС, США, Канада, Японія та Велика Британія.
Ідея полягає не в тому, щоб усі 27 членів ЄС одразу сказали "так", а в тому, щоб група ключових економік створила гарантований фінансовий інструмент, підкріплений частиною активів.
Також лунають ідеї про залучення міжнародних фінансових організацій до цієї архітектури.
Подальші кроки.
Те, що Financial Times назвала "нездатністю просунутися вперед", насправді є перехідним етапом.
ЄС уперше в історії намагається створити юридичну схему, яка одночасно поєднує принцип міжнародного права про відповідальність агресора, збереження фінансової стабільності та довіри до євро, а також колективне управління ризиком між державами-членами.
Така архітектура не може з’явитися за один саміт.
Тому наступні тижні будуть присвячені саме юридичному та фінансовому доопрацюванню, щоб уникнути рішень, які потім можуть бути заблоковані ЄЦБ чи Судом Європейського Союзу.
Для України нинішній момент не є причиною для розчарування, а є нагодою для дипломатичного прискорення.
Потрібно тримати тему в публічному просторі, адже репараційний кредит – це не лише фінансовий інструмент.
Це також і політичний сигнал, що Європа готова перейти від "допомоги" до "відповідальності агресора".
Водночас варто активно працювати з урядами Бельгії, Франції та Люксембургу, де зараз вирішується доля юридичної форми механізму.
Не менш важливо залучити партнерів із G7 та міжнародних фінансових інституцій як гарантів.
Якщо США, Канада або/та МВФ погодяться виступити гарантодавцями механізму, це відкриє шлях до політичного узгодження всередині ЄС і перетворить технічну фазу на реальний старт репараційного кредиту.
Копенгагенський саміт не поховав ідею репараційного кредиту.
Навпаки, він є ще одним кроком на шляху до її реалізації.
ЄС визнав, що питання не в тому, чи треба використовувати заморожені активи, а в тому, як саме це зробити, щоб уникнути правових ризиків і зберегти фінансову стабільність.
Кейс репараційного кредиту вимагає складних переговорів, фінансових та політичних домовленостей як всередині Євросоюзу, так і Західного світу в цілому.
А для України це означає головне: гра триває.
Автор: Сергій Верланов,.
член правління Центру Дністрянського, голова Державної податкової служби (2019–2020).
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України.
Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень".

