З цього твору почалася системна фальсифікація української історії Росією

Нарешті дещиця гарних новин. Режисер Тарас Томенко, що знаний за стрічками «Будинок «Слово. Нескінченний роман» та «Сентиментальна подорож до планети Параджанова», розпочав роботу над екранізацією поеми 12 століття «Слово о полку Ігоревім».

Тарас Томенко вважає, що саме з цього твору почалася системна фальсифікація української історії Росією. Тому «сьогодні маємо повернути свою історію, своїх героїв, свій епос, своє «Слово».

Таке режисерське розуміння щодо «своїх героїв, свого «Слова» – це  найважливіше, з чим можна приступати до екранізації знаменитого середньовічного шедевру. Московити упродовж століть ширять міфи, називаючи поему найдавнішим твором російської літератури. Але насправді «Слово» є суто українським. І не лише тому, що його створили на українській території і події, про які йдеться в поемі, відбуваються на Батьківщині українців, а не на далеких Ростово-Суздальських землях (що у подальшому стали Московією).

Поема є українською «за духом, за мовою і способом мислення її автора», – пише академік НАНУ Григорій Півторак.  

Варто нагадати, що незадовго до широкомасштабного вторгнення у Москві вийшло дослідження культуролога Олександра Ужанкова на тему «Слова». У своїй розвідці Ужанков обґрунтовує висновок щодо автора поеми і стверджує,  що ним цілком може бути ігумен Видубицького монастиря Мойсей. На підставі свого припущення Ужанков називає ігумена «гениальным и фактически первым русским писателем – предшественником Пушкина и Толстого». І при цьому зазначає: «Великая русская литература обрела в своем пантеоне очень важное для нее имя».

У зв’язку з такими «висновками» варто нагадати, що в науці про «Слово» існує понад 20 можливих претендентів на його авторство. Пошуки автора тривають, і «особливо аматорами, які майже не зважають на те, що зроблено до них», – вважає академік Олекса Мішанич.  Отже, і гіпотеза Ужанкова також має право на існування. Але от щодо його (тобто імовірного автора поеми) причетності до Пушкіна, Толстого і «великой русской литературе» – це вже повне безглуздя.

По перше, геніальна поема 12-го століття є літературною спадщиною України-Руси, могутньої держави європейського середньовіччя, творцем якої був український етнос.

А щодо нинішньої Росії, то в ті часи вона була далекою околицею теренів України-Руси, платила Києву данину та іменувалась Владіміроро-Суздальським удільним князівством.

До речі, одна з найіменитіших монографій про «Слово» академіка Петербурзької академії наук Володимира Перетца так і називається – «Слово о полку Ігоревім»: пам’ятка феодальної України-Руси ХІІ віку» (1926 рік).

По-друге, як стверджує академік, доктор філології Григорій Півторак, найпереконливішим свідченням українського походження «Слова» є його мова.

Оригінальний рукопис поеми згорів під час московської пожежі 1812 року і до нас дійшла лише її копія. Але є показовим, що навіть у копії поеми, яку робили московські переписувачі (до речі, переписували це для цариці), збережена велика кількість слів, що дотепер живуть в українській мові: «яруги, поганий, хоробрий, кожух, зорі, минулий, туга, жалощі, минати, другий, полонила, година, тяжко, починати…»

Чи хтось зустрічав ці слова  у творах Пушкіна чи Толстого?

Та ж сама історія щодо мовних форм, які представлені в поемі.

Форма давального відмінка на -ові, -еві: Дунаєві, Ігореві, Романові, королеві…

Клична форма: княже, Бояне, дружино, господине, Всеволоде…

Форми дієслів із закінченням -ть: молотятЬ, віютЬ, ідутЬ, біжатЬ, велитЬ, звенитЬ...

А також форми дієслів із закінченням -в: заступиВ, затвориВ...

Усі ці форми донині живуть в українській мові. І ніколи не були притаманні мові російській.

Так само в жодному творі Пушкіна і Толстого ви не знайдете такого, як у «Слові…» написання назви української столиці «з КЫева…»

І тому неможливо збагнути, яким же ж боком геніальна поема може бути причетна до російської літератури?

Професор Іван Ющук в інтерв’ю Радіо Свобода казав так: «Ну зачекайте, якою мовою ще так кажуть «другого дня» чи «вельми ще рано»? Тільки українською! «Діти бісові» – це вже про тих половців, про тих поганих сказано.
 
 «Уже бо братіє невеселая година встала», «уже княже туга ум полонила», «заступив королеві путь», «под тиї мечі харалужниї», «загородіте полю ворота».

Отже, «Слово о полку Ігоревім» нам підказує, що вже тоді, в 12-му столітті, мова була дуже близька до нашої сучасної. Тобто це вже була українська мова».

Московські дослідники незмінно популяризують обрізану історію з’яви світу знаменитої поеми і пов’язують цю подію лише з російським колекціонером старовинних рукописів Мусіним-Пушкіним. А насправді початок історії поетичного шедевру веде до Києва.

Ось що пишуть про це дослідники Зоя Хижняк та Валерій Маньківський в «Історії Києво-Могилянської академії»: «У рукописі, зробленому зі списку ХV ст, «Слово» зберігалося в особистій бібліотеці вихованця Києво-Могилянської академії Івана Биковського (1706–1798). Як і багатьох інших могилянців, його було викликано до Росії, де він працював у Шляхетському кадетському корпусі (С.-Петербург), згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. Завжди з Биковським була його бібліотека, якою він люб’язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так «Слово» потрапило до рук доброго знайомого архімандрита, збирача давніх рукописів обер-прокурора Синоду Мусіна-Пушкіна».

І насамкінець  ще один контраргумент щодо висновків російського дослідника Ужанкова від російського критика 19 ст Віссаріона Бєлінського у темі походження поеми: «Слово о полку Ігоревім» різко відгукується південноруським (українським – ред.) походженням… найбільше промовляє на користь південноруського (українського – ред.) походження «Слова» зображений у ньому побут народу. Відчувається щось благородне і людське у взаємних стосунках діючих осіб цієї поеми… Все це відгукується у родинному житті, де взаємини чоловіка і жінки ґрунтуються на любові. Де жінка користується повнотою своїх прав. І все це діаметрально протилежне Північній Русі (Росії – ред.), де сімейні стосунки дикі і грубі, а жінка – рід домашньої скотини, і де любов при шлюбі – поняття цілком стороннє. Порівняйте життя малоросійських селян з життям російських селян, міщан, купців.. і всі переконаєтесь у справедливості нашого висновку про південне (українське – ред.) походження «Слова».

На жаль, ніхто з українських науковців і до сьогодні не дав належної відповіді на фейкові твердження московського культуролога Ужанкова. Тож дуже сподіваюсь, що екранізація поеми стане добрим поясненням того, що «Слово о полку Ігоревім» – це геніальний твір української середньовічної літератури.

Ірина Костенко, для «Главкома»