На Запоріжжі зникли десятки військових 125-ї бригади — hromadske

Ситуація на фронті у Запорізькій області залишається складною. Аналітики припускають, що наразі росіяни намагаються ізолювати та оточити Гуляйполе з північного сходу, щоб забезпечити просування за допомогою тактики інфільтрації. Але успіхи ворога в регіоні розпочалися ще у вересні. hromadske повідомляє, що рідні військових зі 125-ї окремої важкої механізованої бригади, яку на цей відтинок перекинули якраз тоді, б'ють на сполох через дії командування: відсутність евакуації та відведення з позицій призвели до того, що десятки бійців підрозділу зникли безвісти в районі населених пунктів Полтавка та Ольгівське.

"19 вересня ворог обійшов їхні позиції та зайшов ззаду. Того дня було розбито шість позицій дронарів. Мого Ореста, який був на мінометці, закидали гранатами, — розповідає Анастасія Шаповалова, наречений якої не виходить на зв'язок з кінця вересня. — Наступного дня вже почалася «м’ясорубка» і хаотичний відхід із позицій". 

Командування підрозділу підтвердило втрати лише наприкінці жовтня,  скинувши з себе відповідальність за них. Мовляв, підрозділи, які виконували бойові завдання поблизу цих населених пунктів, підпорядковувалися іншим формуванням. У заяві бригади сказано: "Командування 125-ї окремої важкої механізованої бригади не було залучене до планування або управління бойовими діями на зазначеній ділянці фронту і, відповідно, не мало повноважень коментувати чи змінювати прийняті рішення". 

125-та окрема бригада ТрО з липня стала 125-ю окремою важкою механізованою бригадою, нагадують журналісти. Реформування підрозділу спричинило зміну штатної структури та скорочення батальйонів, які взагалі були в підпорядкуванні інших бригад. Військові анонімно про своє формування кажуть так: "Із самого початку (з 2022-го, — ред.) ми всі були «роздані». Це, можливо, одна з небагатьох бригад, яка пороздавала свої батальйони. Тобто ми завжди були прикомандировані до якоїсь іншої бригади". 

За час повномасштабної війни деякі з підрозділів пройшли 15 оперативних підпорядкувань різних бригад. Саме через це рідні зараз не розуміють, яка з них відповідає за планування та управління на вищезгаданій ділянці. Та після шквалу запитів командування 125-ї все ж провело онлайн-зустріч з рідними бійців, на якій запевнило, що впливати на накази не мало права. Мовляв, вони просили відвести батальйон ледь не в кожному зведенні, але ці прохання ігнорували. 

"Я після спілкування з військовими, які залишились живі, знаю: жодних там відступних позицій не було. Це був хаос... Я знаю, що тим, хто був поранений на позиціях, не дозволяли евакуюватися, — розповідає Анастасія. — Є чіткі вказівки людей, які казали не забирати трьохсотих. Вони стікали кров'ю. Через відсутність дронів хлопці йшли, і їх тупо розстрілювали". 

Вона додає, що з у батальйоні, де служив її наречений Орест, 41 боєць зник безвісти. А загалом у бригаді майже 100 військових з таким статусом.

Комбат 2-го механізованого батальйону Остап Пюлик, який у вересні якраз тримав позиції біля Полтавки та Ольгівського, розповів, що після останнього відновлення бійців залишили із критично низькою укомплектованістю: "10 вересня прийшло бойове розпорядження прибути на Запоріжжя. Уже з 16 вересня ми прийняли лінію оборони. Відбувалось усе в стислі терміни... Ми були в підпорядкуванні 102-ї бригади. На цей момент уже відбувалися штурмові дії".

Він зазначає, що позиції були облаштовані добре, бійцям вдавалося відбивати штурми. Але 20 вересня сусідній 1-й стрілецький батальйон — колишній 218-й — зазнавши втрат та почав відхід. Це спричинило оголення флангу на глибину 6 кілометрів та змусило захисників перегруповуватися, щоб уникнути оперативного оточення. В таких умовах — і без поповнення — вони провоювали цілий місяць. 

"Ми надавали донесення старшому начальнику щодо ризиків оперативного оточення, складності евакуації поранених і загиблих, виснаження особового складу. Але ми не могли не прийняти наказ чи відмовитися від нього, тому що це наказ вищого штабу", — розповідає офіцер, не нарікаючи при цьому на 102-гу бригаду, в підпорядкуванні якої були бійці. 

Доїзд на позиції був неможливий через дистанційне мінування всіх під’їзних шляхів, розповідає Пюлик, додаючи, що згодом росіяни розпочали домінування з повітря. 16 жовтня Полтавка вже була окупована.

"Я не міг великими групами здійснювати евакуацію. Вона мала становити від трьох до чотирьох людей. Якщо група більша — вона одразу помітна для ворога, — пояснює складність логістики офіцер. — Ми вже були змушені наших поранених евакуйовувати на 8-12 кілометрів, проходячи маршрут пішки. Вихід із позицій міг тривати від доби до двох з половиною діб. Тому був наказ про евакуацію в пріоритетності відповідно до важкості ступеня поранення". 

За словами командира, кількість втрат лише в його батальйоні за період з 16 вересня по 16 жовтня — 49 людей з 350. З них загибель підтверджена лише трьох, а решта 46 вважаються зниклими безвісти.