Мідас безсмертний. Чому українська корупція — це не просто жадібність, а наслідок системи
Мідас безсмертний. Чому українська корупція — це не просто жадібність, а наслідок системи

Мідас безсмертний. Чому українська корупція — це не просто жадібність, а наслідок системи

Мідас безсмертний. Чому українська корупція — це не просто жадібність, а наслідок системи

Приклади корупції, що відображені на «плівках Міндіча», — не випадковий збій, а передбачуваний результат конструкції державного устрою в Україні. Ми не подолаємо цієї проблеми лише емоціями чи окремими «посадками», доки не створимо таких правил, де вигідно бути чесним і ризиковано бути «своїм».

Українська корупція — це наслідок системи, де регулятори стали частиною гри, а контракти — інструментом тіньових домовленостей. Аналіз показує, що корупція ґрунтується на чотирьох ключових системних провалах.

Чотири причини

Українська корупція є типовим «підручниковим кейсом», що ґрунтується на чотирьох системних провалах, які були детально досліджені та описані світовою економічною наукою, зокрема лауреатами премії імені Нобеля з економіки.

Усе це результат провального дизайну стимулів у публічних процедурах, коли система винагороджує хитрість, а не чесність. Українську корупційну систему цементують такі інституційні та контрактні прогалини.

  1. Екстрактивні інститути: рента права і «ручні» рішення

Лауреати Нобелівської премії з економіки 2024 року Дарон Аджемоґлу, Саймон Джонсон і Джеймс Робінсон довели: якщо політичні та економічні інститути дозволяють вузьким групам монополізувати владу й ренту, країна «застрягає» в бідності та корупції.

В Україні це проявляється через значну дискрецію в ухваленні рішень держпідприємств, особливо в енергетиці, та слабкі інструменти стримування і противаг. Вирішальним фактором є розподіл влади, незалежність судів і підзвітність держави громадянам.

  1. Заблокована конкуренція та інновації: відсутність «творчої руйнації»

Лауреати «Нобелівки» 2025 року Джоел Мокір, Філіпп Аґіон і Пітер Говітт довели, що стале економічне зростання тримається на інноваціях і конкуренції. Коли ж бракує «творчої руйнації» — процесу, в якому нові ефективні гравці витісняють старі неконкурентоспроможні структури, то старі групи впливу беруть під контроль регуляторів.

Мета таких дій — закрити ринки й отримувати ренту, блокуючи конкуренцію та інновації. В енергетиці це проявляється як закриті ланцюжки підрядів, «свої» постачальники, штучні бар'єри до участі у тендерах та інші схеми. Це призводить до формування монополій, які є стійкими до реформ і трансформацій.

  1. Регуляторне «захоплення» (Regulatory Capture)

Лауреат Нобелівської премії 2014 року Жан Тіроль писав, що регулятори — державні органи, які мають контролювати монополії (енергетичні компанії, залізниці), часто стають заручниками тих, кого вони мали б контролювати.

На практиці це виглядає так:

  • посадовці, що затверджують тарифи або тендери, координують дії з великими гравцями, які ці рішення лобіюють;
  • чиновники після роботи в міністерстві переходять на керівні посади у компаніях, які вони раніше «регулювали»;
  • політичні еліти отримують фінансову вигоду від «дружніх» рішень регулятора.

У результаті, як у класичному українському кейсі, енергетичний регулятор фактично слухає вузьку групу бізнесменів чи політиків, а не уряд чи споживача. Держава втрачає контроль, а ринок перетворюється на «ринок для своїх».

  1. «Криві» контракти

Лауреати Нобелівської премії 2016 року Олівер Гарт і Бенґт Хольмстрьом писали про те, що неповні контракти й неадекватні KPI штовхають агентів до зловживань. Договори «Енергоатому» чи інших державних структур часто мають технічні формулювання, які дають можливість після тендеру змінювати умови, піднімати ціни або зволікати з оплатою, відчиняючи двері для «відкатів».

З початку великої війни до листопада 2025 року «Енергоатом» разом із філіями АЕС провів понад 11 тис. закупівель на 75 млрд грн. При цьому закупівельні ціни в НАЕК систематично вищі, ніж у НЕК «Укренерго» чи схожих замовників. У половині договорів було прописано відстрочку платежу на 180 днів.

2025 року вже 80% закупівель здійснювалися з відтермінуванням платежу на пів року і більше. Для порівняння: в «Укренерго» середній строк оплати постачальникам і зараз становить близько 15 діб, як і в більшості інших великих замовників. Таке відтермінування перетворюється на інструмент тиску: хочеш отримати гроші швидше або взагалі отримати їх у повному обсязі — мусиш «домовлятися».

Узагальнюючи, український корупційний цикл — це токсичне технічне завдання, закритий тендер, завищена ціна з «відкатом», неповний контракт, шантаж платежем, політичне покриття.

Провал дизайну стимулів

Усі ці механізми призводять до того, що Олівер Гарт і Бенґт Хольмстрьом називають «провалом дизайну стимулів»: коли система мотивує людей не діяти чесно, а, навпаки, винагороджує хитрість. Якщо керівник отримує бонус за обсяг витрат, а не за економію, він має стимул завищувати ціни. Якщо відповідальність за порушення розмита, ніхто реально не відповідає. У результаті держава втрачає контроль, а ринок перетворюється на «ринок для своїх».

Виходом із цієї пастки є створення розумних механізмів стимулів, прозорих метрик і чіткого розподілу прав контролю. Подолання корупції потребує не лише «посадок», але й побудови інституцій, позитивних практик, інструментів контролю і превенції.

Системні рішення

Для того щоб перетворити українську систему з «екстрактивної» на «інклюзивну», де вигідно бути чесним і ризиковано бути «своїм», необхідні глибокі та системні зміни.

  1. Інституції: верховенство права та запобігання «ренті права»

Системні зміни починаються з конструкції інституцій, а не лише з добрих намірів.

Незалежність і спроможність правосуддя: без верховенства права інші реформи тонуть (за висновками Аджемоґлу і Ко). Потрібно посилити ВАКС/САП/НАБУ професійним штатом і відповідним бюджетом. Слід мінімізувати «відкат» справ назад і запровадити спеціальні процесуальні строки для справ, пов'язаних із критичною інфраструктурою.

Реальна підзвітність державних підприємств: потрібні наглядові ради з більшістю незалежних членів. Відбір має відбуватися за відкритими списками, а ключові показники ефективності (KPI) мають бути чіткими, із прозорими бонусами та механізмами відсторонення.

Антимонопольна й конкурентна політика: згідно з Агіоном і Говіттом, конкуренція — це двигун інновацій і «щеплення проти ренти». Необхідно знизити бар'єри входу для нових постачальників, запровадити обов'язкові стандарти та регулярні ринкові тести.

  1. Регулювання та контрактна теорія для монополій

Для вітчизняної критичної енергетики та ОПК необхідні спеціальні заходи.

Тарифне та закупівельне регулювання (за Тіролем): потрібні прозорі правила й мінімум дискреції (можливості «ручного» рішення). Усі відхилення мають детально обґрунтовуватися і спричиняти автоматичний зовнішній аудит. Регулятор повинен мати окремий бюджет і кваліфікований кадровий ресурс, щоб уникати «захоплення».

Стандарти контрактів для держпідприємств (за Гартом—Хольмстрьомом): необхідно зробити контракти повними і прозорими. Важливе впровадження чітких SLA (угода про рівень обслуговування) на строки оплати, щоб нівелювати шантаж платежами. Треба створити механізм «зворотного стягнення». Також важливі заборона «надмірних змін» технічного завдання після аукціону та залучення галузевих спільнот для визначення стандартів тендерних об'яв.

  1. Дизайн закупівель і прозорість

Лауреати Нобелівської премії 2019 року Банерджі—Дюфло—Кремер довели, що корупцію можна контролювати конкретними інструментами: простими цифровими трекерами та раптовими аудитами.

Open Contracting + risk-аналітика: створення єдиного дашборду для топ-контрактів критичної інфраструктури, що показує очікувану vs фактичну ціну, аномалії, відхилення від ринку. Це має містити автотригери на розслідування.

Аудити раптові і реальні: щоквартальні неанонсовані вибіркові перевірки (10% контрактів), результати яких публікуються.

Цифровий ланцюг платежів: створення трекера статусу/строку оплати, щоб прибрати головний важіль тиску — «затримку платежу за відкат». Це робить стан спостережуваним.

  1. Політичні правила гри та культура стимулів

Фінансування партій і кампаній (за Аджемоґлу і Ко): політичні інститути визначають, чи будуть економічні інститути ефективно працювати. Потрібна «жорстка стеля» фінансування, обов'язкова миттєва звітність онлайн, а також заборона пожертв від підрядників державних підприємств протягом контрактного періоду і року після.

Заходи проти Revolving-door: створення реєстру лобістів і запровадження «карантину» (наприклад, два роки) між держпосадами у критичній інфраструктурі та приватними контрагентами.

Культура й стимули всередині держави: встановлення ринкових зарплат для ключових ролей у державних підприємствах і регуляторах. Водночас має бути невідворотність покарання і заборона «угод» у справах топ-корупції. Винагороди викривачам: надання 5–10% від повернених коштів і захист анонімності.

Невідворотність покарання та інклюзивні інститути

Корупція в Україні, як всі ми бачимо, є не хворобою моралі, а синдромом системного провалу — провалу дизайну стимулів, екстрактивних інститутів і «кривих» контрактів. Зміна правил гри є єдиним шляхом до стійкого одужання.

Показова боротьба з корупцією, що виражається у гучних «посадках», є необхідною умовою. Вона створює негативну мотивацію та показує, що злочини не залишаються безкарними. Однак, як писав Дуглас Норт, інститути важливіші за окремих людей.

«Саджання» одних «друзів» лише посилює монополізацію потоків іншими «друзями» — це шлях до посилення автократії, а не до демократичної інклюзивної держави. Вироки корупціонерам мають балансуватися побудовою інституцій та інструментами превенції (прозорі контракти, незалежний аудит, конкуренція).

Ключова мета реформ — не створити тотальне відчуття страху, що паралізує ухвалення рішень, швидкість і дебюрократизацію, а, навпаки, сформувати чіткий вектор:

  • страх бути посадженим має з'явитися у тих, хто краде. Для них покарання має бути невідворотним;
  • повага має повернутися до тих, хто працює чесно на державних підприємствах і в органах влади. Державна служба має бути відкритою і бажаною для професіоналів, формуючи інклюзивні інститути. Це дасть можливість залучити найкращі кадри для управління мільярдами доларів, які залучатимуться у відбудову;
  • саме чесність як базова норма та невідворотність покарання для крадіїв мають стати новою державною практикою.

Боротьба зі злом — це відповідальність не лише антикорупційних органів. Це також і про тих, хто погоджується давати хабарі, будувати за крадені гроші, виправдовувати корупціонерів у медіа.

Невідворотність покарання має стати новою практикою. Лише тоді ми зможемо перейти від підживлення українського патерналізму і жебрацтва до модернізації суспільства і проривного економічного зростання.

Джерело матеріала
loader