Пам’яті пластуна, азовця Кирила Лудвіка

Діти його обожнювали і завжди хотіли перемагати, аби виховник ними пишався 

Кирило народився у Києві. Працював учителем, був активним учасником "Пласту" - виховником новацького рою. Після повномасштабного вторгнення РФ пройшов військову підготовку і у 2024 році мобілізувався до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. 

Був солдатом, водієм-електриком 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1-го взводу ударних БПАК роти безпілотних систем 1-го батальйону спеціального призначення.  

- Ми познайомилися у 2014 році, коли обоє стали студентами Інституту історичної освіти в Університеті імені Михайла Драгоманова, - розповідає Укрінформу пластун, директор ліцею №157 у Києві Іван Попченко. – Із перших місяців навчання потоваришували, згодом стали близькими друзями.  

Іван ділиться, що Кирило був привітним, позитивним, енергійним.                 

- Він не просто намагався не підвести, а дійсно не підводив! Я завжди знав, що на його допомогу можна розраховувати, - каже співрозмовник.  

Розповідає, що особливо здружилися з Кирилом після другого курсу університету, під час педагогічної практики в дитячому таборі. 

- У Кирила постав вибір: пройти її у звичайному постсовковому таборі чи поїхати на пластовий. Він обрав другий варіант, і в тому таборі я був комендантом. Це була Чернігівщина, ми таборували з новаками (діти 6-10 років, - ред.) на території оселі Богдана Гаврилишина. Практику він проходив як кухар – Кирило дуже смачно готував і до того вже працював не в одному закладі, зокрема, робив суші. На таборі йому дуже сподобалася атмосфера, пластова методика, він активно брав участь у теренових іграх, змагах. Його це дійсно захопило і він сказав, що хотів би долучитися до Пласту, - каже Іван.  

Згодом Кирило набрав новацький рій.  

- Виховником він був дуже крутим, без перебільшення, - пригадує Іван. - По-перше, йому надзвичайно подобались майстерки, особливо оригамі – він міг будь-що зробити з паперу. Із дітьми мав стовідсотковий конект. Вони його поважали, любили та слухались. Для них було важливо отримати перемогу на якомусь змагові, аби виховник ними пишався! 

Як розповідають на сторінках історичного пластового блоку «100 кроків», 15 жовтня 2017 року Кирило склав пластову присягу на курінних сходинах 97-го куреня ім. М. Кривоноса. Був новацьким виховником рою «Ведмеді» 45-го гнізда «Побратими кам’яного козака» в станиці Київ. У квітні 2019 року офіційно став членом 41-го куреня УСП «Целібат Мурлики». 

Іван каже, що постійна робота з дітьми у "Пласті" привела Кирила до вчителювання.  

- Ми разом провели купу вишколів новацьких виховників, таборів, спартакіад, акцій, поїздок. Їздили в Батурин, Чернігів, Трипілля… Потім мене запросили до приватної школи ThinkGlobal у Білогородці (Київщина), Кирило також пішов туди працювати вчителем фізкультури, бізнесу, а також вів гуртки зі стрільби та кулінарії. Він фактично жив у тій школі. Зранку приїжджав та увечері їхав. Утім, перед початком пандемії звільнився – пішов оператором до служби доставки, обслуговував англомовних клієнтів. Він мав дуже гарну розмовну англійську. З того часу ми стали менше спілкуватися, але дружити не перестали, - ділиться співрозмовник.  

Додає, що в той період Кирило вступив на магістратуру в Академію внутрішніх справ.  

- Кирило довго мав ідею, аби працювати в поліції. Але коли закінчив навчання, почалася повномасштабка. Після вторгнення він вивіз із Києва маму та дівчину, згодом повернувся. Хотів записати в ТрО, але не взяли. Пізніше мобілізувався до рекрутингового центру «Азову» і так опинився в армії, - пригадує Іван.

Додає, що Кирило близько року до того вже вчився керувати дронами.  

- Пройшов навчання в Україні та в Польщі, отримав шеврон «Азову». Далі була зона бойових дій. Звідти майже не телефонував та не писав. Йому, до речі, служба дуже подобалася. Приїжджав до мене – пили каву, спілкувалися. Як не спитаєш – усе добре. Планували нашу наступну зустріч. Я за нього завжди був спокійний. Є люди, знаєте, за яких переживаєш, ночами не спиш, а тут я був впевнений, що з ним усе буде добре. Тому його трагічна загибель стала таким шоком, я цього навіть не міг уявити.  

13 липня 2025 року Кирило Лудвік загинув під Краматорськом під час виконання бойового завдання. Це був його день народження. Того дня йому виповнилося 30 років.  

У чоловіка залишилася мама.  

Слава і честь Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Іван Попченко, Фейсбук-сторінка Illia Moroz, Фейсбук-сторінка Юрій Юзич, Нацуніверстет імені Драгоманова