Російська пропаганда стає більш витонченою і скоординованою
Російська пропаганда стає більш витонченою і скоординованою

Російська пропаганда стає більш витонченою і скоординованою

Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року російська медійна активність в країнах ЄС стала більш витонченою та скоординованою.

Москва стала поєднувати традиційні методи роботи, використовуючи класичні пропагандистські канали з сучасними інструментами – мережами проксі-сайтів і клонів, локалізованими Telegram-каналами, автоматизованими бот-мережами, штучним інтелектом для генерації контенту та діпфейків, агентами впливу, а також підривними фінансовими потоками, які маскуються через офшори, крипто валюти та транзитні юрисдикції.

Мета Кремля не лише просувати проросійські меседжі, а й фрагментувати політичний і суспільний консенсус у ЄС, підірвати довіру до інституцій НАТО й ЄС, послабити підтримку України та створити «сіру» зону прийнятності для нормалізації відносин із Росією. Зрозуміло, що центр управління цією інформаційною кампанією знаходиться у Москві.

Російська пропагандистська машина не діє хаотично, фокусуючись на системному та узгодженому просуванні власних меседжів як «санкції приносять ЄС більше шкоди, ніж Росії», «інтереси євразійської безпеки вимагають «реалістичного» діалогу з Москвою», «слов’яни воюють зі слов’янами, а від цього виграють США», поширення сигналів, спрямованих на розділення суспільства та просування популізму в країнах Європи, особливо з використанням тем міграції, соціального виснаження, культурної ідентичності.

Стратегічні пріоритети пропагандистських матеріалів адаптуються для європейської аудиторії, де кремлівські меседжі перепаковуються у прийнятну форму для місцевої аудиторії. Це робиться за допомогою діпфейків, мережі сайтів-двійників, купівлі лояльних інформаційних майданчиків та спікерів, проксі-медіа та інфраструктури з масовою локалізацією контенту в Telegram/X, співпраці з правими політичними силами й «корисними експертами» та атаками на репутацію традиційних західних ЗМІ.

На фоні скорочення США програм підтримки союзників та зменшення фінансування власної системи інформаційної безпеки, постійне зростання витрат Кремля на пропагандистські кампанії та їх системний характер створює серйозний дисбаланс у глобальному інформаційному середовищі.

Для європейських країн, зокрема, Східної Європи це становить серйозну загрозу, оскільки послаблює стійкість демократичних інститутів, збільшує вразливість до дезінформаційних атак і відкриває Росії можливість впливати на формування громадської думки, результати виборів та прийняття політичних рішень. Останнім ілюстративним прикладом такої роботи стали парламентські вибори у Молдові.

За інформацією Bloomberg, у Москві розробили план втручання в парламентські вибори в Молдові, щоб послабити правлячу проєвропейську партію PAS і скомпрометувати курс цієї країни на ЄС. Задля цього російські спецслужби організовували підкуп голосів, у тому числі діаспори, фабрикацію компромату, проводили кампанії дезінформації в Telegram, TikTok та Facebook, а також вербували молодь і представників кримінальних кіл для організації провокацій у день голосування та після нього. Координація цих операцій здійснювалась структурами, підконтрольними Кремлю. Фінансування надходило через московські банки.

Росіяни намагалися не переконати в чомусь, а дезорієнтувати молдовського виборця, який потенційно міг підтримати європейський курс, щоби він не пішов голосувати, втратив орієнтири і, водночас, щоб проросійський виборець, хоч і менш чисельний, був мобілізованим і дисциплінованим.

Але в Кремлі не досягли своєї мети: Молдова на виборах обрала проєвропейський вибір. Це сталося завдяки тому, що Кишинів зміг протистояти Москві жорсткими методами, яких так часто не вистачає самому ЄС. Ключову роль у таких кампаніях Кремля відіграють симпатики і політики-популісти, які, свідомо чи ні, стають ретрансляторами російських меседжів.

Деякі з них мають прямі контакти з російськими структурами, інші — просто будують власний рейтинг на анти системній риториці. Їхні виступи у парламентах або медіа створюють ілюзію «альтернативної думки», яка легітимізує проросійські позиції як частину демократичної дискусії. Підконтрольні або лояльні Кремлю політики відіграють кілька ролей: поширення проросійських позицій у національних парламентах, створення «політичної надбудови» для інформаційних кампаній і каналів доступу до державних ресурсів або медіа.

Особливо треба зрозуміти роль колишньої канцлерки ФРН Ангели Меркель, оскільки саме за її каденції Німеччина заблокувала вступ до НАТО України та Грузії, поглибила енергетичну залежність від російського газу, підтримавши «Північний потік» та створивши довготривалу загрозу посилення російського впливу та тиску на Європу.

Після відставки з посади Меркель послідовно захищала власну політику. Так, у жовтні 2022 року вона заявила, що «не шкодує» про наслідки енергетичної політики щодо Росії, а в інтерв’ю Die Zeit пояснила, що Мінські домовленості були начебто «спробою дати Україні час», теза, яку російська пропаганда використала у власних інтерпретаціях.

У мемуарах вона також обґрунтовувала блокування Плану дій щодо членства України в НАТО у 2008 році, посилаючись на ризик російської ескалації. Знову таки це аргумент, який Кремль системно просував для легітимації свого «права вето» на розширення Альянсу. Вражають і її коментарі, висловлені в жовтні 2025 року в інтерв’ю угорському каналу Partizán. Ангела Меркель заявила, що саме Польща та країни Балтії у 2021-му заблокували її ініціативу прямих переговорів ЄС із Путіним, що, на її думку, стало одним із чинників, які сприяли подальшій ескалації та повномасштабному вторгненню РФ.

Таку версію подій публічно відразу схвалила Москва. Між тим, згадані заяви екс канцлерки, які мало відповідають дійсності, викликали значне обурення в Польщі та країнах Балтії. Навколо кожної «публічної вітрини» Кремля працює широка мережа агентів впливу — аналітичні центри, громадські організації, блогери, консультанти, колишні розвідники. Вони забезпечують виробництво контенту, його поширення через локальні канали та юридичне прикриття фінансових потоків.

Багатьох західних лідерів думок, блогерів та експертів Кремль сам створив або «придбав» за великі гроші. Лояльні до Росії американські або європейські коментатори систематично з’являються у проєктах RT/Sputnik, в афілійованих або дружніх до Москви авторських YouTube-каналах, у публічних дискусіях форума «Валдай». «М’яка сила» Кремля працює не тільки через «корисних ідіотів» та російську діаспору, а й через мережу такої інституції як «Россотрудничество», яка відкриває в різних країнах свої офіційні представництва під назвою «Русский дом».

На перший погляд це — культурна дипломатія. Та насправді – важливий інструмент впливу, який використовує місцеві лобістські й комунікаційні структури на користь інтересам Кремля. Фактично «Русский дом» це хаб, де перетинаються пропаганда та місцеві проросійські активісти. Не дивно, що цей майданчик усе частіше називають інфраструктурою впливу РФ під прикриттям «народної дипломатії». Для просування власних меседжів Кремль використовує не тільки власні медіа ресурси, але бували випадки, що Москва «в темну» використовувала авторитетні міжнародні видання, розміщуючи на їх сторінках як авторські або рекламні статті з вигідними для Росії коментарями або думками.

Загалом, прокремлівські матеріали поширюються по всьому світу від США чи Франції до багатьох країн глобального півдня. Наприклад, створена росіянами мережа впливу в Європі дуже масштабна. Зокрема, вона дуже активно діє в Австрії, Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині. Сучасна російська інформаційна кампанія не могла б існувати без використання цифрової інфраструктури. Саме в соцмережах відбувається найбільш інтенсивна фаза розповсюдження прокремлівських меседжів.

Ботоферми, автоматизовані мережі репостингу, фейкові акаунти в X, Facebook, TikTok і Telegram створюють враження масової підтримки певних політичних позицій або соціальних дискусій, які насправді ретельно сплановані. Дедалі частіше застосовуються технології генерації зображень і відео на основі штучного інтелекту, що ускладнює верифікацію контенту і дає змогу створювати переконливі, але повністю вигадані сюжети.

У 2025 році з’явилося понад триста нових сайтів, замаскованих під регіональні медіа в США, Канаді, Німеччині, Франції та Норвегії. Вони мають російське коріння, систему із виробництва фальшивих образів та використання власних мовних моделей на базі Meta Llama 3, що дозволяє генерувати діпфейки, які дедалі важче відрізнити від справжніх журналістських матеріалів. Інформаційна війна – дуже дороге задоволення. Проте в Кремлі на неї не шкодують грошей. У 2019 році лише державні медіа Росії отримували близько 1,3 млрд євро на рік. Після повномасштабного вторгнення до України ці бюджети значно зросли.

Якщо враховувати приховані канали фінансування, то реальні витрати на медіа та інформаційний вплив РФ у 2025 році перевищують 2,5 млрд євро. У 2026–2028 рр. заплановано ще більше витрат на пропаганду – до 2,9-3 млрд євро щорічно. Проте й це не все, є засекречена стаття російського бюджету – «національна оборона», що включає і прямі субсидії західним медіа. А це ще мільярди євро. Такі дії Кремля вже мають свої наслідки.

Для Європейського Союзу вони глибші, ніж здаються на перший погляд. Усі мають зрозуміти, що спростування російської дезінформації не може бути лише тимчасовою реакцією, це має стати довготривалою боротьбою, що потребує прозорості фінансування медіа, контролю за політичними пожертвами, незалежного фактчекінгу, посилення цифрової грамотності та міжнародної співпраці у розслідуванні інформаційних операцій Росії.

Без цих кроків ризик того, що майбутні політичні рішення в Європі визначатимуться не реальними загрозами безпеці, а результатами маніпулятивних кампаній за якими стоїть Кремль, лише зростатиме.

Теги за темою
Володимир Путін Ангела Меркель
Джерело матеріала
loader
loader