Мир "по-трампівськи": чому схема Гази провалюється в Україні

До "миротворчості" Трампа спроби побачити щось спільне у війні Ізраїля і ХАМАС з російсько-українською війною були здебільшого позбавлені сенсу. Втім, нещодавня угода про припинення бойових дій в секторі Гази прямо і хрестоматійно відображає бачення самого Трампа — як такі домовленості можуть виглядати, на чому вони мають будуватися і як їх організувати.

Отже, анатомічно розберемо, що ж таке завершення війни "по-трампівськи" — на прикладі Ізраїля і ХАМАС. Причому наголошую: мій нижченаведений аналіз – це розбір архітектури "угоди", а не ізраїльсько-палестинського конфлікту. В результаті стане зрозуміло, що ключові прийоми підходу, який спрацював на Близькому Сході, Трамп намагається застосувати і до кейсу України й Росії. І стане зрозуміло, чому в цьому випадку це не спрацьовує.

Отже, перше — головним в схемі Трампа є отримання принципової згоди сторін на припинення війни чи-то бойових дій. Цьому не передує і не повинен передувати, з погляду американської адміністрації, жоден аналіз взаємних інтересів і балансу сил.

Тому для Трампа не принципово, чи сторони погодяться з припиненням вогню, бо це в їхніх інтересах, чи Трамп змусить ці сторони або котрусь із них, до припинення вогню — завдяки використанню інструментів впливу, які Дональд Трамп, точніше Америка під його керівництвом, має. У випадку Ізраїля та ХАМАС, "примус" був відносно лагідним, як на мене, а ключем до згоди сторін була їхня зацікавленість, як Ізраїля, так ХАМАС, хоч і з тотально різних причин, завершити активну фазу бойових дій.

Пункт номер два: за припиненням вогню, точніше за згодою обох сторін припинити вогонь, починається розмова про якісь деталі. Але дуже важливо, що ці деталі — про те, яким способом режим вогню підтримуватиметься, чи будуть санкції за його порушення, чи буде відбудова і на чому ґрунтуватимуться відносини між сторонами, що воюють, — усе це може бути частиною дорожньої карти, але зовсім не обов’язково. Це – другорядне.

Пункт номер три: у підході Трампа фігурує акцент саме на проголошенні режиму тиші, а не на його дотриманні. Механізми матимуть розмиті формулювання, без якихось чітких алгоритмів. Дональда Трампа не цікавить, чи режим припинення вогню буде сталим.

І четвертий пункт, який я для себе в цій схемі виокремлюю – це специфіка формального закріплення такої домовленості. Зрозуміло, що коли ти зосереджений на самому проголошенні припинення вогню і гарантії дотримання цього режиму тиші не є для тебе центральним елементом плану, модель фіксації такої домовленості між сторонами теж буде максимально політичною, а не юридичною.

Тобто достатньо принципової політичної декларації, політичної домовленості чи плану на папері, але без статусу міжнародного договору, без юридично зобов’язувального елементу. Навпаки, потрібна формальна, декларативна підтримка з боку медіатора або медіаторів.

Те, як була організована формальна частина перемир’я між ХАМАС і Ізраїлем, чітко відображає цю логіку і схему.

Так, Ізраїль і ХАМАС не підписували між собою мирного міжнародного договору. Навпаки, між ними була підписана домовленість, яка називалася "Імплементація кроків з реалізації мирного плану президента Дональда Трампа для "Всеосяжного завершення війни в Газі"". Ці кроки набули внутрішньої політичної легітимності в Ізраїлі завдяки голосуванню членів уряду на підтримку такої домовленості. До того ж сам План Трампа містить куди більше пунктів, ніж погодили між собою – непрямо, до речі, – ХАМАС та Ізраїль.

А от та помпезна процедура з підписання "угоди про мир" лідерами США, Катару, Туреччини та Єгипту — це підписання Декларації на підтримку цієї домовленості про припинення війни.

І якщо опустити деталі американо-російських і американо-українських гірок, то побачимо, що саме таку схему Трамп з новою силою намагається застосувати і щодо російсько-української війни. Згода, байдуже, що там – Донбас, Запоріжжя, адже хіба це має перешкоджати великій і прекрасній угоді про завершення війни? Щоб отримати цю згоду сторін, тривають загравання з Росією (її, на думку американців, треба вмовити, а не примусити) і нового тиску, хоч і слабшого, на Україну. І ця логіка геть не сприймає закликів визначити гарантії чи, бодай, запевнення у безпеці. Бо це – другорядне.

Але у випадку з Україною і Росією схема Трампа розсипається вже на пункті 1 – принципової згоди Росії на завершення війни немає. І це зрозуміло вже самому Трампу. Росії потрібна політична капітуляція України щодо статусу територій, щодо контролю над Донеччиною, щодо обмежень для чисельності, озброєння армії, не кажучи вже про оборонні альянси чи російську мову. Така "ціна" за ефемерну згоду Росії на нібито режим тиші є зависокою і невиправданою для України. За всіх проблем з тим, щоб стояти на своєму.

Ізраїль, до слова, погодився, без юридичних зобовʼязань, нагадаю, на майже все, чому так довго і наполегливо опирався: на виведення військ з Гази, на видачу вʼязнів і затриманих, управління Газою палестинцями. Росія і близько не поступається, та й навіщо: США і не намагаються на неї натиснути, бодай так умовно лагідно, як було з Ізраїлем.

Відтак, натхненний своєю перемогою у переговорах щодо сектору Гази, Трамп сліпо намагається застосувати такий самий підхід і щодо Росії й України. Втім, схожість війн Росії й України, з одного боку, та Ізраїля й ХАМАС, з іншого, на цьому завершується. Як і перспективи американського президента здобути таку саму гучну для нього перемогу, якщо стратегія не буде адаптована відповідно до контексту і гравців.

Оригінал