Нестор Махно: чим відомий суперечливий анархіст, якого життя вело від Гуляйполя до Парижу

Нестор Махно був однією з найяскравіших постатей початку ХХ сторіччя, і очолюваний ним рух чинив великий вплив на перебіг історичних подій. Діяльність Махна виходить за межі Української революції. У значній мірі саме Махно двічі, в 1919-му і в 1920 роках, зумовив поразку російського білогвардійського руху. Фокус зібрав найцікавіше про українця ім'я якого стало прозивним.

Махно не мав вищої освіти, та навіть у школі навчався лише два роки, але вочевидь мав харизму, адже очолював Революційну повстанську армію України (махновців) та спромігся створити анархістське псевдодержавне утворення "Вільний район", намагаючись поєднати ідеали анархії та Запорозької Січі.

Життєпис Нестора Махна

Нестор народився в селі Гуляйполі на території нинішньої Запорізької області 7 листопада 1888 року. Батько – Іван Міхненко – працював кучером у пана, мама – Євдокія (уроджена Передерія) займалася вихованням п'ятьох синів, серед яких Нестор був наймолодшим.

Батько Нестора помер, коли йому не було і року. Він згадував, що мати віддала його місцеву двокласну школу, де він навчався добре і "шкільні премудрості давались йому легко". Навчався майбутній анархіст тільки взимку, бо влітку працював із дитинства.

У 1906 році Нестор Махно став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", яка діяла на тогочасній Катеринославщині. З 14 жовтня 1906 року у складі групи – брав участь у терористичних актах та "експропріація" багатіїв. 26 серпня 1908 року його було заарештовано за вбивство чиновника військової управи. Сесією Одеського військового окружного суду від 22 березня 1910 року разом з іншими анархістами був засуджений до страти через повішення, але вирок замінили безстроковою каторгою. У 1911 році Махно був переведений до каторжного відділення Бутирської в'язниці у Москві, де він познайомився з відомими анархістськими активістами – Петром Аршиновим та Григорієм Котовським. Саме Аршинов зайнявся ідеологічною підготовкою та освітою Махна.

"Потім у своїх спогадах він не приховував, що це була школа його життя та університет, і саме там він розширив обрій знань і відточився як політик", — пояснює історик Дмитро Архірейський.

На світогляд Махна вплинуло і його скрутне дитинство: дослідники кажуть, що саме тоді визначився його характер та почуття, можливо, дещо гіпертрофованої справедливості.

А у в'язниці він вивчив праці відомих революціонерів та політиків, займався математикою, словесністю, історією і французькою мовою. Будучи активним учасником тюремних протестів, він шість разів потрапляв у карцер.

Після Лютневої революції 1917 року Махно, як і багато інших політв'язнів, був амністований і повернувся до Гуляйполя. Саме там він одразу очолив місцеву анархістську групу. У червні з ініціативи Махна на підприємствах Гуляйполя було встановлено робочий контроль. У липні за підтримки прихильників Махно розігнав колишній склад земства, провів нові вибори, став головою земства та одночасно оголосив себе комісаром Гуляйпільського району.

У 1917 році під час боротьби із корниловщиною, санкціонованою О. Керенським, Махно створив у Гуляйполі Комітет захисту революції, організувавши з членів анархістської організації бойову дружину – "Чорна гвардія".

У липні 1918 року "Чорна гвардія" розпочала повстання проти австро-німецької окупації і уряду гетьмана Павла Скоропадського. Партизанський загін діяв як мобільна ударна група.

У грудні 1918 р. Махно вступив у перемовини із представниками Директорії, але врешті виступив проти неї разом з Червоною Армією.

Масове незадоволення селян України створило сприятливі умови для зростання махнівського повстанського руху, забарвленого анархізмом, і після повалення гетьманського уряду Махно здобув значну владу в Катеринославській губернії та на прилеглих територіях.

15 травня 1919 р. на зборах польових командирів Махно затвердив рішення про розгортання Першої Української Повстанської дивізії імені Батька Махна. А вже у серпні всі частини повстанців переформовувалися у "Революційну повстанську армію України (махновців)".

Махно виявився блискучим військовим керівником своєї селянської армії. З грудня 1918 року він підтримував більшовиків, коли їхня Червона Армія билася з Директорією за Київ. У лютому 1919 року Махно уклав союз із більшовиками, які, в свою чергу, вимагали підпорядкування його "Повстанської революційної армії України" командуванню Червоної Армії. Проте невдовзі союз опинився під загрозою через спроби більшовиків перебрати командування силами Махна та контролювати підвладні йому території. Додаткову напругу в стосунках з більшовиками викликала угода про співпрацю Махна з найбільшою анархістською групою в Україні "Набат" під проводом Всеволода Ейхенбаума (Воліна).

За національним складом махновці були 90% українцями, хоча верхівка руху й вживала російську мову. З іншого боку, Мирослав Ірчан, військовий кореспондент Січових стрільців, що відвідав розташування махновців, відзначав, що серед повстанців "постійно росла" неофіційна група українських патріотів.

У ті буремні роки армія Махна була єдиною реальною альтернативою більшовикам на теренах південно-східної України. Якщо в 1917-му загін анархо-комуністів Гуляйполя налічував лише 80 осіб, то на початку 1919-го під орудою Махна була 50-тисячна армія, основу котрої складали українські селяни, але разом з ними у повстанській армії воювали також загони кубанських і донських козаків, сибірських партизанів, німецьких колоністів, грецький полк і навіть єврейська чота.

Махно та анархізм

Згідно з анархістською теорією, розв’язання національного питання досягається шляхом ліквідації держави. У бездержавному суспільстві буржуазія більше не зможе пригнічувати робітників, маніпулюючи їхніми національними почуттями. Ліквідація держави покладе край також і національному гнобленню, відкривши шлях до вільного розвитку всіх націй. Класичний анархізм не визнає національних питань.

Комуністи імпонували селянину Махну, тому що обіцяли "землю — селянам", але ленінський декрет "Про землю" від 27 жовтня 1917 року, який нібито передавав землю у вільне користування трудящих і дозволяв їм довільно обирати форми землеробства, виявився брехнею, адже через чотири місяці декретом "Про соціалізацію землі" більшовики забрали землю в селян, передавши її розподіл у компетенцію державних органів. На практиці це означало закріпачення селян у радгоспах і комунах. Тільки тепер землею керували не пани, а нова комуністична влада.

Це викликало опір українського села і тому Махно із його антидержавною програмою був "приречений на успіх", — пояснює історик Максим Віхров.

В листопаді 1919 р. він особистим наказом скасував радянські податки й декрети про націоналізацію землі, а також оголосив радянську владу "ворогом трудового народу". Замість радгоспів Махно заохочував селян на власний розсуд об’єднуватись або обробляти землю самотужки, вільно обмінюючись продуктами своєї праці. Нічого подібного запропонувати українським селянам тоді не міг ніхто – ні більшовики, ні білі, ні керманичі Української Народної Республіки.

Ще восени 1920 році Нестор Махно разом із більшовиками вибивали війська Врангеля з Криму, а вже взимку надійшла директива більшовицьким арміям Південного фронту ліквідувати "махновщину" в найкоротший термін. 28 серпня 1921 р. Махно, отримавши тяжке поранення в обличчя, з 77 бійцями, які вціліли в його бойовому загоні, перейшов кордон з Румунією.

У квітні 1925 року він переїхав до Парижа, жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької "Опера Гарньє" та в кіностудії Пате. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в "Анархическом вестнике" та "Деле труда", писав мемуари.

Помер Нестор Махно 25 липня 1934 року у Парижі від сухот. Урну з прахом Махна замуровано в стіні комунарів під номером 6685 у 87 відділі цвинтаря Пер-Лашез.

Всі брати Махна загинули, лишивши багаточислельних нащадків. Одружений Махно був двічі, чи тричі. Його останню дружину Галину Кузьменко разом із дочкою Ольгою в Німеччині в 1945 року заарештувало НКВС та засудило до заслання. Свій вік вони доживали у Казахстані.

Легенда про тачанку Нестора Махна

Однією із найрозповсюджених легенд про "батька Махна" є та, що нібито сам він винайшов "тачанку" — ресорний чотириколісний візок із відкритим кузовом для парної упряжі із кулеметом, який активно використовувався у кавалерії під час громадянської війни).

Екіпаж складався з двох або трьох чоловік, один був погоничем, інші кулеметники — один стріляв, інший — відповідав за набої. Хто її саме вигадав — наразі невідомо, адже використовували її ще за часів Першої світової війни. Але, як вважають історики, саме Махно довів практику її бойового застосування до вершини досконалості: концентрував тачанки у окремий підрозділ — кулеметний полк, яким командував Хома Кожин. Історики називають різну кількість кулеметних тачанок у війську Махна — до тисячі і навіть більше.

Роль Нестора Махна в історії України

В історії України Нестор Махно відіграв неоднозначну роль, а дискусії про цю особистість не припиняються й досі. Його повстанські загони діяли проти австро-німецьких військ та армії гетьмана Скоропадського (1918), Директорії УНР, армії генерала Денікіна (1919) та Врангеля (1920). У віці 29 років він очолив самопроголошену "республіку вільних хліборобів" ("Вільний район") на території сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Луганської і Донецької областей України з населенням близько семи мільйонів осіб, та створив повстанську армію – "махновщину" – масовий рух українського селянства за встановлення анархічного комунізму у країні в період з 1918 до 1921 року.

Генерал-хорунжий армії УНР Микола Капустянський висловлювався про "махновщину" виключно в негативних тонах, вважав цей рух антиукраїнським. А самого Нестора Махна вважав "хуторянським анархістом" та називав його рух "бандитським". Але він віддавав йому належне, називав "здібною, визначною людиною", лідером, який "добре надавався до проводиря повстанських революційних мас" та "міг дуже багато допомогти українському народови в часах його героїчної визвольної боротьби", але натомість, не маючи "українського провідника", втратив свою військо та був змушений тікати за кордон.

Дослідники вважають, що легендарний Нестор Махно є суперечливою постаттю: виявився блискучим воєначальником, але поганим політиком і ще гіршим будівничим своєї анархічної "держави".

"Та поза тим, він завжди був відважним українцем, органічним продуктом української селянської стихії з усіма її наївними мріями і сподіваннями. Власне, саме тому Махно, не досягши жодної зі своїх політичних цілей і зазнавши історичної поразки, все ж таки залишився у народній пам’яті українців. Він подарував українським селянам маленьку перемогу: наляканій радянській владі довелося відкласти колективізацію до 1930-х років", — зазначає Віхров.

Цікаво, що Нестор Махно був байдужий до національних ідей, бо для нього існували тільки "пригнічені та гнобителі". Але у передмові до своїх мемуарів він писав: "Про одне лиш можу пошкодувати я, випускаючи цей нарис у світ: це те, що він виходить не в Україні і не українською мовою".

Нагадаємо, в 2016 році у Дніпрі знайшли залишки ешелону, який міг затопити Нестор Махно.

А на початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, Гуляйполе, де народився Махно, було обстріляне, на що голова Запорізької ОВА Олександр Старух заявив, що залякати мешканців росіянам не вдасться, адже "прагнення до волі та свободи в крові у нащадків Батьки Махна".