/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F6151fb680669c80fd65031f2084e348c.jpg)
Від Грозного до Києва: 34 роки чеченського спротиву кремлівській імперії
34 роки тому генерал Джохар Дудаєв підписав указ про суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія. Цей крок став початком тривалої боротьби проти кремлівської імперії — боротьби, що сьогодні продовжується в Україні. Фокус згадує, як народжувалася незалежна Ічкерія, чому її експеримент завершився трагедією та чи може Чечня знову заявити про незалежність.
У цей день, 34 роки тому, Джохар Дудаєв, обраний президентом Чеченська Республіка Ічкерія (ЧРІ), підписав указ про державний суверенітет, який став першим кроком до проголошення незалежності від Російська Федерація і водночас початком однієї з найкривавіших сторінок у новітній історії Кавказу.
Це рішення прийшло на тлі розпаду СРСР, коли національні рухи на Північному Кавказі посилилися, і Дудаєв, колишній генерал ВПС СРСР, став лідером чеченського прагнення до самовизначення.
Зокрема, декларація суверенітету від 1 листопада 1991 року стала юридичною й символічною відправною точкою для нової формації — ЧРІ.
Незалежність Ічкерії: як усе починалося
Кінець 1980-х — початок 1990-х років став часом, коли імперія тріщала по швах. На тлі розпаду СРСР у національних республіках зростали прагнення до самовизначення. Для чеченців, які пам'ятали депортацію 1944 року та репресії сталінського періоду, гасло незалежності мало не лише політичний, а й глибоко моральний зміст.
У червні 1991 року в Грозному відбувся Перший всенаціональний конгрес чеченського народу. Делегати створили Організаційний комітет на чолі з генералом Дудаєвим — харизматичним військовим, який виступав проти московського впливу. Вже восени ситуація загострилася: 6 вересня прихильники Дудаєва захопили будівлю Верховної Ради Чечено-Інгушської АРСР, скинувши стару владу.
Коли 1 листопада 1991 року новообраний президент Джохар Дудаєв підписав указ "Про державний суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія", він фактично оголосив вихід Чечні зі складу Російської Федерації.
"Ми не хочемо більше бути колонією", — заявив він у своєму зверненні, яке тоді транслювали місцеві телеканали.
Однак Москва відмовилась визнавати цей акт. Президент Росії Борис Єльцин оголосив його незаконним, а федеральна влада — "загрозою територіальній цілісності країни".
Ціна незалежності
Фактична незалежність Ічкерії тривала менше трьох років. Відсутність міжнародного визнання, економічна ізоляція та внутрішні протиріччя швидко підточили нову державу. Під кінець 1994 року Москва розпочала військову операцію для "відновлення конституційного порядку" — почалася Перша чеченська війна.
Бої у Грозному перетворили місто на руїни. За оцінками правозахисних організацій, у війні загинуло від 80 000 до 100 000 людей, більшість із них — цивільні.
Після виведення російських військ у 1996 році Чечня формально зберегла незалежність, але фактично занурилась у хаос. Економіка зруйнована, у регіоні процвітала злочинність і викрадення людей. Країна жила без централізованої влади, а її територія перетворилася на зону впливу польових командирів.
У 1999 році Росія розпочала другу чеченську кампанію, вже під керівництвом нового прем'єра Володимира Путіна. До 2000 року Грозний знову був узятий, а Джохар Дудаєв — убитий російською ракетою ще у 1996-му. Ічкерія припинила існування як незалежна держава.
Сучасна Чечня: під контролем Кремля
Після 2000 року Кремль зробив ставку на відбудову республіки через місцевих союзників. Влада перейшла до родини Кадирових — спершу Ахмата Кадирова, а після його загибелі у 2004-му — до його сина Рамзана.
Сьогодні Чечня — один із найбільш лояльних до Москви регіонів. Столицю Грозний відбудували практично з нуля, з'явились сучасні хмарочоси, мечеті, торгівельні центри. Водночас правозахисники наголошують: стабільність досягнута ціною страху, переслідування опозиції та придушення будь-яких проявів інакодумства.
Політична автономія, за яку загинули тисячі чеченців, нині зведена до мінімуму. За офіційною лінією Кремля, питання незалежності "закрите остаточно". Але в еміграції, зокрема в Україні та країнах Балтії, досі діють представництва Чеченської Республіки Ічкерія. У жовтні 2022 року Верховна Рада України визнала Ічкерію тимчасово окупованою Російською Федерацією.
Дудаєв і Україна: союз на основі свободи
Джохар Дудаєв мав особливе ставлення до України. У своїх останніх інтерв'ю він неодноразово підкреслював, що бачить українців як народ, який "найкраще розуміє прагнення чеченців до незалежності".
У 1992–1993 роках він підтримував дипломатичні контакти з українськими політиками-націоналістами, а у своїх зверненнях називав Україну "державою, яка може стати прикладом для Кавказу".
Під час першої війни Дудаєв передавав привіти "українським братам, що колись теж скинули імперію" — його слова цитували Радіо Свобода та Deutsche Welle. У Києві діяло невелике представництво Ічкерії, яке працювало до початку 2000-х.
Ідеї Дудаєва — про боротьбу з імперією, про право народів на самовизначення — не зникли. Вони проявилися через роки в постатях, які поєднали обидві історії — чеченську й українську.
Від Дудаєва до Окуєвої: спадкоємність боротьби
Однією з таких постатей стала Аміна Окуєва — українська лікарка чеченського походження, учасниця Революції гідності та війни на Донбасі. Вона відкрито називала себе послідовницею ідей Джохара Дудаєва й символом "нової Ічкерії в Україні".
Під час війни Аміна разом із чоловіком Адамом Осмаєвим воювала у складі батальйону імені Джохара Дудаєва, створеного для захисту України.
"Те, за що загинув Дудаєв, триває сьогодні тут — у Києві, у Донецьку, в Маріуполі. Ми воюємо проти тієї ж імперії", — казала вона в одному з інтерв'ю.
Її вбивство 30 жовтня 2017 року стало символом того, наскільки довго триває війна, яку почала Москва проти свободи народів — спершу на Кавказі, тепер в Україні.
Ім'я Окуєвої сьогодні стоїть поруч з іменем Дудаєва — обидва символізують єдність українського та чеченського спротиву імперській політиці Росії.
1 листопада 1991 року залишиться для Чечні символічною датою — днем, коли маленький гірський народ спробував вирватися з імперського кола. Але відсутність зовнішньої підтримки, політичної єдності й міжнародного визнання зробили цей експеримент трагічним.
Історія Ічкерії нагадує, що шлях до свободи потребує не лише рішучості, а й союзників. І навіть через три десятиліття питання про справжню ціну незалежності залишається для Чечні відкритим.
Чечня ще може стати незалежною: при яких обставинах це відбудеться
Політичний експерт Тарас Загородній вважає, що Чечня і Дагестан — це найбільш перспективні регіони Російської Федерації з погляду можливого проголошення незалежності. Насамперед тому, що там існує економічна база для самостійності.
"По-перше, обидва мають вихід до Каспійського моря, а у Чечні є також зовнішній сухопутний кордон. По-друге, там сформувалися пасіонарні еліти — активна частина суспільства, яка здатна повести за собою народ", — каже Фокусу політолог.
Нинішній лідер Чечні Рамзан Кадиров повністю залежить від Путіна — його влада, фінанси й політичне становище зав'язані на Кремль. Але якщо з Путіним щось трапиться, Кадиров, на думку експерта, найімовірніше, почне діяти у напрямку незалежності. Для нього це питання особистого виживання. Фінансову підтримку у такому випадку могли б надати Туреччина чи арабські держави. Тому саме Чечня виглядає найреальнішим кандидатом на потенційне відокремлення.
"Щодо Татарстану, про який часто згадують у цьому контексті, я скептичний. У нього немає зовнішнього кордону, а населення не є моноетнічним. Приблизно половину мешканців республіки становлять росіяни, решту — татари, тож навіть за бажання, відцентровий рух там буде слабким і роздробленим. У Чечні ж — понад 95% чеченців, що створює значно більший етнічний і політичний потенціал для незалежності", — продовжує Загородній.
За словами політолога, схожа ситуація і в Дагестані: там є нафта, вихід до Каспійського моря, кордон з Азербайджаном. Якщо Дагестан і Чечня діятимуть разом, вони зможуть сформувати цілком життєздатний економічний і транспортний кластер — своєрідний коридор від Каспію через Кавказ до Грузії. Тобто існують об'єктивні передумови для створення власної економічної системи.
Чи можна сьогодні похитнути Кадирова? На думку експерта, ні, поки він живий і контролює силові структури. За оцінками, у нього є до 50 тисяч озброєних людей, яких фінансує в тому числі російський бюджет. Це фактично особиста армія, і зараз саме Кадиров є ключовим гравцем у регіоні.
"Але після його смерті ситуація може різко змінитися. Його син чи інші родичі навряд зможуть утримати владу — за Кадировим стоїть особиста історія, жорсткий авторитет і довіра Москви, якої у спадкоємців може не бути. Тоді з'являться нові лідери, і серед озброєних людей, які залишаться без "господаря", може виникнути рух за відновлення незалежності", — каже експерт.
Питання лише у масштабі ослаблення центральної влади. Якщо в Росії почнеться економічна криза, нестача палива, блекаути — тобто процеси, що послаблять Москву, — регіони на периферії почнуть рухатися. Все тримається виключно на постаті Путіна. Як тільки цей центр сили зникне, система почне розпадатися, і першими про себе заявлять саме кавказькі республіки.
Тому, за словами політолога, перспектива появи нової Ічкерії не є фантастичною. У Чечні є зовнішній кордон, ресурси, сильна ідентичність і власні збройні сили. Якщо Росія ослабне, ці чинники можуть спрацювати. І тоді незалежність, про яку колись говорив Джохар Дудаєв, знову стане реальною темою.
Раніше Фокус розповідав історію Аміни Окуєвої — жінки, яка не боялась Путіна і перетворила особисту боротьбу на війну за Україну.

