Небесний гігант для військових потреб: що стоїть за проєктом побудови найбільшого у світі військово-транспортного літака

У світі сучасних технологій оборонна авіація стоїть на порозі нової ери. Компанія Radia, відома своїми інноваціями у сфері великогабаритних літальних апаратів, представила концепцію WindRunner for Defense — унікального транспортного літака, здатного доставляти надважкі вантажі у віддалені або важкодоступні райони.

Проєкт, який спочатку розроблявся для цивільних потреб, зокрема для перевезення щогл та вітряків в інтересах потреб вітроенергетики, зараз активно адаптується для військових цілей. У цьому інтерв’ю ми поспілкуємося з авіаційним експертом Анатолієм Храпчинським, аби розібратися, що саме робить WindRunner настільки перспективним для оборони, як він може змінити логістику сучасних збройних сил і які виклики постають перед розробниками у процесі реалізації цієї амбітної ідеї.

— Що ви можете сказати про концепцію літака WindRunnerfor Defense? Які інновації та особливості ви вважаєте найбільш важливими для цього проєкту?

— Люди люблять робити великі речі, як символ могутності й амбіцій, а потім шукати для них практичне застосування. Згадайте хоча б Scaled Composites Stratolaunch Model 351, проєкт, що народився 2011-го і досі дозріває у своїй масштабності. Ідея перевезти важку техніку цілком логічна, оскільки доставити готову машину без розбирання значить скоротити час виходу в боєготовність і мінімізувати наземні операції. Для країни з глобальними амбіціями це доповнення до флотів і сухопутної логістики, стає новим інструментом стратегічної мобільності.

Але сучасна війна поставила інші правила, сьомидюймовий FPV-дрон може зупинити танк і перехопити гелікоптер. Велика платформа, велика мішень. Тому питання не тільки в техніці, а в контексті, де ти збираєшся літати, хто дасть тобі «зелений коридор» і чи зможеш гарантувати безпеку на посадці. Політика й географія іноді важливіші за аеродинаміку, якщо в твоєму логістичному забігу немає союзників або вони не дозволять прийом такого борту.

— Які можливості для перевезення вантажів і техніки може мати WindRunner for Defense?

Декларована суть WindRunner це не про вантажопідйомність у тоннах, а про кубатуру тому він програє «Мрії» за масою, але виграє за об’ємом, тож всередині помістяться цілі машини й великі вузли, які не треба розбирати й знову збирати на місці. Це дає очевидну перевагу та скорочення часу виходу в готовність і зменшення наземних операцій але відразу ж постає питання практичності, навіщо везти «готову до бою» техніку, якщо немає де безпечно сісти?

Тому, на мою думку, треба не фантазувати про «універсальні» військові місії, а чітко скласти перелік цивільних і напіввійськових вантажів, де цей об’єм насправді реальна перевага, леза вітрових турбін, модульні шпиталі й польові госпіталі, блоки для відновлення інфраструктури, великі компоненти для енергетики й космічні ступені це усе те, що справді економить час і руки при доставці.

— Чи зможе, на вашу думку, цей літак справлятися з вимогами до маневреності та стабільності в бойовихумовах?

— Малоймовірно. WindRunner про об’єм, а не про маневреність. Великі літаки за визначенням повільніші в реакції, уразливіші до ударних і ахисту літака загроз, і саме тому в презентаціях подібних платформ рідко бачиш акцент на бойових маневрах чи штатних засобах активного захисту.

Теоретично можна інтегрувати DIRCM спрямовані інфрачервоні контрзаходи, відстріли відволікаючих теплових пасток та інші системи захисту, але це лише часткова міра, сам по собі великий літак лишається великою мішенню. Отже, якщо й застосовувати WindRunner у бойових умовах то лише в рамках операцій, де є повна перевага в повітрі, супровід ISR/ескорту й чітко відпрацьований план мінімізації часу на землі.

— Які заходи безпеки мають бути передбачені для ахисту літака від протиповітряної оборони або атак з землі?

— На мою думку якщо вже і робити захист великого літака, то лише не як самостійний «танк у небі», а як елемент операції. Спочатку SEAD — осліплення і тимчасове придушення ППО і DEAD — цілеспрямоване знищення її вузлів, постійний ISR-супровід, постійний потік розвідданих, який «світить» тобі простір над і під маршрутом і канал розвідданих для прийняття рішень у реальному часі, потужний РЕБ-ескорт, а також ескорт винищувачів і SEAD-підтримка підльоту, фізичні бортові заходи на борту на кшталт DIRCM — тобто спрямовані інфрачервоні контрзаходи постановники приманок та відпрацьовані процедури «швидкого roll-on/roll-off» щоб мінімізувати час на землі. І все це в тандемі, з дозволами й планом «Б». Як ілюстрацію можна навести приклад операції США та Ізраїлю проти іранських ядерних об’єктів у червні 2025 року де був застосований саме такий підхід але без швидкого roll-on/roll-off.

— Яка максимальна дальність польоту літака без дозаправки має бути закладена у цей літальний апарат і як це має відповідати вимогам військових операцій?

— Насправді для WindRunner головне не рекорд ваги, а реальна автономність та скільки він може пролетіти з максимальною завантаженістю, і при цьому не перетворитися на дорогий трофей. Як простими цифрами, робоча мета при повному навантаженні має бути близько 2 200–3 700 км, цього вистачить для міжтеатрової передислокації без миттєвих дозаправок, та при полегшеному навантаженні — кілька тисяч кілометрів для можливісті перетнути океан із проміжною дозаправкою або зменшеним вантажем. Ключова думка: дальність повинна бути практичною, а не естетичною.

— Як ви оцінюєте перспективи WindRunner for Defense на міжнародному ринку військової авіації?

Світ вантажної авіації це не гонка за найбільшим крилом, а баланс між об’ємом, вагою, дальністю і вразливістю. WindRunner може зайняти місце «великих рідкісних інструментів» коли потрібно привезти щось, що не влазить ні в C-17, ні в Airbus A400М, або прискорити доставку модулів для цивільних криз.

Але на міжнародному військовому ринку домінують універсальні, відпрацьовані платформи, на мою думку щоб пробитися, WindRunner має показати економіку експлуатації, мережу обслуговування і ясні сценарії застосування, інакше він залишиться красивою ідеєю.

— Говорячи про цей проєкт, звісно починаєш порівнювати його з нашою загиблою «Мрією». Чи можна їх взагалі порівнювати і якщо так, то які переваги мала наша пташка над WindRunner for Defense?

— Насправді, говорячи про WindRunner, неминуче в голові з’являється силует нашої «Мрії» літака не лише технічного цікавого, а й національного масштабу. Але порівнювати їх напряму мабуть це як зіставляти оркестр з маршовим барабаном, обидва голосні, але виконують різні ролі.

«Мрія» брала не тільки об’ємом, а й масою, вона могла підняти понад 250 тонн і при цьому мала універсальність, яка дозволяла їй перевозити від локомотивів до гуманітарних рейсів у найгарячіші точки планети.

WindRunner робить ставку на «обʼєм без розбирання», але за вантажопідйомністю він удвічі слабший, а за досвідом експлуатації, поки що чиста презентація. Тому на мою думку порівнювати зараз поки за рано, принаймні поки WindRunner не зробив перший політ.

— Як ви бачите розвиток проєктів подібних до WindRunnerfor Defense у перспективі?

— Сучасна війна показала, що велике крило й вага вже не гарантують перемоги і пріоритети змістилися на швидкість, розосередженість і здатність до виживання. Коли семидюймовий FPV-дрон може вивести з ладу танк, красиві «гіганти» типу WindRunner залишаються радше стратегічною екзотикою.