1000 оленів на 250 гектарах: на Сумщині каскадер створив найбільшу в Україні оленячу ферму
1000 оленів на 250 гектарах: на Сумщині каскадер створив найбільшу в Україні оленячу ферму

1000 оленів на 250 гектарах: на Сумщині каскадер створив найбільшу в Україні оленячу ферму

Олені у кожному українському лісі. Це мрія каскадера-оленяра із Сумщини Дмитра Русанова. Про те, як цей завзятий чоловік створив найбільше в Україні ранчо, як поводитися з оленями, про улюбленця Спартака і про те, наскільки вигідний бізнес - оленярство, читайте у матеріалі Коротко про.

Волелюбні тварини

Пів мільйона гривень за Бембі. І це реальний цінник за дорослого оленя-самця з хорошим родоводом.

- Оленярство – це дорого, - пояснює Коротко про власник найбільшої в Україні оленячої ферми Дмитро Русанов.

І він знає, про що говорить, тому що купує, вирощує і продає рогатих. Шість років тому Русанов разом із другом-аграрієм створили ранчо неподалік села Козацьке (Сумщина). Тоді ж Дмитро купив свого першого оленя. Привіз благородного красеня з Угорщини. Це був старт оленярства.

Зараз на ранчо Дмитра Русанова - 1000 оленів. І майже всіх Дмитро знає, як то кажуть в обличчя.

- Мені не треба дивитися на їхні чипи, номери, кожного оленя-самця і так знаю, - усміхається Дмитро.

Розповідаючи про оленів, у чоловіка аж очі горять. Помітно, що Дмитро займається улюбленою справою. У авторки цього тексту навіть промайнула думка, що Русанов з малечку знайомий з тваринництвом. А насправді Дмитро - каскадер. Багато років працював за кордоном у шоу та кіно, об’їздив з гастролями пів світу. Але повернувся до України.

-  Вважаю, що немає кращого місця на Землі, аніж Україна, - каже Русанов. – В Україні є все: ріки, озера, ліси, степи…

-  І триває війна, - зауважую.

-  Так, на жаль, до того ж моє ранчо на Сумщині знаходиться у 52 км від кордону з горе-сусідами, - говорить Дмитро. – Бувало таке, що уламки збитих «шахедів» падали прямісінько на територію до оленів. Але я продовжую свою справу.

Олені – волелюбні тварини, потребують значної площі. На фермі Русанова тварини вільно випасаються на території в майже 250 гектарів. Уся площа поділена на своєрідні сектори, що огороджені металевою сіткою, але не звичайною, як для паркана, а спеціальною, надміцною і такою, що пружинить (нагадує батут).  Це зроблено для того, аби тварини не травмувалися і не заплутувалися рогами.

У їжі олені невибагливі. Полюбляють різнотрав’я, сіно, комбікорм. А з ласощів – яблука, моркву.

Олені – волелюбні тварини, потребують значної площі. Фото: особистий архів Дмитро Русанов

Роги, м'ясо і туризм

Своїх оленів Дмитро Русанов кличе свистом. Благородні тварини вже добре знають цей звук, біжать до господаря. Коли великі самці з розкішними рогами мчать до оленяра, здається, що зараз знесуть його. Серце падає десь у п’ятки, так страшно!

Але Дмитро пояснює: боятися не варто. Та все ж це дикі тварини, тому поруч з оленями забуваємо про різки рухи, голосний сміх, зайву нав’язливість до них. Якщо тварина не хоче фотографуватися, то не треба тягнути її за роги на зйомку.

А роги в оленів з ранчо Русанова дійсно розкішні.

- Мене якраз цікавлять їхні роги, - підтверджує  Дмитро Русанов. - Раз на рік олені їх скидають, а за 150-170 днів у них відростають нові. Що цікаво: з кожним роком вони все більші, бо ж впродовж 10-13 років оленячі роги набирають вагу, стають дійсно розкішними. Роги вимірюємо, возимо на виставки. Якщо олень займає призове місце, то отримує ім’я. І від нього ми беремо максимальну кількість приплоду.  Тобто робимо усе, щоб він передав свої розкішні гени нащадкам. Це вже генетика, селекція - складний процес не одного десятиліття. На ранчо маємо самців, родовід яких я знаю десь так на поколінь 15. Уявіть, родичів оленя знаю краще, аніж своїх (сміється. – Авт.).

Оленячі роги Русанов продає, каже, з них майстри виготовляють різноманітні елементи декору.

Також у Дмитра купують оленів. В різні куточки України оленяр продав вже 900 благородних тварин. Олені Русанова роз’їхалися по всій Україні, від Шостки (місто на Сумщині) до Карпат.

-  Зрештою моя мета: щоб олені були в наших лісах, в нашій країні, - розповідає оленяр.  – Один із моїх оленів поїхав у селище Синевірська Поляна в біопарк Юрія Тюхи. А не так давно продав у Дніпро одного зі своїх улюбленців. Це 9-річний олень Спартак. Я купив його молоденьким. Цей олень носить ім’я свого батька, який родом з Нової Зеландії і був чемпіоном та родоначальником багатьох хороших оленів у Європі. Спартак зробив нам приблизно сотню оленят.

Але є і третій варіант отримати з оленярства дохід. Це м’ясна продукція. І хоча зоозахисники вже готові оголосити оленярам анафему, як не крути, у будь-якому тваринництві є м'ясо. Тому і на фермі Русанова виготовляють сиро-в’ялену продукцію з оленини. На смак оленяче м'ясо нагадує яловичину, але з присмаком дичини.

Зараз на ранчо Дмитра Русанова проживає 1000 оленів. І майже всіх Дмитро знає, як то кажуть, в обличчя. Фото: особистий архів Дмитро Русанов

Галузь потребує значних капіталовкладень

Отож, чи можна назвати оленярство прибутковим бізнесом? Дмитро Русанов лиш посміхається у відповідь на таке питання. Виявляється, у Західній Європі держава підтримує такі ферми всілякими грантами і пільговими кредитами. В Україні ж підприємці поки залишаються сам на сам із витратами.

А ще оленяр пояснює наступне. Якщо за кордоном у багатьох країнах (Норвегії, Фінляндії, Канаді, Новій Зеландії, Шотландії, Монголії) оленярство має глибокі історичні корені, то в Україні воно з’явилося радше як експеримент чи бізнес-новинка відносно недавно, у XX столітті. І розвивається повільними темпами. Банально: ця галузь потребує значних капіталовкладень. Потрібна земля, огорожі, корми, ліцензії, ветеринарна підтримка, імпортні тварини з родоводом. Це бізнес із довгою окупністю на роки, бо олені ростуть повільно.

Але ще треба вміти розводити оленів та доглядати за ними. В Україні такі знання мають одиниці фермерів. Один з них – Дмитро Русанов, який консультує і навчає усіх, хто бажає займатися оленярством.

- За кордоном оленярство – це ще й туристична атракція: сафарі, контактні ферми, зимові парки, - розповідає Дмитро. – І в Україні таке має бути. На наше ранчо на Сумщині теж приїздять туристи. Щоправда, зараз гостей нема, через війну.

Вже на завершення розмови Дмитро по секрету читачам Коротко про розповів про свій дійсно грандіозний задум. Планує за рік чи півтора відкрити масштабний оленячий парк поблизу Києва. Хоче, щоб українці мали територію на кшталт оленячого парку, який є, до прикладу, у абатстві Воберн, що у Великій Британії.

Щоправда, тут є нюанс: оленячий парк в згаданому абатстві дуже давній, перша письмова згадка про нього датується 1661 роком. Очевидно, що з багатовіковими традиціями оленярства Великої Британії українцям поки важко змагатися. Але завдяки таким ентузіастам, як Дмитро Русанов, на українських фермах все частіше з’являються олені. І цілком реально, що через деякий час оленярство стане традиційною галуззю тваринництва в Україні.

Своїх оленів Дмитро Русанов кличе свистом. Фото: особистий архів Дмитро Русанов

Теги за темою
Тварини
Джерело матеріала
loader
loader