Прийом «проникнення»: як Росія змінила тактику штурмів

Сьогодні друга частина – про тактичний прийом «проникнення», який російське командування почало вперто масштабувати останнім часом в ході організації та ведення бойових дій проти районів оборони ЗСУ, що спираються на більш-менш великі населені пункти.

• 1 •

Отже, у попередній частині ми з'ясували, чому і з якою метою російське командування вирішило зробити цей тактичний прийом своїм основним способом подолання системи оборони ЗСУ на тактичному рівні.

Для тих, хто не читав першу частину, коротко нагадаю про суть. Основними причинами, які спонукали російське командування зробити цей тактичний прийом масовим, як на мене, стали два фактори:

1. Масове та планомірне застосування Збройними Силами України у тактичній зоні, так званих «дронів» (або, якщо хочете, «малих» БпЛА), що зробило практично неможливим застосування противниками на такому рівні класичних форм організації та ведення бойових дій.
2. Наявність досить значного дефіциту особового складу у передових підрозділах Збройних Сил України. Що. Своєю чергою, призводило і продовжує призводити до «розрідження» їх бойових порядків, появи прогалин і «лакун» між їх елементами, через які, власне, і відбувається саме «проникнення» малих піхотних груп противника.

Третім «базовим» фактором стало розуміння російським командуванням того, що вплив на обсяги та рівень матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) передових підрозділів Збройних Сил України, що обороняються, а отже, і на рівень їх боєздатності, можуть і повинні здійснюватися власними «малими» БпЛА. Хоча, до цього вони «прийшли» набагато раніше, ніж систематизувати і «зв'язати воєдино» перші два фактори.

Як наслідок, російське командування отримало певну, досить комплексну методику (причому, до певної міри, гнучку за своєю формою та змістом) подолання системи оборони Збройних Сил України в тактичній зоні, в основі якої лежить те, що зараз називають в експертному середовищі (а наразі і в ЗМІ), як «кіл-зона» або, в українському варіанті, «стіна дронів»...

По суті, це подальший розвиток «штурмової тактики» ЗС РФ, апробованої ними під час боїв за Сєвєродонецьк та Бахмут. Однак як цілісний і комплексний метод він почав використовуватися російським командуванням, на мою суб'єктивну думку, з моменту штурму ворогом міста Селидове. Саме там свідомо і цілком усвідомлено, а головне – масово, ворог використовував цей прийом для того, щоб відносно швидко захопити порівняно великий населений пункт.

Його поява була зумовлена, скажімо так, «творчим переосмисленням» російським командуванням сутності та змісту атакуючих/штурмових дій, що здійснюються спеціально сформованими та оснащеними для цього частинами та підрозділами (так званими «штурмовими ротами», рідше «штурмовими батальйонами», часто сформованими з раніше судимих осіб або тих, які перебували під слідством), які значно раніше з'явилися у складі російського стратегічного угруповання військ в Україні, чим сам цей метод став масово і цілеспрямовано використовуватися російським командуванням. Іншими словами, ми маємо справу із тими самими «м’ясними штурмами», але модифікованими відповідно до сучасних потреб.

Очевидно, прагнучі різко підвищити ефективність своїх штурмових підрозділів, російське командування вже протягом деякого часу «пробувало різні варіанти». Зокрема, варіювався їх склад, озброєння і спорядження, способи застосування в тій чи іншій місцевості, способи маскування, росіяни намагалися змінити їх тактику застосування в певних умовах (в тому числі в умовах щільної міської забудови) і т.д.
Значно справа просунулася вперед лише після того, як російське командування нарешті зрозуміло, що потрібно «танцювати» за результатами оцінки та аналізу дій ЗСУ в обороні, а не навпаки...

На даний момент основними елементами цього тактичного прийому, який, судячи з усього, командування російських військ намагається вивести на більший (оперативно-тактичний) рівень, є:

• Підготовчий етап (включає в себе цілий комплекс заходів, як організаційно-штатних, що проводяться по відношенню до власних військ, і «підтримуючих», що здійснюються по відношенню до українських військ, які обороняються на обраному напрямку).
• Практичний етап (по суті, власне дії малих/штурмових груп з проникнення та просочування в систему оборони Збройних Сил України з метою її дезорганізації та «хаотизації»).
• Етап закріплення і розвитку успіху (по суті, це дії основних сил частин і з'єднань противника на обраних тактичних напрямках, з метою захоплення і утримання відповідних ділянок місцевості).

• 2 •

Розглянемо кожен з цих етапів докладніше.

І. Підготовчий етап

По суті, його можна розділити на дві частини. Перша стосується проведення підготовчих заходів з власними військами, включаючи планування та організацію відповідних дій (підбір наряду сил і засобів, конкретних районів «проникнення», формування штурмових підрозділів у складі передових частин і з'єднань, які, своєю чергою, поділяються на штурмові/малі піхотні групи, відпрацювання питань взаємодії та управління боєм щодо конкретних ділянок місцевості, де вони будуть діяти, навчання їх методами прихованого «просочування» і «проникнення» і т.д.). І другий, який стосується «впливу», по суті, на українські війська, які обороняються на обраному напрямку.

У зв'язку з цим, насамперед, противник вивчає склад та структуру системи оборони Збройних Сил України на обраному напрямку за допомогою розвідки. При цьому особлива увага зазвичай приділяється двом речам – українським підрозділам що безпосередньо застосовують «дрони», а також пунктам управління (ПУ) та вогневим засобам ураження.

По суті, перед початком практичного (активного) етапу противник створює своєрідну «обліковий список пріоритетних цілей», а, маючи перевагу в радіоелектронній розвідці (РТР), у тому числі на тактичному рівні, а також у розвідувальних БпЛА оперативно-тактичного рівня, часто визначає їх параметри досить точно.

У ході підготовки наступальних/штурмових дій у великих населених пунктах вороже командування зазвичай дуже уважно вивчає їх плани та карти, визначає найбільш вразливі та критичні ділянки місцевості для оборони частин та з'єднань Збройних Сил України, навіть райони та пункти оборони їх окремих підрозділів. Слід зазначити, що противник у зв'язку з цим досить активно використовує космічну розвідку.

Наприклад, під час підготовки активного етапу штурму Авдіївки командні структури частин та з'єднань армій угруповання військ (УВ) «Центр» змогли оперативно отримати необхідну їм інформацію (між «замовленням» та практичним отриманням необхідної детальної інформації, у вигляді відповідних супутникових карт, іноді проходило не більше 4-5 днів).

Однак основним змістом і метою всього цього процесу вивчення системи оборони Збройних Сил України на тому чи іншому напрямку все ж таки слід вважати пошук і визначення наявності в ній тих самих «прогалин» і «лакун». Саме на це спрямовуються найбільші зусилля і витрачається час засобів розвідки противника.

По-друге, так би мовити, «напередодні» початку масових «проникнень» своїх малих/штурмових піхотних груп, безпосередньо у бойові порядки частин та підрозділів Збройних Сил України, противник зазвичай проводить так званий «комплекс активних заходів» щодо впливу на систему оборони Збройних Сил України. Вона може включати як звичні, класичні форми і методи (артилерійський вогонь, авіабомбардування, ракетні удари, БпЛА і т.д.), так і досить нетривіальні.

Наприклад, попередньо, перед початком масованого «проникнення», на обраному напрямку починають активно діяти диверсійно-розвідувальні групи зі складу підрозділів спеціального призначення (СпП) противника, які відповідно до теорії та практики цього методу прагнуть будь-що створити, поглибити та розширити будь-яку виявлену «прогалину» в тактичній обороні Збройних Сил України, для подальшого «проникнення» інших малих піхотних груп. Саме за такою схемою діяли російські війська зі складу 6-ї ЗВА на Куп'янському напрямку, з 2-ї ЗВА на Покровському напрямку тощо.

Зазвичай для цього вибирають найслабші, з точки зору противника, опорний пункт, позицію ЗСУ (наприклад, де особового складу мало, його морально-психологічний стан знижений, вкрай ускладнене постачання матеріально-технічних засобів та боєприпасів, де тривалий час не було ротації, або, навіть, обмежена видимість тощо). Методика, яка використовується російськими військами у цьому випадку, проста і зрозуміла – приховане зближення, зайняття вихідної позиції і раптовий наліт на опорний пункт, позицію з метою їх захоплення. У міській забудові з цією метою вони можуть проникати у бойові порядки Збройних Сил України, маскуючись під цивільних (перевдягаючись у цивільний одяг), видаючи себе за військовослужбовців ЗСУ тощо.

Разом з тим, все вищезазначене є практично безглуздим, в умовах, коли передові частини та підрозділи Збройних Сил України мають можливість цілодобово та ефективно спостерігати за підступами до своїх позицій, а також за найближчим тактичним тилом противника, за допомогою «дронів». Оскільки, при будь-якому виявленні навіть «надмалої» піхотної групи противника, особливо в процесі її просування (тобто завчасно), вона з дуже високою ймовірністю одразу потрапляє під обстріл (або тими ж «дронами», або інших вогневих засобів ЗСУ). В результаті, як правило, в таких випадках розширення «прогалини» у бойових порядках ЗСУ (тобто раптова атака на обраний опорний пункт або позицію) не вдається.

Саме тому на підготовчому етапі противник прагне поряд із виявленням фактичних «прогалин», «лакун» та інших слабких місць у системі оборони Збройних Сил України, у першу чергу, «вибити українських дронщіків» (або, як варіант, ускладнити їхню роботу до межі, принаймні на обраному напрямі).

З цією метою використовується цілий комплекс засобів – від РЕБ, до масованих авіабомбардувань і ударів високоточними артилерійськими снарядами і ракетами. По суті, підрозділи та угруповання тактичних БпЛА українських військ у ході підготовки противника до масованого «проникнення» стають пріоритетною ціллю No1. При цьому головне для противника – визначити, де саме знаходяться українські «дрони», де розташовані позиції їх запуску, управління, пункти постачання тощо.

У цьому зв'язку дійшло до того, що противник створив спеціалізовані підрозділи (у тому числі озброєні ударними та розвідувальними «дронами»), основним призначенням яких є саме полювання на українських операторів «дронів». Наприклад, етимологія появи сумнозвісного ЦЗБС «Рубікон» була саме така. Ба більше, судячи з дій противника, «полювання на українських дронщиків» стало пріоритетним у межах усіх трьох рівнів розвідувально-ударного контуру створеного ним у складі його стратегічного угруповання військ на теренах України.

ІI. Практичний (або активний, якщо хочете) етап

Зазвичай він плавно витікає з попереднього, коли противник встиг «виявити» одну, а краще дві, а то й три «прогалини» в бойових порядках Збройних Сил України на тактичному рівні. Як я наголосив вище, у цьому випадку вороже командування зазвичай прагне їх розширити (шляхом раптової атаки/захоплення одного-двох сусідніх опорних пунктів, позицій).

По суті, створити ділянку місцевості, яка не контролюється передовими підрозділами Збройних Сил України (й бажано, про існування якої їхнє командування навіть не здогадується) або де воно просто не встигає реагувати на дії противника, через що з'являється можливість приховано ввести малі піхотні групи в бойові порядки передових частин і з'єднань Збройних Сил України на тактичну глибину, як то кажуть «у товарному обсязі».

Однак слід розуміти, що саме проникнення малих/штурмових груп противника у бойові порядки частин та підрозділів Збройних Сил України в обраному противником районі чи напрямку не здійснюється за принципом «де це можливо». Зазвичай ці групи діють досить синхронно і злагоджено. Це визначається двома факторами – наявністю у них зв'язку зі своїм командуванням (а значить і здатністю координувати свої дії) або заздалегідь узгодженим «сценарієм» їх подальших дій після проникнення. Це означає, що вони цілком можуть переслідувати не лише тактичні, а й оперативно-тактичні цілі, особливо у сфері МТЗ цілих УВ Збройних Сил України.

Наприклад, якщо проаналізувати напрямки «повзучості» невеликих піхотних груп противника в районі Куп'янська, протягом останніх 2-х місяців, стає зрозумілим, що у першу чергу вони прагнули прорватися до дороги Куп'янськ-Чугуїв, тобто на основну оперативно-тактичну комунікацію ЗСУ на цьому напрямку.

Або наполегливе проникнення противника у напрямку так званої «промислової зони» Покровська на його західних околицях було очевидно спрямоване на аналогічні прагнення щодо всього району оборони Збройних Сил України у Покровсько-Мирноградській агломерації.

За моїми особистими враженнями, головною першочерговою метою такого роду дій малих/штурмових груп противника майже завжди є так званий «хаос» системи оборони ЗСУ в обраному напрямку, районі, а не «механічне» просочування заради самого просочування в будь-якому можливому напрямку, щоб якийсь розумник зафарбував пару зайвих пікселів на карті.

Іншими словами, вони майже завжди прагнуть проникнути в систему оборони Збройних Сил України, щоб позбавити її централізованого та контрольованого характеру. Своєрідне «пом'якшення» перед рухом своїх основних (головних) сил саме в заданому і «необхідному» для них заздалегідь напрямку.

Думаю, саме тому більшість дій таких ворожих інфільтраційних груп побудовані за вже відпрацьованою схемою. Приховане проникнення, закріплення (пошук укриття, облаштування замаскованої позиції в тилу або на флангах підрозділів ЗСУ), налагодження логістики (для цього часто використовуються безпілотники), в подальшому – ведення розвідки та активних дій проти підрозділів ЗСУ, що знаходяться поблизу. Улюблений метод – раптовий обстріл з флангу, тилу, приховане просування в темний час доби, засідки і нальоти.

Перше, з чого вони починають, це намагаються перервати або ускладнити забезпечення підрозділів Збройних Сил України, що обороняються, до краю. Очевидно, що командування противника, безпосередньо пов'язує рівень боєздатності підрозділів ЗСУ (а значить рівень стійкості ЗСУ у всій тактичній зоні на цьому напрямку) з рівнем їх матеріально-технічного забезпечення. Позбавлені постачання, маючи на флангах і в тилу численні малі піхотні групи противника, вони швидко втрачають свою боєздатність.

Для цього малі піхотні групи противника використовують рейди, засідки, раптові обстріли груп та підрозділів Збройних Сил України, що рухаються, начебто у власному тактичному тилу, особливо тих, що забезпечують логістику або зміну (ротацію) особового складу на передових позиціях.

При виявленні ПУ ЗСУ, позицій підрозділів та груп БпЛА, вони атакують їх у пріоритеті, траплялося, що для цього російське командування «координувало» дії кількох своїх малих піхотних груп, які проникали в бойові порядки (дуже типовий прийом для нинішніх дій російських підрозділів у Покровську). Укупі з активним і скоординованим по місцю та часу використанням власних «дронів», це дозволяє противнику в ряді випадків досягти бажаного результату.

ІII. Етап закріплення і розвитку успіху

Після того, як командування противника починає вважати, що система оборони Збройних Сил України на потрібному їй напрямку чи ділянці достатньо дезорганізована численними «проникненнями» та «інфільтраціями» малих/штурмових груп, воно зазвичай переходить до планомірного просування головними (основними) силами своїх передових частин та підрозділів. А точніше, до спроб це зробити.
Причому характерно, що зазвичай цьому прагнуть допомогти малі піхотні групи противника, які ще залишаються на цей час в бойових порядках передових частин і підрозділів Збройних Сил України, а краще сказати ті, яким «вдалося там вижити». Правда, не завжди, таке буває.

Трапляється й таке, коли вони просто намагаються вижити, чекаючи на підкріплення у невиявлених укриттях та на замаскованих позиціях. Однак, якщо українські передові підрозділи продовжують зберігати достатній рівень своєї боєздатності, зазвичай, це для них закінчується досить плачевно.

Наприклад, у районі Часового Яру спроба противника, свого часу (кілька місяців тому), застосувати такий тактичний прийом, закінчилася для нього досить невдало. Малі штурмові групи противника зі складу його 98-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) так і не змогли забезпечити настільки сильну дезорганізацію передових українських підрозділів (їм просто не вдалося «проникнути» на необхідну тактичну глибину), щоб оборона Збройних Сил України втратила централізований і керований характер на цьому напрямку.

Збройним силам України вдалося не допустити просування основних сил двох парашутних десантних полків (пдп) цієї дивізії на значну відстань у цьому напрямку, фактично розгромивши їх передові підрозділи за допомогою тих самих «дронів», під час спроби просування в межах Часового Яру.

А ось у Покровську та Куп'янську все явно пішло за іншим сценарієм. Під час підготовки до штурму обох міст противнику вдалося виявити та надалі «на повну» використувати прогалини, слабкі місця та «лакуни» в обороні Збройних Сил України. У Покровську 2-га ЗВА противника навіть провела з цією метою цілу серію «великих» і «маленьких» спроб інфільтрації, у тому числі із застосуванням підрозділів спеціального призначення, поки дійсно не виявила їх у напрямку Звірове – Троянда та Котлине – «промзона».

Однак у зв'язку з цим варто зазначити, що початок просування основних сил передових частин і підрозділів противника, в ході застосування ним методу «проникнення», не завжди означає безповоротну втрату території або конкретного населеного пункту. Ця війна рясніє прикладами, коли це «не допомогло» ворогу. Найбільш екстремальним і найбільш очевидним з них є поточна ситуація в зоні російської 51-ї ЗВА на Добропільському напрямку.

«Тактично глибоко» прониклі штурмові групи двох її бригад (114-ї та 132-ї омсбр), навіть, із захопленням низки населених пунктів, так й не спромоглися до кінця «хаотизувати» систему оборони ЗСУ на цьому напрямку. Не дуже допомогло навіть перегрупування сюди значних сил зі складу 51-ї ЗВА (з 14 км «прориву» їй вдалося утримати на захід від Казенного Торця лише район Красного Лиману та ділянку місцевості в районі Родинського, які «вкрай потрібні» для дій на Покровському напрямку). Але треба віддати їм належне, вони продовжують вперто пробиватися на зустріч 2-ї ЗВА, яка таки зуміла достатньо глибоко «просочитися» у Покровськ.

Підведемо підсумки

На даний момент, використання російським командуванням вищезазначеного тактичного прийому як типового способу подолання системи оборони Збройних Сил України в тактичній зоні, в умовах масованого застосування ними так званих «малих» БпЛА, на мій погляд, є скоріше «тимчасовим рішенням» ніж стабільно-ефективним. З однієї простої причини – цей прийом дає противнику потрібний йому ефект лише за однієї умови, про яку я згадував на самому початку цього огляду. А саме – наявності нестачі особового складу у передових підрозділах ЗСУ (й відповідно, наявності прогалин у їх бойових порядках)

Зовсім не факт, що українському командуванню в майбутньому не вдасться знайти цілком адекватну протидію цьому. Так, щоб подумати «на перспективу», оборона може бути побудована в самих різних ефективних варіаціях. У тому числі, коли у вас в передових частинах і з'єднаннях не вистачає людей. А інтенсивність і «щільність» використання «дронів» явно може бути зростаючим значенням, коли спроби прихованого проникнення стануть такими ж безглуздими, як і сумновідомі «м'ясні штурми» раніше. Як то кажуть, «просто додайте дронів» (звісно, це я утрирую)...

У зв'язку з цим варто задуматися і про те, що даний прийом російського командування приносить йому результати тільки при використанні в умовах щільної міської забудови (Покровськ, Куп'янськ, частково Торецьк). Тобто тоді, коли існує можливість для інфільтрованих груп противника «вижити», використовуючи наявність численних укриттів. В цьому контексті, в умовах великих і малих «відкритих» просторів його ефективність виглядає, скажімо так, досить спірно. Хоча, звичайно, й тут не обходиться без винятків.