Вижив у полоні, але втратив рідних через ворожий обстріл: трагічна історія бійця з Кривого Рогу

Саме в будинок, куди влучила ракета, Микита мав повернутися після звільнення. Своєю трагічною історією в коментарі для "Суспільне.Дніпро" поділився боєць Нацгвардії Микита Шаульський, передає 24 Канал.

Як військовий дізнався про загибель рідних?

Повномасштабне вторгнення застало Микиту в Маріуполі, куди його відправили напередодні ротації як розвідника. Він пригадує, що після оточення міста тривали запеклі вуличні бої.

Пізніше разом із побратимами він потрапив у полон, де провів два роки й дев'ять місяців. За словами захисника, перші дні полону минали відносно спокійно, спочатку полонених не чіпали, лише кричали.

Але згодом почалися знущання, біль від яких, каже Микита, був нестерпним і фізично, і морально.

Казали, що ми нацисти. Якщо вони зайшли на нашу територію, то чому ми винні в цьому?
– згадує чоловік.

Наприкінці грудня 2024 року Микита нарешті отримав можливість повернутися додомув рамках чергового обміну. Його родина чекала на повернення ще восени, адже прізвище бійця було у списках на обмін.

Опинившись на території України, він одразу подзвонив батькові. Згодом зв'язався і з мамою та попросив контакти брата Максима і бабусі, однак почув, що у Кривому Розі проблеми зі світлом, тому зв'язку немає.

Правду він дізнався випадково, побачивши новину в мережі.

"Я різні групи гортав і побачив історію ніби "Шаульський Микита Андрійович повернувся з полону, але найважче його чекає попереду". Потім я побачив, як Максим стоїть на мітингу з моїм портретом. І далі гортаю – там уже було написано про Максима і про бабусю. Те, що 21 вересня в дім ракета попала", – розповів військовий.

До слова, російський обстріл житлового сектору Кривого Рогу відбувся проти ночі 21 вересня 2024 року. Тоді загинули 3 людини, зокрема12-річний Максим та його бабуся.

Микита зізнається, що втрата брата і бабусі стала для нього найважчим ударом. Він часто згадує дитячі роки, коли вони з Максимом були нерозлучні й майже ввесь вільний час проводили разом.

Ми були схожі, як дві краплі води. Я був йому і старшим братом, і другом,
– каже чоловік.

Будинок, зруйнований ракетою, родина наразі не відновлює. Микита часом приходить до руїн, адже, за його словами, це місце стало пам'яттю про рідних.

Після звільнення з полону Микита пройшов реабілітацію, однак досі має уламки в нозі та пошкоджені ребра.

Цього року він звільнився зі служби в Національній гвардії та одружився з коханою Юлією. Тепер Микита планує здобути освіту програміста і розпочати нове життя. Підтримка дружини та батьків робить його світ знову яскравим.

Українські захисники діляться історіями з війни

• 19-річний Віталій із Нової Каховки (позивний "Гац") під час окупації міста переховувався, а згодом пішки дістався підконтрольної Україні території. Попри відмови через вік, він таки вступив до полку "Азов". Тепер же він служить сержантом-інструктором. Каже, його мотивує помста за злочини росіян і бажання, щоб війна не дісталася наступним поколінням.

• Морський піхотинець із позивним "Фіксик" пройшов через найгарячіші ділянки фронту – Авдіївку, Опитне, Красногорівку, Водяне та багато інших місць. Останній бій він прийняв поблизу Оріхова на Запоріжжі. У липні 2023 року під час виконання бойового завдання військовий підірвався на міні й втратив ногу. В інтерв'ю 24 Каналу Віталій Верем'юк відверто розповів про найважчі моменти на полі бою, перестрілку між кадирівцями й вагнерівцями, гру в футбол на милицях та останні миті перед складним пораненням.

• Ще один боєць із позивним "Ексель" – 25-річний командир взводу артилерійського дивізіону. Він у війську з 18 років і вважає, що якщо в країні війна – треба бути там.