«Мир» Москви, Будапешта та Братислави

Словацький прем’єр Роберт Фіцо нагадав, чому Україні варто поширити роботу спецслужб не лише на територію Росії. Він уже вкотре саботує військову підтримку нашої держави. Хоч і зробив це дещо шаблонно.

Небезпечним цей крок є, бо його легко відтворити вже від імені іншої держави. З кардинально іншою економікою, мапою політичних уподобань, аби лишень було бажання підіграти Росії та нашкодити нам.

Формально позиція Фіцо звучить максимально прямолінійно — бачте, його уряд не підписуватиме кредитних гарантій для військових потреб України. Не витратить на це жодного цента з держбюджету. А щоб саботаж не виглядав як саботаж, натомість Фіцо завжди готовий підтримувати гуманітарні ініціативи (ймовірно, за чужий рахунок).

Думаєте, буде «сільський» політичний проект? Ми на нього приречені.

Додатково пролунала критика на адресу спрямування приблизно 140 мільярдів євро на військові потреби України в найближчі два роки. Ці кошти, на думку пана Фіцо, краще використати для зміцнення конкурентоспроможності ЄС і зниження цін на енергоносії. Тобто не дати патрони нам, зате у себе гасити пожежу бензином.

Завершальний акорд — заклик до зосередження на «реалістичному мирному плані» і просування його як «сильним глобальним блоком». Факти прості, але наслідки неочевидні.

Звісно, ця заява не вимикає допомогу союзників і не скасовує спільні механізми. Однак вона намагається змінити саму логіку обговорення України. Дає сигнал третім сторонам, що у Європі можна грати на полі розбіжностей.

Стратегічні зсуви в підготовці до війни.

Ти що, не за мир? А, за мир? То, може, давай разом із нами — чисто на гуманітарні проблеми, до біса тих військових? Може, пощастить, і росіяни вже всю Україну нарешті загарбають, і тоді Роберт Фіцо отримає чарівний шанс здати свою державу в новий Варшавський договір?

Там, де на спільні інструменти накладено вимоги одностайності (або де національні гарантії є умовою доступу до кредитних ліній), з’являється пляшкове горлечко. Навіть якщо фактичний обсяг коштів не падає, темп розгортання певних програм знижується.

А тут цілому континенту треба якомога швидше розгортати оборонну галузь та, бажано, повертати армійський призов. Ось Хорватія повертає, наприклад. Німеччина про це ще думає, але Бундесвер до цього потрохи наближається. Зате словацький прем’єр пропонує роздягнутися, нахилитись і розслабитись.

Хто поведеться, той уже й випав із загального заліку. Так і працює дрібний саботаж на міждержавному рівні.

Звісно, можна адаптуватись і до таких опонентів. Це якщо говорити про нас — країну поза межами НАТО та Євросоюзу, на чому діячі на кшталт Фіцо чи Орбана люблять робити акцент.

Якщо розвести канали військової допомоги, Фіцо буде змушений зривати окремі поставки снарядів, ракет, засобів ППО, авіаційних компонентів та інших важливих речей. Але це для нас. А для Європи, мабуть, простіше позбутися самої проблеми. Тобто механізму одностайного прийняття рішень.

Не проклинайте Мадяра. Його ціль — не ми, а Орбан.

Будьмо чесними. Гаманцем Євросоюзу є Німеччина, частково Польща. При всій повазі до словаків, вони цю сходинку ніколи в житті не займали. Мовчимо про угорців, до яких і особливої поваги не відчуваємо через їх регулярні голоси Орбану (сподіваємось, скоро це зміниться).

То з якого дива політична воля гаманця Євросоюзу має враховувати думку держав, які із цього гаманця лише гроші беруть час від часу? Це недоречно.

Європа вже готується до війни, попри заяви більшості її політиків. «Петро і Мазепа» не без нашої допомоги випускав статті про розгортання польових госпіталів на східному флангу НАТО, про навчання з такмеду для східноєвропейських членів Альянсу. На відміну від закупівлі зброї, яку є сенс ретельно ховати від ЗМІ, ці речі свідчать про набагато ширшу підготовку.

Діттмар, допивай пиво та подавай Клаусу РПСку.

Подивіться на весь регіон. Це розуміють Чорногорія і Словенія, яким точно не загрожує агресія РФ. Але там знають, що підготовка має бути якнайкраща. Бо не факт, що завтра твої солдати не підуть допомагати союзникам стримувати росіян десь на Сувалках.

І все це потребує коштів та політичної волі. Бо, будьмо відверті, воювати майже ніхто ніколи не хоче, крім агресора. А коли агресія десь уже почалась, до цього списку додаються пасіонарії, які хочуть зупинити загрозу якнайдалі від своєї домівки.

Скажімо так, ідеї Фіцо не допоможуть нікому добре готуватись. Бо його ж тези чудово лягають і на саму Європу. Мовляв, навіщо військові бюджети, коли можна стояти на колінцях перед Путіним та щороку підвищувати пенсії, паралельно споживаючи російську нафту та газ.

Про валізку, яка обов'язково знадобиться.

Наприклад, Хорватія все ж продавила повернення обов’язкової військової служби. Рік тому через це тривали баталії між президентом і зв’язкою прем’єра та міністра оборони. Як для хорватів виглядає логіка Фіцо? Правильно — мовляв, навіщо вам та армія, нехай і скорочена, ось ми пропонуємо більш комфортну ідею. І серед більш боягузливих громадян точно знайдуться прихильники цієї популістичної ідеї.

Відповідно, ідея Фіцо не просто дратує українців. Вона відверто шкідлива для європейських країн. І найкраще було б побачити унеможливлення серйозних кроків таких мислителів. Це вийде зробити лише через перелом об коліно принципу одностайності.

Тоді до балачок словацького прем’єра дійсно ніхто не захоче дослухатися. Давно пора, бо його цікавлять не балачки про мир. Йому цікавіший саботаж. Зірвані програми підготовки, за які після першого російського пострілу хтось заплатить життям. Хтось, але ж не Фіцо, чи не так? Чимось нагадує Гриму Гнилоуста з Lord of the Rings. Функції ті ж самісінькі.

Це «мир» Москви, Будапешта та Братислави. І точно не наш.