Бюро медіакілера

Є правда, яку не дуже люблять казати вголос. Інколи країні потрібен не білий халат правосуддя, а костюм медіакілера. Щоб виглядало навпаки, нехай буде чорний светр.

На жаль, такі наші реалії. Капітан Очевидність натякає, що будь-яке правосуддя неможливе без чесного суду. А у нас суди роками вивчають не закон, а способи його обійти. Щоб у потрібний момент обійти закон для правильної людини.

Будь-який процес, якщо треба правильним людям, швидко перетворюється на цілу хрестоматію зловживань і зволікань. Тут ти або готуєшся програти за процедурою, або змінюєш саму площину бою. НАБУ обрало друге.

Я не вимагатиму від бюро показати зразкову криміналістику у вакуумі. Мені потрібен результат. На жаль, система правосуддя не дає можливості досягти його законним шляхом. Тоді потрібно шукати інші шляхи.

У росіян він зовнішній, у нас внутрішній.

Наприклад, зробити будь-які контакти з підозрюваними чимось дуже токсичним. Так, щоб про їх справи знали на кожному розі. Щоб тобі гидували подавати руку, бо нещодавно ти обіймався із кимось дуже нехорошим.

Це зробити дуже важко. Втім, НАБУ надійшов дійсно щедрий подарунок.

Усі ж знають, в Україні немає інституту репутації як такого. Хіба в армії. І то, на рівні «До нас переводять "м’ясника", ну тупо Жуков, треба щось робити, інакше всі ляжемо». Та чи завжди його не існує?

Українське суспільство вміє недобачати, щойно його напряму не стосується оборудка певного злочинця. Якщо ви десь крали біткоїни — ваші жертви самі винні. Якщо ви крали у армії — залежить від того, наскільки аудиторія до неї близька. Якщо ніяк, то буде як із біткоїнами.

Збільшити податки, та не ГЗ солдата.

Аби вижити, Україна має кидати всі ресурси на армію. Не чіпай енергетику, за яку болить і цивільним, і їхнім родичам у війську — і все у тебе буде добре. Будеш красти на чому завгодно. Хоч на харчах для ССО. Правда, пане ексміністре оборони?

Проте чіпати енергетику — це зачепити якнайбільше людей водночас. І саме це зробили фігуранти.

Тобто ти як розслідувач отримуєш певний карт-бланш. Твоя мішень уже надто смачна, щоб люди її проігнорували. Та вона все ще має певні зв’язки і знає правильних людей, аби уникнути відповідальності.

Або навіть не уникнути. От уявіть, що пан Міндіч здався правоохоронцям. Узяв у суді всю провину на себе, після чого розплакався та розірвав на собі найкращу вишиванку в області. Згодом чемно сів до в’язниці. Однак при цьому вигороджував своїх правильних друзів та згодовував слідству дрібних гравців. Хіба це і є правосуддя?

Тобто твоя мішень, яку вдалось вичепити та записати — лише частина великої мішені. І всіх там точно не посадиш конкретно зараз. Отже, треба щось із цим робити.

Так детективи й стали медіакілерами, і тому тепер бесіди «Карлсона» з його поплічниками пішли в народ. Не думаю, що цей процес вийде перервати чи якось відкотити. Тепер люди знають, хто скільки грошей носив у яких пакетах, і як же йому було важко це робити. Намагатись викорінити це з інфополя — те ж саме, що Януковичу сказати, буцімто можна витерти всі згадки про бомбардування його голови яйцями.

Примітка редакції. Курячими, якщо нас читають люди 2000 року народження чи пізніше.

Як на мене, вийшло дуже корисно для суспільства. Ситуація зачепила не лише фігурантів. Наприклад, сам скандал продемонстрував дивовижну мовчанку від багатьох ЗМІ, а особливо — від телеграм-каналів з аудиторією на мільйон або більше.

Контроль реформи важливіший за реформу.

Там певний час нічого не помічали та не писали. Все добре. Немає нічого, ось вам триста десятий пост із проплаченою чорнухою з іншої теми. А потім зненацька почала з’являтись реакція влади на скандал.

Ще раз. Про скандал нічого не написано, але реакція на нього вже є.

Так стривайте. Сам механізм подачі виглядає дивно. Наприклад, сторож Кабміну зґвалтував віслючка, про це всі говорять. Ви новину не публікуєте. Потім випускаєте натхненну думку прем’єра-міністра, що сторож буде покараний, а ґвалтувати віслюків — погано. А що, хтось віслюка ото-те-саме? Так? А чому ви про це не розповіли?

Виходить, НАБУ це вже було не так і потрібно, але деякі рупори багато чого прояснили щодо своєї роботи. Особливо те, чому вони досі «волонтери» та «медіаексперти», а не звичайні громадяни. Щоб зберегти статус, доводиться і помовчати про потрібні речі.

Хороша новина: армії девальвація не загрожує.

Серед тих мільйонних аудиторій більша частина вже знає, як сидіти вдома без світла та сподіватись на його повернення. Більша частина вже встигла послухати (чи про це почитати), як класно деякі люди з правильними зв’язками крали на їхніх сподіваннях. А чи ці люди здатні пробачати аж такі речі — залежить уже не від мене. І не від НАБУ, до речі.

Я не перший рік пишу для «Петра і Мазепи», тож не планую ідеалізувати будь-яку службу, державний орган чи компанію. В тому числі й НАБУ. Ця структура встигла накоїти багато помилок і тривалий час боролась лише за піар для себе. І у владі її не любили не через вагон спійманих корупціонерів, а лише через відсутність у штаті «своїх» людей. Правильних людей.

І все ж саме перспектива бути закритими цього літа, схоже, змусила детективів згадати про прямий обов’язок. Не знаю, самі вони додумались стати медіакілерами чи їм хтось порадив. Однак вийшло, як на мене, максимально корисно.