/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F431%2Ff901c2648928be3a499a7e5ee55e2ffe.jpg)
Вінісіус Жуніор знову усміхається, але його майбутнє — як ніколи невизначене
Вінісіус Жуніор знову усміхається. П’ять голів, чотири асисти — і складається враження, що цього сезону футбол знову живе в його тілі: легкий, натхненний, сповнений радості. Минулого року все було не так просто, але тепер він знову у своїй стихії.
У перемозі Реала над Вільяреалом (3:1) ми знову побачили того самого Вінісіуса, який змушує мадридську машину працювати без збоїв. Два забиті м’ячі, шість вдалих дриблінгів, шість створених моментів, п’ять ударів і 46 передач у фінальній третині поля — справжній лідер на полі.
Минув рік після його другого місця в голосуванні на Золотий м’яч, і здається, Віні прийняв те, що Кіліан Мбаппе — беззаперечний лідер атаки. Але їхня взаємодія стала зброєю, яка допомагає Реалу впевнено триматися на вершині Ла Ліги.
Під час гри з Вільяреалом, коли Віні опинився на газоні, він подивився на Мбаппе:
"Ти чи я?" — запитав він, маючи на увазі пенальті.
Француз передав йому право бити — жест довіри, який продовжився і після матчу у соцмережах.
Та попри цей позитив, за лаштунками його майбутнє у Мадриді залишається туманним. Переговори про новий контракт, який мав би продовжити угоду після 2027 року, зайшли у глухий кут.
[Читайте також] Падіння Вінісіуса: чому бразилець втратив статус недоторканного в Реалі?
Вінісіус прийшов у Реал із Фламенго ще у 2018-му, виграв три чемпіонські титули Ла Ліги й двічі піднімав над головою трофей Ліги чемпіонів. Але скільки ще часу його усмішка прикрашатиме Бернабеу — поки невідомо.
"Його майбутнє в Реалі — під більшим питанням, ніж будь-коли"
Новий тренер мадридців, Хабі Алонсо, сказав просто: "Я люблю бачити його усмішку — це дуже важливо".
Фраза влучна. Адже усмішка Вінісіуса давно стала темою для цілої країни. Коли він усміхається — одні бачать у ньому символ надії, інші звинувачують у зверхності. Коли він протестує — кажуть, що він нахабний. Коли мовчить — нібито незадоволений контрактом. Коли плаче — радять узяти себе в руки.
Його танці, святкування, навіть емоції — усе перетворюється на суд над його характером. Але нинішня форма Вінісіуса — найкраща з моменту його переїзду до Мадрида — змусила критиків принишкнути.
Вони завжди поруч — за мікрофоном, за клавіатурою чи на трибунах — готові накинутися після найменшої помилки. Іспанія, або принаймні її частина, святкує його голи, але водночас уважно стежить за кожним його жестом.
Попри усмішку й форму, майбутнє Вінісіуса в Реалі зараз — як ніколи непевне. Після Клубного чемпіонату світу переговори щодо нового контракту були майже завершені. Гравець навіть знизив свої фінансові вимоги, прагнучи продовжити угоду до 2030 року. Обидві сторони вже майже домовилися — і раптом усе зупинилось.
Це збіглося з приходом Хабі Алонсо, але справа не лише в ньому. Вінісіус і його команда вирішили зачекати, щоб зрозуміти, яку роль він матиме в новому Реалі — тепер, коли головна зірка атаки — Мбаппе.
До того ж Алонсо пообіцяв Родріго, що той гратиме ліворуч — позиція, за яку Віні зараз продовжує боротися і поки що виграє.
У Валдебебас, на тренувальній базі клубу, ніхто не сумнівається в його класі. Але через зміни, які впроваджує Алонсо — постійні ротації, увагу до тактичної дисципліни — Вінісіус став лише одним із варіантів на лівому фланзі, а не беззаперечним гравцем основи, як це було за Анчелотті. Сам Віні спостерігає, як розвивається ситуація, перш ніж ухвалити рішення.
У клубі ж переконані: до літа потрібно визначитися остаточно. Якщо новий контракт не буде підписано — не виключено, що шляхи розійдуться.
Кожен тиждень без ясності лише підсилює відчуття парадоксу: футболіст, який виграв усі головні трофеї, здобув нагороду The Best і залишається серед еліти, все ще змушений доводити, що він свій.
Його злість — не примха, а захист
Ненависть, спрямована проти Вінісіуса, — не вигадка. Вона має конкретні імена, дати й навіть судові вироки. Його ображали на стадіонах по всій Іспанії. Він давав свідчення в суді після того, як чорну манекенну ляльку в його футболці повісили на мосту.
Уболівальників, які вигукували расистські образи у Валенсії та на Мальорці, було покарано умовними термінами — значною мірою завдяки зусиллям Ла Ліги, що прагне покласти край безкарності таких випадків. Адже роками футбольна культура країни поблажливо ставилася до жартів і емоцій на трибунах, закриваючи очі на расизм.
І все ж, щоразу, коли він реагує — показує на трибуни, вимагає від арбітрів дій, відмовляється робити вигляд, ніби нічого не сталося — лунають ті самі голоси: "Так, його ображають, але він сам має поводитися спокійніше".
Наче його протест і його емоції — це різні речі. Але вони народжуються з одного й того самого — з життя у світі, який вимагає, щоб ти усміхався, навіть коли тебе принижують.
Бути темношкірим футболістом в Іспанії — це означає перебувати під постійним прицілом. Кожен рух стає доказом у своєрідному культурному суді. Кожен вираз обличчя оцінюють крізь призму очікуваної покірності.
Іспанський футбол наполягає, що він не расистський. І, можливо, саме в цьому й проблема. Цей расизм не завжди гучний — він звучить тихо, у тонах коментарів, у підтекстах, у манері говорити.
Ось так живе Вінісіус: просто залишаючись собою, він постійно вимірюється чиїмось відчуттям комфорту. Ця боротьба точиться щовихідних — і на стадіонах, і в телестудіях. Його танець — це радість, але водночас і виклик. Його злість — не примха, а форма самозахисту.
Моральний кодекс Іспанії досі плутає стриманість із чеснотою. Він винагороджує того, хто мовчить, не сперечається з трибунами, відповідає образу ввічливої зірки. Але цей кодекс народився в епоху, якої вже не існує.
Сьогоднішні футболісти — це не мовчазні ідоли. Вони — громадяни світу, публічні фігури, бренди, іноді навіть активісти. Видимість — це їхня сила. І Вінісіус це чудово розуміє: його присутність, його непокора — мають значення.
Та замість того, щоб побачити в цьому сміливість, багато хто сприймає це як провокацію. Віні не тому "неправильно поводиться", що грубий, — його просто неправильно читають. Бо сама його присутність руйнує старі уявлення про те, хто має право визначати, що таке повага.
Він уособлює ще одне — перетворення футболіста на частину публічного наративу. Сучасний гравець уже не просто виходить на поле — він будує свою ідентичність через соцмережі, партнерства, власний бренд.
Святкування дня народження Ламіне Ямала — з розкішшю, вогнями, шоу — це приклад нового футбольного світу. Така демонстрація сприймається як щирість, як прийняття нової реальності слави.
[Читайте також] Ламін Ямаль: ближче до поп-зірки, ніж до традиційного футболіста
А от до Вінісіуса ставляться інакше. Він гучний — але його голос має сенс. Він стоїть на перетині футболу, раси та сучасної культури зірковості — водночас соціальний і спортивний феномен.
Вінісіус Жуніор — не просто вінгер. Він символ покоління, яке відмовляється стискатися, аби вміститися в рамки чужого комфорту. Йому не потрібно змінюватися, щоб Іспанія його зрозуміла. Це Іспанія має змінитися, щоб зрозуміти саму себе.
Переклад матеріалу BBC

